– Цієї суботи нам повинні будуть нове ліжко привезти, Сашко! Треба буде зі старим щось вирішити, а то ставити нове не буде куди! – Сказала Даша чоловікові, коли той приїхав додому з роботи.

– У суботу? – перепитав він.

– Ага!

– Час ще є, придумаємо щось! Та й взагалі, я сам цим займуся, тож не переймайся! Добре? – Сказав він.

– Сам? Серйозно? – Здивувалася Дар’я цьому рішенню.

– Ну… Так! А що, чому ти так здивувалася?

– Просто, ти сміття можеш тиждень виносити, Сашко! І це за всіх нагадувань, а тут ціле ліжко, і сам!

– Даша, вистачить мене підколювати цим! Ну, забув я тоді про це сміття! Руки були зайняті, та й взагалі.

– Звісно! Звісно забув! І минулого разу, і позаминулого, і поза-позаминулого! І навіть сьогодні! – Усміхнулася дружина.

– Блін … Я сьогодні знову забув його? – заплющуючи очі, спитав він.

– Так!

– Давай, прямо зараз винесу! А то, ти ж не відчепишся від мене інакше!

– Пізно! Я вже, коли в крамницю сьогодні ходила, викинула все! Але якщо хочеш, можеш піти пошукати його десь у контейнері! – Усміхнулася знову Даша.

– Ну ось! Почалося! Так і знав! – Невдоволено сказав Сашко. – Марафон по сміттєвих шпильках запущений!

– Та я б не сказала, що це прям марафон! Просто не кажи, що щось зробиш, якщо ти не збираєшся цього робити, Сашко!

– Я збирався винести сміття, чесно, Дашо! Просто забув, вилетіло з голови! Ти ж знаєш, що я розсіяний!

– Я не тільки про сміття, ти взагалі так часто робиш, особливо, коли мені щось говориш, обіцяєш! Подумай над цим!

– І з приводу ліжка теж, коли вже взявся за це! – Сказала йому дружина. – І бажано до суботи! – Додала вона, йдучи в іншу кімнату.

– Гаразд! – трохи роздратовано відповів Сашко дружині, показуючи своїм тоном, що вона його дістала подібними розмовами.

Але Даша на це вже ніяк не відреагувала, бо подібні відповіді чоловіка вже були не в новинку. Він не любив, коли дружина вказувала йому на те, що він чогось не робить, не виконує обіцянки, та й взагалі, коли якось його критикує.

Це давило на нього постійно, тільки ось зробити він з цим нічого не міг, та й усі ці обіцянки, дані Даші, для нього були несуттєві, адже це ж лише побутові дрібниці.

Ось тільки він не розумів, що на таких дрібницях багато чого будується. Навіть банальна відповідальність!

Натомість коли сама Даша щось не виконувала по дому, а Сашкові це було дуже потрібно – це була справжня трагедія!

Сашко міг через не приготовлену вечерю влаштувати істерику дружині, адже він на роботі, чи бачите, цілими днями, а Даша просто сидить удома, на його думку!

Ось тільки вдома вона сидить не просто так, а тому, що весь їхній відділ на роботі перевели на віддалення через те, що кілька людей захворіли.

Ризикувати співробітниками не хотіли й, поки була така можливість, усім дали доступ до робочої бази компанії, щоб вони могли працювати з дому.

Ось Даша й працювала. Тільки вона встигала ще й домашніми справами займатись, тими, які відкладала довго, і все по роботі виконувати. Ще й заробляла, не менше за чоловіка.

Але Сашкові це було не так уже й цікаво. Для нього все одно прохання дружини були тільки, як настирливі мухи.

Розмова з приводу ліжка відбувалася у подружжя в понеділок, а ось у середу Саші зателефонував його брат, який сказав, що вони з родиною збираються приїхати в гості до батьків, ну і, звичайно, до нього, до Сашка.

Ось тільки одна проблема була в цьому бажанні, що випливла в результаті розмови двох братів:

– А що ти так невпевнено кажеш? У вас відпустка з Ксюхою, дітей в оберемок, і приїжджайте! – Сказав Саша Макару.

– Не все так просто! Хотіти приїхати – ми хочемо, а от жити де нам усім чотирьом? У тещі квартира маленька, а у наших бабуся живе!

– Винаймати квартиру на тиждень? Та я тоді в трубу просто вилітаю, Ксюха в декреті, гроші є на приїзд, на квитки, на їжу там … Але не на оренду!

– Ось воно як? – Замислено запитав Сашко старшого брата.

– Ага …

– Слухай, а коли ви хочете приїхати? І на скільки? – шестерні думок закрутилися в голові у Сашка.

– Наступного тижня! Хоча ми квитки ще не купували! Але не думаю, що з ними будуть проблеми!

– То бери, значить, не тупи! А з приводу вашого проживання ми щось тут уже вирішимо! – Запевнив він Макара.

– А може, спочатку вирішимо, а то буде не дуже добре, якщо ми приїдемо, а жити нам все ще буде ніде цілий тиждень! Та й Ксюха ось так не погодиться їхати з дітьми, їй упевненість потрібна!

– Так! Дивись! – Ще більше напружив Саша свій розумовий процес. – Якщо ви ні у наших з тобою, ні у батьків Оксани зупинитися не можете, квартира чи номер у готелі вам не по кишені…

– Давай тоді у нас із Дашею? У нас якраз зараз є старе велике ліжко, думаю, ви там всі поміститесь, якраз! – сказав Сашко.

– Думаєш, твоя Даша на це погодиться? Вона ж з Ксюхою не ладнає після того, як Ксюха хлюпнула в неї червоним, через те, що твоя в такій же сукні прийшла на день народження до нашої мами, коли ми ще не переїхали.

– Ой, та гаразд тобі, Макар! – Усміхнувся Сашко на це. – Це було майже п’ять років тому! Не думаю, що Дашка це ще пам’ятає взагалі!

– Серйозно? Ксюха ось досі це згадує з якоюсь маніакальною агресією і в голосі, і в очах!

– Та, навіть якщо й пам’ятає, поїде, якщо що, до своїх предків, поживе у них тиждень, щоб з твоєю дружиною не перетинатися!

– Вона ж все одно віддалено працює, а їй окрім ноута та теки з документами, нічого для цього не потрібне! Відвезу її за місто, та залишу там! А ти не тупи, ще раз тобі говорю, купуй квитки!

– Що ж… Гаразд… Раз ти у всьому цьому так впевнений…

– Та говорю тобі: все буде круто! А з Дашею я сьогодні-завтра переговорю, і тобі дам знати, вдома вона буде, чи звалить до своїх батьків!

– Добре! – погодився Макар із молодшим братом.

Приїхавши додому із роботи, Сашко застав дружину за роботою. Даша сиділа на підлозі у вітальні, обклавшись навколо себе документами, і щось друкувала в ноутбуці, зрідка поглядаючи то в один документ, то в інший.

– Привіт! – сказав Сашко, позначаючи такій зосередженій на роботі дружині, що він прийшов додому.

– Привіт! Як день минув? – Усміхнулася Даша чоловікові з підлоги.

– Нормально, нічого особливого, якщо чесно, – відповів він. – А в тебе як? Чим займалася весь день?

– Ось тим самим, чим і зараз! Сьогодні з ранку зателефонував керівник, сказав, що ще один відділ теж на відстань перемикають.

– Перекинули на наш відділ половину роботи, поки ті звикають до нових робочих умов! У однієї дівчинки, уявляєш, вдома компа немає взагалі, довелося нашому айтівцю привезти їй комп’ютер з роботи, все встановити там …

– І коротше … Ось на нас зараз дещо тут перекинули, і я відриваюся від усього цього стосу паперів тільки, щоб ноги розім’яти та спину, тому що затікають! – Розповіла Даша сьогоднішні новини чоловікові.

– Та вже ж… Весело у вас! І довго це все триватиме? – якось пригнічено відповів Сашко на розповідь дружини.

– Без поняття! Поки всі не одужають, напевно! Або, поки не зникне загроза захворіти ще комусь! Я, якщо чесно, навіть питати не хочу, мені вдома працювати набагато комфортніше! І роблю більше по роботі, ще й домашні справи встигаю робити!

– Ммм …

– А ти чого такий похмурий? Чи задумливий … – стурбовано запитала його Даша, помітивши, що у Саші немає звичайного ентузіазму.

– О! Ти, до речі, розв’язав питання з ліжком? Знайшов, куди його подіти, як вивезти, з ким? А то нове вже ось-ось привезуть і…

– До речі, щодо цього…

– Що? – напружено спитала його Даша.

– Давай, поки почекаємо з вивозом старого ліжка!

– Чому це? Для чого воно нам?

– Коротше, тут така справа, Дашо… Наступного тижня, начебто у понеділок, Макар із дружиною та дітьми приїжджають, і їм треба десь зупинитися, тож ліжко нам знадобиться, я думаю! Їх двоє, плюс двоє дітей! Поставимо його поки що тут, у вітальні, щоб вони…

– Ні! – категорично перебила Даша чоловіка.

Вона навіть чути про таке не хотіла.

– Стій, Дашо! Ну, це ж Макар! Що ми, його та його родину на вулицю виженемо? – Обурено запитав Сашко дружину.

– Чому виженемо? Просто не пустимо сюди, і все! Тим більше його дружину! Я її швидше за волосся відтягаю за те, що вона зробила на дні народження твоєї мами! – Відставляючи в бік ноутбук і встаючи з підлоги, сказала дружина Саші.

– Дашо! Ну ти чого! То ж було так давно! Давно час про це забути, та пробачити! Що ти, як озлоблений підліток? – посміхнувся Сашко.

– Серйозно? Добре! Але спершу нехай вона перепросить переді мною, потім заплатить за сукню, яку знищила тоді, і за хімчистку, де мені її добили, але грошей за це здерли!

– Ось тоді я ще подумаю, прощати її, чи ні, але у свою квартиру я її нізащо не запущу! Макара та дітей – так! Її – нізащо!

– Та що ти так її не любиш, ну хлюпнула вона в тебе тоді червоним на очах у всіх, позлилися трохи ви одна на одну, та забули б!

– Ні-і-і! – хитро і зло посміхаючись, сказала Даша. – Ніколи!

– Дашо, вони вже квитки купили! Вже зібралися! Тож давай ти тоді до батьків до своїх на тиждень за місто поїдеш, доки вони у нас поживуть!

– Просто їм більше нема де жити! Батьки не мають місця для них чотирьох, тільки наша квартира залишається! І я сказав Макару, що ми на них чекаємо!

– Що ти сказав йому? Наша квартира? А коли це моя квартира стала нашою, не нагадаєш? І з якого дива…

– Та вгамуйся ти! – Крикнув Сашко на дружину. – Просто зберись, і їдь до батьків своїх! Потім розберемося, де, що й чиє! А зараз…

– Це я маю зі своєї квартири поїхати, щоб до тебе брат із сім’єю приїхав? А ти нічого не переплутав, коханий, ні?

– А що в цьому такого? Що вони тут зроблять? Вкрадуть щось? Зіпсують? Та й діти у них, їх куди? Сама подумай, Дашо!

– Чому мене це має цікавити, Сашко? Це проблеми тільки твого брата, аж ніяк не мої! Он нехай квартиру подобово собі винаймуть, номер у готелі, що завгодно можна придумати, але сюди я їх не пущу! Мені начхати! Нехай, хоч на вулиці ночують!

– Ось, значить, як, люба моя, так?! – Злісно запитав Саша дружину. – Ось як ти до моєї рідні ставишся?!

– Я до них ставлюся так, як вони того заслуговують, Сашко! Точніше, не до них, а саме до неї! Саме до дружини Макара!

– Ось кого-кого, а її ноги тут навіть не повинно бути, інакше вона або з балкона вниз головою полетить, або ж по сходах перекидатиметься! Мені тут цього «бруду» не треба!

– Та мені все одно, як ти до неї ставишся! Мені треба, щоб Макар приїхав у гості! Я брата не бачив уже багато часу, а без неї і дітей він не поїде нікуди!

– От і вирішуй ці проблеми самостійно, тільки не за мій рахунок, якщо тобі так треба! І на цьому розмова у нас закінчена!

Сашко дуже розлютився на дружину за таке до нього, і до його рідні, ставлення. Він у п’ятницю ввечері поїхав до своїх батьків поговорити про приїзд брата, і додому так і не приїхав.

А ліжко, з яким він обіцяв самостійно розібратися, так і стояло в спальні, займаючи місце для нового…

У суботу вранці привезли нове ліжко, добре, що воно було в коробках і розібране, все занесли в коридор доставники.

Але так його теж залишати не можна, і тому Даша подзвонила своєму батькові, щоб той приїхав, і допоміг їй, бо Сашко, чоловік її коханий, мабуть, десь заблукав у думах, як і куди йому прилаштувати коханого брата з його родиною.

Батько Даші, протягом години розібрав старе ліжко, домовився швидко з одним своїм знайомим, і вивіз його. А також після цього приїхав, щоб зібрати нове. Коли все було зроблено, він спитав доньку:

– А що, чоловік твій? Ручки свої береже? Чи не може простих чоловічих речей зробити по дому? – посміхаючись, спитав її батько.

– Та він про іншу свою родину більше хвилюється, тату…

– Так? Це про яку ще сім’ю?

– Брат його приїжджає з дружиною та дітьми, ось він за них більше переживає, ніж за наше з ним життя! Йому за те, що своїх дітей уже потрібно мати, й на думку не спадає…

– А ми з мамою тобі говорили, що ненадійний він товариш, але ж ти нам відповідала «кохаю – не можу»!

– Була справа…

– А зараз що?

– Не знаю, тату! Вже немає впевненості в ньому жодної, якщо раніше була, то вона згодом випарувалася!

– Значить, розлучайся, й не виносьте один одному мозок! Все одно користі від вашого шлюбу немає ніякої! Він не хоче нічого для дому, для своєї сім’ї робити, все лише для когось!

– Навіть ліжко вивезти за тиждень не зміг, щоб потім зібрати нове! Я вже не говорю про те, що він живе у твоїй квартирі, не бажаючи розширювати територію для дітей!

– А це ти звідки знаєш? – Не зрозуміла Даша, бо сама вона про це не чула.

Коли вона з чоловіком обговорювала покупку ще однієї квартири, більшої, він просто з’їжджав з теми, але їй нічого такого не говорив.

– То він сам мені сказав! Каже, мовляв, йому і так добре, навіщо ще себе в борги вганяти якісь!

– Навіть так?

– Ну, так! Це було, коли в нього машина барахлила, і він приїжджав, щоб я в ній поколупався, бо не хотів гроші платити в майстерні!

Після почутого від батька, Даша і справді задумалася про те, щоб припинити цей безглуздий шлюб. Навіщо їй такий чоловік потрібен? Але точно вона визначилася лише в понеділок, саме тоді, коли приїхав його брат.

До цього дня Сашко так і не з’явився вдома, пояснюючи це Даші тим, що думає, як облаштувати Макара з його родиною. І ось у понеділок по обіді, Сашко, Макар, його дружина та їхні діти, з валізами завалилися до Даші додому…

– Проходьте, розташовуйтесь! – сказав усім їм Сашко. – У нас там ліжко одне зайве, зараз я переодягнуся, і перетягну його вам у вітальню, а ми з Дашею своє зберемо!

– Та ні! Ми з тобою нічого не збиратимемо! Вже все зібрано, і того старого ліжка вже немає! – Виходячи з вітальні, сказала Даша. – І тут ніхто не залишиться, я тобі це вже казала, Сашко!

– Сашко! Ти ж казав, що все владнав, і що Даша не проти! Привіт, до речі! – привітався Макар.

– Даша! Припини мене ганьбити! – тихо прошепотів Сашко дружині. – І як це немає ліжка?

– А ти більше вештайся десь, я і замок зміню! – відповіла вона чоловікові. – Привіт, Макар! – Кивнула вона старшому братові чоловіка.

– І що ти мені зараз пропонуєш? На підлозі їх розміщувати? Значить, вони займуть нашу постіль, а ми з тобою…

– Так! Все! Ніхто тут не залишиться, і ночувати не буде! Ти, до речі, теж, любий мій!

– А я казала, що ця лахудра ненадійна! – Висловилася Ксенія, дружина Макара.

– А ти б рот свій закрила, поки там є чим їжу пережовувати, люба! Коротше, дружною компанією, вирушайте шукати собі інший притулок!

– Дякую, Сашко! Я ось, як знав, що не можна на тебе покластися!

Макар заткнув свою дружину, яка почала огризатися на слова Даші, і вивів свою сім’ю з квартири. Сашко хотів щось сказати дружині, але тільки озлоблено на неї подивився, і побіг за СВОЄЮ сім’єю.

Даша ж, як вся ця дружня компанія пішла, знову зателефонувала своєму батькові, щоб попросити його поміняти замок на дверях сьогодні, якщо, звичайно, він має час.

Для дочки він завжди міг знайти цей час. Він по дорозі до Даші, заїхав у крамницю, купив замок і швидко все змінив.

А наступного дня Даша подала на розлучення, бо Сашко додому так і не прийшов за весь минулий день, так само, як і не вийшов на роботу.

Зате тепер усі пріоритети розставлені, і кожен знає, чого хоче. Саша – догодити всім своїм родичам, і хоч якось помститися Даші за таке приниження перед сім’єю брата.

А Даша – знайти чоловіка, для якого на першому місці стоятиме саме вона, та спільна родина. А ще бажано, щоб той теж був із квартирою, бо краще шукати чоловіка одного статусу з собою, хоча це й не так просто…

Як ви вважаєте, слушно вчинила Даша, не перегнула палицю?

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.