Мені було двадцять вісім років, коли я зустріла свого майбутнього чоловіка Сергія. Він був гарним і впевненим у собі чоловіком, який працював юристом у великій компанії.

Я була зачарована його розумом, впевненістю, та почуттям гумору. Ми швидко зблизилися, і через рік Сергій зробив мені пропозицію руки та серця.

Весілля пройшло на найвищому рівні, і я вірила, що попереду на нас чекає щасливе життя. Проте, вже за два тижні шлюбу я почала помічати за Сергієм жадібність, що межувала з параноєю.

Я не могла зрозуміти, що пішло не так. Звідки взялася ця скнарість? Сергій почав економити на дрібницях, хоч заробляв достатньо грошей для комфортного життя.

Наприклад, він припинив купувати дорогі продукти, воліючи вибирати найдешевші варіанти, навіть, якщо вони були низької якості.

Я часто намагалася умовити його купити щось краще, але щоразу стикалася з категоричною відмовою. Якось я запропонувала Сергію сходити в ресторан, щоб відзначити роковину весілля.

– Це дуже дороге задоволення, давай краще приготуємо вечерю вдома, – запропонував мені чоловік. – Я все беру на себе!

Я погодилася, сподіваючись, що вечір пройде затишно та романтично. Однак, коли прийшла додому після роботи, то виявила, що Сергій купив лише те, що вважав за потрібне – макарони та кетчуп.

Жодних свічок, ігристого, чи квітів не було. Я ледве змогла приховати своє розчарування.

– Сергію, це все? Нічого, окрім макаронів, на столі не буде? – поцікавилася я.

– Ну, навіщо витрачати зайві гроші? Макарони теж смачні. До того ж вони з кетчупом, – Сергій усміхнувся так, ніби нічого не сталося.

– Я розумію, але… я думала, ми зробимо цей вечір особливим. Може, хоч свічки запалимо? У нас начебто валялася парочка, – я стала озиратися на всі боки.

– Свічки? Ну, це просто трата грошей. Краще заощадимо, до того ж раптом колись не буде світла, і тоді нічого буде запалити, – пробурчав чоловік, і почав за обидві щоки вминати макарони.

Я натягнуто посміхнулася у відповідь, і стала нерішуче колупатися у тарілці. Я так і не торкнулася їжі.
Поївши, Сергій випив кухоль чаю, і пішов до зали дивитися чергову серію улюбленого серіалу.

З засмученим обличчям, я почала прибирати зі столу, та мити посуд.

Проте, найяскравішим прикладом жадібності Сергія став мій день народження. Зазвичай, чоловіки намагаються зробити цей день особливим для дружин, але Сергій підійшов до цього питання зовсім інакше.

За тиждень до дня народження я обережно натякнула йому, що хотіла б отримати подарунок, який запам’ятався б мені.

Сергій пообіцяв подумати над моїми словами, і я, в глибині душі, сподівалася, що він купить щось, що мені дійсно запам’ятається.

Вранці в мій день народження чоловік поцілував мене в щоку, і простяг невеликий пакетик.
Усередині виявилася дешева біжутерія, яку можна було купити у будь-якому кіоску.

Я вдала, що рада подарунку, але сама відчула глибоке розчарування. Увечері Сергій запропонував піти в кафе, але вибрав для свята найдешевший заклад у місті.

Коли принесли рахунок, чоловік почав сперечатися з офіціантом щодо суми, стверджуючи, що ціни завищені.

– У вас тут зовсім інша сума вказана, – обурено промовив Сергій. – Ось бачите: салат – сто гривень!

– За сто грамів, – люб’язно уточнив офіціант.

– Гаразд, – спохмурнів Сергій, – давайте, так і бути оплачу. Потрібно просто писати це великими літерами, і не вводити людей в оману.

Я сиділа мовчки, намагаючись зберегти спокій, але всередині кипіла від злості та образи.

– Дякую тобі за подарунок, Сергію, – сказала я, намагаючись не видати свого розчарування.

– Будь ласка, люба. Я так і думав, що тобі сподобається, – розплився він в усмішці.

– Так, звичайно, дякую. Але знаєш, на мою думку, ми могли б вибрати щось більш відповідне для такого особливого дня, – натякнула я.

– Що означає “більш відповідне”? – насупився Сергій, виявивши своє невдоволення.

– Просто… Мені здавалося, що ти вибереш щось особливе, розумієш? Щось, що нагадуватиме про нас…

– Юль, я намагався порадувати тебе, – з образою пробурчав чоловік.

Після цього випадку я стала ще більше замислюватися над тим, чи правильно я вчинила, вийшовши заміж за Сергія.

Його жадібність починала отруювати наші стосунки, і я розуміла, що так довго продовжуватися не може.

Я вирішила поговорити з Сергієм відверто, висловивши всі свої переживання та невдоволення.
Чоловік уважно вислухав мене, але нічого у наших відносинах не змінилося.

Сергій продовжував економити на всьому, вважаючи, що гроші важливіші за почуття та емоції.

– Сергію, мене дуже непокоїть твоя економія у всьому. Ти думаєш тільки про гроші, а не про наші стосунки…

– Юль, я просто намагаюся бути відповідальним, на відміну від тебе. Ми повинні думати про майбутнє, відкладати гроші, – почав відчитувати мене Сергій.

– Я почуваюся нещасною, коли ти рахуєш кожну копійку, – приречено промовила я.

– Щось я не розумію, до чого ти хилиш, – чоловік зневажливо примружив очі.

– До того, що я не хочу так жити! – рішуче заявила я.

– А що ти хочеш? Жити на широку ногу?

– Мені здається, що в такому випадку нам треба розлучитися.

– Як хочеш, я заперечувати не стану, – знизав плечима Сергій, і не став відмовляти мене від необачного кроку.

Через два місяці ми розлучилися, і розійшлися в різні боки. Через рік я знову вийшла заміж за хлопця, який не шкодував на мене грошей.

Сергій довгий час не міг нікого знайти, проте, і йому посміхнулася доля, і він зустрів таку ж “економну” жінку, як і він сам.

Що ж, нехай їм щастить! Бажають економити – прапор їм в руки, але без мене! Бо це не економія, а чистої води скнарість!

КІНЕЦЬ.