— Олександре, ти ж послухаєш свою матусю, ти ж не приведеш у дім це диво?

Алла Максимівна вже зібрала зі столу й перемила посуд, коли син, провівши дівчину, яку він представив батькам, як свою наречену, повернувся.

— Ти маєш рацію, матусю, Лілія – просто диво. Я тебе вже два рази послухав і що? Тобі й третя не догодила! Так я ніколи не одружуся!

Матуся подивилася на сина благальними очима.

— Почекай, не гарячкуй. Хіба ж я для цього подарувала тобі життя, винянчила, виростила, вивчила… Щоб прийшла якась без роду, без племені… І… згубила твою кар’єру.

На слові І… Алла Максимівна демонстративно схлипнула!

— Вона теж мені подарує діточок, мамо. А тобі онуків. І до чого тут моя кар’єра? До того ж, вона не без роду, батьки її здорові, у селі живуть.

— От, у селі. Та що вони знають? Що вміють? Вона навіть столовий прибор у руках правильно не вміє тримати.

— Землю вони орють, хліб вирощують, для нас із тобою. А виделку й ніж тримати – чи велика наука?

— Зганьбить вона тебе, і родичі її зганьблять. Як ми будемо в очі своїм друзям дивитися, вони ж найдостойніші люди!

— Ну, знаєш, мамо! Лілія моя – ще яка гідна! Не менше, ніж твої хвальколюбці, ненажери та інтригани.

— Це ти так, значить? Та без їхньої протекції ти так і будеш простим інженером на своєму заводі все життя гарувати!

Сама Алла Максимівна викладала філософію, дивно, так? З такими то роздумами про реальне життя! А чоловік її був відставним полковником!

— І що тут поганого? Я – інженер, Лілія – вихователь дитячого садка. Хороші, правильні в нас професії! Але, головне, любов. Кохання, розумієш, мамо?

— Тільки через мій…

— Тсссссс, не вживай цього слова.

Наступного ранку Олександра розбудили гучні стогони матері. Він вийшов зі спальні, так і є, матуся лежить на дивані, однією рукою схопилася за лоб, накритий мокрою марлею, іншою – за серце!

Ну вже ні, цього разу вона його не проведе. Побажав їй доброго ранку і пішов на кухню. Батько сидів за столом із чашкою чаю і читав книгу.

— Ти чого матері швидку не викликав? – запитав син.

— Так адже це, вона ліки прийняла, може, минеться?

— Не мине! Тому що цього разу все серйозно! Я одружуся!

Сказав він так голосно, що матуся підскочила з ліжка.

— Ну й одружуйся, – ображено крикнула у відповідь, – тільки ноги її тут не буде!

— Не хвилюйся, синку, – поплескав по плечу Олександра батько, – усе наладиться.

Але Алла Максимівна не схаменулася. Коли батьки нареченої приїхали, щоб познайомитися й обговорити деталі весілля, вона сиділа з гордовитим виглядом і мовчала, ображено підібгавши губи.

Батьки домовилися, що м’ясо, яйця, овочі та фрукти доставлять із села. Витрати з оренди літнього кафе поділять порівну. А все інше забезпечать родичі з боку нареченого. Сестра Алли добре шила й обіцяла нареченій пошити гарну сукню, обручки вже були, старовинні, передані бабусею і дідусем. Тож турботи були незначними, і Алла Максимівна була задоволена.

Тільки одне її турбувало, вона ні в яку не хотіла передавати в руки нареченої родинну коштовність, каблучку з аквамарином – каменем кохання і вірності. Вона сподівалася на те, що очі в синочка відкриються, коли побут з’їсть його захоплене ставлення до обраниці. І наступного разу він одружиться за її вказівкою, з дівчиною вихованою, з гарним родоводом і з приданим.

І вона вирішила підмінити каблучку. Благо у неї був хороший знайомий серед ювелірів, який зміг зробити таку саму.

І ось настав день весілля. Наречена була диво як гарна, всі захоплювалися нею і схвалювали вибір Олександра. І тільки одній Аллі Максимівні здавалося, що гості просто жартують над нареченим, а самі посміхаються в душі.

Церемонія одруження пройшла гладко, ніхто не помітив підміну обручки.

Довго гості веселилися у великому кафе-альтанці з барбекю на березі річки. Вітали молодих, дарували подарунки, їли, пили, співали й танцювали. А потім наречена кинула букет, одна зі щасливиць зловила його. А всі інші пішли спускати на воду вінки з ромашок, загадуючи собі щасливе майбутнє.

І тільки Аллі було не до веселощів. Вона уважно й напружено стежила за гостями, чи не засуджують її, чи не потішаються над невдалим весіллям, нареченою та її простакуватими батьками. Чи не перемелюють кісточки їй та її недолугому синові.

Ось Козаченко, директор підприємства, а сидить в обіймах зі сватом. Ну що між ними може бути спільного? Не інакше, як чекати біди. Зараз Козаченко викине що-небудь таке, ганьби не оберешся. Але не викинув!

І так, усе весілля Алла Максимівна чекала біди і скандалу!

Чи треба говорити, що додому вона повернулася з диким головним болем. Напад повторився на ранок, і новоявлена свекруха загриміла в лікарняну палату.

А коли повернулася, не впізнала свою квартиру. На кухні весь посуд було переставлено, з’явилися нові тарілки і чайний сервіз. Усе підвіконня було заставлене живими квітами. Замість кришталевої люстри висів солом’яний абажур.

— Що тут відбувається? – гнівно обвела пальчиком приміщення Алла, відзначаючи зміни.

— Я подумала, що треба якось полегшити й оживити простір. Щоб у Вас голова не боліла!

— Оживити? Та що ти розумієш у дизайні!

Жінка кинулася в спальню до молодят.

Там теж усе змінилося: замість старого дерев’яного ліжка стояло коване.

На підлозі лежав килим, стіни були обвішані картинами, а на комоді з’явився малюнок з оленями. І штори, раніше тут висіла важка дорога портьєра, з вишивкою позолотою.

— А тепер? – з розпачем промовила секруха.

— Що тепер? – боязко запитала невістка.

— Тепер на вікнах чорт знає що, тюль і ганчірочки в квіточку.

— Цей стиль називається – прованс.

— Який до біса прованс, – остаточно з себе вийшла Алла, – ти міську квартиру на сільський сарай перетворила.

— Ну не кип’ятись, не кип’ятись, матір, – вийшов зі спальні свекор на підтримку Лілії, – Сашку подобається, і мені подобається. Треба б і нам штори змінити.

— Ви всі тут заодно? – зло запитала Алла. – Дружити проти мене надумали?

— І нічого ми не надумали, ми всі тебе дуже любимо. Ну, йди до мене, дай обійму, скучив…

І свекор обережно відвів ридаючу свекруху в їхню кімнату.

І це був перший скандал, з якого почалося сімейне життя Лілії та Олександра.

Алла Максимівна чіплялася до невістки з будь-якого приводу: то кашу не так зварила, то підлогу не так помила, то сказала не те, то… Загалом, було б бажання, а привід завжди знайдеться.

І молоді не витримали і з’їхали на орендовану квартиру.

Незабаром літній парі стало нудно. Алла б і рада повернути невістку з сином, та гордість не дає. До того ж, Олександр так розізлився на матір, що сам перестав з нею спілкуватися і Лілії заборонив.

Але в дівчини було до того добре серце, що вона почала таємно відвідувати свою свекруху. Прийде, квіти поллє, пил протре, пиріг спече. А за чаєм усе й розповість, що в них із Сашком у житті відбувається.

А одного разу йшла ось так Лілія до Алли Максимівни і побачила її на лавочці. Тільки сиділа та в якійсь неприродній позі. А люди байдуже проходили повз.

— Якби не виявилося поруч Вашої дружини, то мами Вашої вже б не було, – сказав лікар, вийшовши з реанімації, Олександру.

— Лілія? А що ти там робила?

Тут дружина все йому й розповіла про свою таємну дружбу.

Поки жінка лежала в лікарні після інсульту, вона попросила сина з невісткою переїхати до них у квартиру. І ще, попросила Лілію зробити їхню з чоловіком спальню в стилі цьому… Прованс!

І ще вона дізналася, що невістка на третьому місяці. Носить дитинку.

А коли повернулася додому, насамперед витягла каблучку зі скриньки і зізналася в підміні.

— Я не знаю, чи пробачите ви мене коли-небудь, дітки мої, – сказала вона зі сльозами на очах.

— Вже пробачили, – відповіли вони хором.

А коли Алла одужала, незабаром знову стала чіплятися до невістки. Але так, по дрібницях. Лілія не звертала на це уваги, списуючи на сварливий характер свекрухи.

Та й свекруха після цього каялася і просила вибачення. Ось так і жили молоді, зʼявилися на світ двоє дітей, подарували бабусі й дідусеві радість. І тепер уже Алла вставляла свої п’ять копійок з приводу виховання онуків.

Пішла вона рано, не переживши другого нападу. І якось тихо й порожньо стало у квартирі без неї.

Тоді батько Олександра запропонував продати квартиру, купити будинок у передмісті й переїхати туди разом із батьками Лілії. Так і зробили!

А каблучка свекрухи з аквамарином і справді виявилася чарівною, бо Лілія й Олександр дожили вже до золотого весілля!

КІНЕЦЬ.