У нас досить великі і розгалужені родинні зв’язки. Двоюрідні, троюрідні, по мамі, по батькові. Живемо все самостійно, спілкуються між собою лише найближчі, але й далека рідня час від часу спливає на якісь масштабні свята.

Так повелося ще з часів дідусів, усі були багатодітні, сільські, “хлібосольні”. Та ще у мами чудова пам’ять, вона все-всі дати пам’ятає і намагається у соціальних мережах із родичами дружити, посилає різні листівки до їхніх свят, отримує вітання зі своїми датами. Навіть мені іноді перепадає.

— Тітка Женя вітає тебе зі вступом до інституту! Дядько Вася передав найкращі побажання до твого 20-річчя! Пам’ятаєш Тамарочку? Привіт тобі від неї, пише, що ти на останньому фото просто красуня!

Років 8 тому взимку маму в соцмережах розшукала двоюрідна сестра Ольга, списалися, новинами обмінялися, виявилося, що тітка живе у селі, у будинку своїх батьків, запрошує на літо. Я тоді в інституті вчилася, мамі теж їхати якось не з руки було, хоч до того села всього кілометрів 200, ми не збиралися в цю поїздку.

Але у липні прилетіло від Ольги нове запрошення, тепер на весілля її дочки Наді.

— Це ж чудовий привід зібратися всією ріднею! – казала потім тітонька по телефону, – Будинок великий, ти ж пам’ятаєш, ще альтанка, рідні тут купа, як у старі часи. Га?

Я бачила, що мамі хочеться поїхати, погодилася. Одна б мама не поїхала, а удвох не нудно, тим більше, що раніше вона там часто траплялася.

— Надя такого мужика відхопила, – хвалилася тітка, коли ми приїхали, – вони весілля в Києві вже зіграли. Просто Надя захотіла тут відзначити. З рідними, з друзями. Ну так, як хочете назвіть, так, доньці хочеться похвалитися. Є чим! Зять все-все сплатив.

Не суджу. Для деяких дівчат це дуже важливо: показати всім, ким ти стала, пустити пилюку в очі, втерти ніс менш щасливим подругам. Наречений справді виглядав паном, Надя в пуху та пір’ї, стіл звідси і до перехрестя, сільський шик, ціла подія.

Мама насолоджувалася спілкуванням зі знайомими та родичами, я засунула у вуха навушники, ночувати ми не збиралися, увечері викликали таксі до станції та поїхали.

З того часу привітання та привітання надсилала мамі ще й тітка Люда. І мама вітала у відповідь: у Наді донька зʼявилась.

— Надійку пам’ятаєш? Дочку Ольги?

– Запитала мама місяць тому, – Ми в неї на весіллі гуляли?

— Пам’ятаю, – кажу.

—Її індик той покинув! – Оголосила мама, – Повернулася до Ольги в село з донькою. З собою тільки їхні речі, нічого спільно нажитого не віддав, сказав, що аліменти отримуватиме за мінімальною заробітною платою. Як житимуть? У селі роботи для Наді немає, а в місті вона не має житла. Та ні, вона ж заміжня була, не працювала, так що, ой і ой!

Як пов’язане заміжжя та робота – не розумію. Дочці Наді було років 7, що заважало влаштуватися? Багатенький чоловік? Але в принципі, я так мамі й сказала:

— Відсидиться у мами, а потім доньку залишить і рветься у місто влаштовуватися, зніме житло, знайде роботу, забере дочку. Які проблеми?

Я знаю, про що говорю. Я розлучилася 4 роки тому. Щоправда, дітей у нас не було, але жили на території чоловіка, тож мені спішно довелося вирішувати своє питання з квартирою. До мами я не захотіла повертатися, винаймала житло, потім взяла в кредит своє, зараз намагаюся закрити борг швидше.

А ще через тиждень від тітки Олі прийшов клич:

— Онучка захворіла, важко. У нас грошей немає, допомагайте хто чим може!

Жаліслива моя мама відправила 3 ​​тисячі гривень, а у мене в гаманці до зарплати було 2 тисячі, я тільки-но кредит заплатила. Вирахувала я, скільки мені треба на проїзд і на пиріжок з кефіром в обід, 1100 гривнів, що залишилися, перекинула тітці за номером телефону.

Дзвінок пролунав через 20 хвилин. Дзвонила сама Оля:

— Ви здуріли? – Кричала вона на мене. – Я грошима допомогти просила, а ви мені що за гроші прислали? Рідня, теж мені! Гаразд, я промовчала, коли твоя мати 3 тисячі кинула, але ти, конячка здорова, могла б зрозуміти, що посилати тисячу гривень просто соромно?

— Здуріти можна, – тільки й спало мені на думку, – мало? Конячка? Так надішліть нам наші гроші назад і телефони наші зітріть.

І все. Грошей нам ніхто не надіслав назад. Мама, до речі, дзвінка не дочекалася, її тітка в соцмережах добірним матюком обклала. І ще одну нашу родичку, яка кинула на карту страждальниці трохи менше тисячі, спіткала така сама доля.

— Списалися, порахували, – каже мама, – а нормальні гроші Оля зі всіх струсила! Звичайну болячку дихальних шляхів онуки за такі гроші можна в Ізраїлі лікувати, навіть на переліт вистачить і на проживання. Ось що хотіла вона, га?

— Взути рідню, – потиснула я плечима і порадила мамі почистити свої контакти в соцмережах. Бо іноді такі родинні зв’язки тільки нашкодити можуть. Грошей не шкода, я на образи начхати хотіла, а мама переживає.

Ось так буває.

КІНЕЦЬ.