Це ти винна у тому, що онук нас не любить, – сказала мені Ольга Яківна, коли вкотре прийшла з “пластмасовими” подарунками до нас в гості. – Але я не можу нав’язувати сину, що в нього люблячі бабуся і дідусь. Він це має сам відчути. Десять років Златан не відчував він вас жодної уваги і любові, а тепер що, має включитися якась “кнопка”? Свекруха вкотре від нас пішла засмучена. А виною всьому, ніби-то я

– Це ти винна у тому, що онук нас не любить, – сказала мені Ольга Яківна, коли вкотре прийшла з “пластмасовими” подарунками до нас в гості.

– Але я не можу нав’язувати сину, що в нього люблячі бабуся і дідусь. Він це має сам відчути. Десять років він не відчував він вас жодної уваги і любові, а тепер що, має включитися якась “кнопка”?

Свекруха вкотре від нас пішла засмучена. А виною всьому, ніби-то я.

Сестра чоловіка вийшла заміж першою і подарувала мамі відразу ж дві онучки. Що тоді було, ви собі й уявити не можете. Я вже на той час зустрічалася з Сергієм, тому все це було на моїх очах.

І подарунки і увага, перед цими онучками моя свекруха готова була на все що завгодно.

І в торгові центри в дитячі кімнати з дочкою їздила. Так, в першу чергу через те, що чоловік Інни працював, а вона сама собі ради з ними не давала.

Але це було видно, що Ольга Яківна аж світиться від одного вигляду на них.

Так, дівчатка дуже милі: ці хвостики, косички, спіднички.

Кожного разу вона задаровувала онучок подарунками.

Коли в нас з Сергієм народився син, ніякої уваги з їх сторони не було. Мої батьки живуть в іншій області. Я чекала від них хоч якоїсь допомоги, але її не було.

Згодом я змирилася, що батьки чоловіка до Златанчика не будуть проявляти такої уваги, як до онучок.

А коли і бували такі моменти, коли ми всі разом зустрічалися, Ольга Яківна обурювалася, чому онук тільки від її вигляду плаче.

– Олено, роби щось! Розказуй йому про нас. Щоб наступного разу він йшов до мене на руки і не плакав.

– Ольга Яківна, таке ставлення ще заслужити потрібно!

Але свекруха цим не переймалася, бо в неї були вони, промінчики щастя.

Але одного дня “промінчики щастя” переїхали жити в Німеччину. Чоловік Інни поїхав туди першим, а згодом і забрав сім’ю. Ось тоді Ольга Яківна і переключилася на онука.

Але вибачте мене, десять років це вам не три і навіть не п’ять. Златану не комфортно з людьми, які майже не брали участі у його вихованні.

Недавно свекор зі свекрухою вкотре прийшли в гості. В руках Ольга Яківна тримала пластмасовий тракторець, яким в пісочниці діти бавляться, але точно не такого віку, як Златан.

Златан привітався і пішов в свою кімнаті щось малювати. Йому не цікаво з цими людьми і в першу чергу в цьому винні вони самі. Що, дідо не міг взяти онука на риболовлю, чи ще якісь чоловічі справи? Міг, просто не хотів…

В мене вже сил немає на все це дивитися. Я вічно в їх очах погана невістка, бо не навчила онука любити бабусю і дідуся.

Як мені бути в такій ситуації, бо вже сил немає?

Джерело