У дитинстві я втратила батьків та виросла у дитячому будинку. Моя дочка Емілія тепер найближча мені людина у цьому світі. Коли я зустріла Володимира, я подумала, що він буде моєю другою половинкою. Ми були щасливі разом, і я представляла наше спільне чудове майбутнє.

Але коли він дізнався, що я вагітна, зажадав, щоб я позбавилася дитини, і залишив на столі пачку грошей для цього. Я не могла цього зробити, тому залишила дитину і виховувала Емілію одна. Коли циганка сказала мені, що дочки повторюють долю своїх матерів, мені стало ніяково.

Я сподівалася, що натомість у мене буде син. Після народження Емілії я спробувала забути слова жінки і вирішила стати для неї найкращою матір’ю, якою тільки могла бути.

Коли Емілія почала зустрічатися з Андрієм, який був із доброї родини, я була дуже рада за неї. Сама дочка сумнівалася, що Андрій одружиться з нею.

Я згадала, як батьки Володимира обирали йому наречену, і злякалася, що таку долю може повторити моя дочка. Якось Емілія повернулася додому у сльозах.

Вона сказала Андрію, що ваrітна, але він сказав, що більше її не знає, і що його батьки не дозволять йому одружитися з такою бідною дівчиною, як моя дочка.

Емілія зустріла на автобусній зупинці ту саму циганку, яка сказала мені, що дочки повторюють долю своїх матерів. Дочка розповіла мені про ту зустріч, і я одразу зрозуміла тоді, кого вона бачила, і це налякало мене. Після цієї ситуації я пішла до церкви і молилася Богові про допомогу.

Я вважаю, що ми можемо самі вибирати свою долю і що не варто зациклюватися на словах ворожок, або вірити снам.

Я, як і раніше, сповнена рішучості бути поряд з Емілією і підтримувати її, незважаючи ні на що, і я впевнена, що ми вистоємо все!

КІНЕЦЬ.