З Ігорем я познайомилася на сайті знайомств – ми обидва шукали стосунків, які ні до чого не зобов’язують. Тоді кілька років я ростила сина сама, багато працювала і дуже нудьгувала за ласкою, турботою.

Ігор виявився трохи інфантильним, зате ніжною, делікатною людиною та вправним коханцем. Перша зустріч непомітно для нас обох переросла в щось більше.

Мені дуже подобалося, що Ігор постійно дбає, звертає увагу на дрібниці, робить компліменти, порозумівся з сином. Я не ставила особливих питань про спосіб життя нового супутника, місце роботи просто насолоджувалася моментом.

Ігор приходив додому до мене раз на тиждень, іноді частіше – до себе не кликав, бо жив із мамою. Завжди приносив смачну їжу, щось випити багато готував. Квіти, подарунки на свята теж були, хоч іноді досить дивні: наприклад, будильник “зоряне небо” або браслет якийсь. Згодом я згадувала все це і розуміла, які дзвони на тему інфантилізму Ігоря пропустила, але було пізно.

На хвилі любовної пристрасті і гормонального коктейлю, що вирував в організмі, вирішили розписатися – Ігор зробив пропозицію, наговорив красивих слів, подарував кільце (дешеве, але миле) і букет квітів.

Я запитала про поїздку на честь медового місяця, але Ігор відмахнувся – мовляв із грошима зараз не дуже, та й малого подіти нема куди. Подумала, що ну й гаразд, не страшно, будуть ще відпустки.

Сюрпризи почалися з початком спільного життя. Ігор скидався на оренду квартири – свою третину, дві третини платила я, за себе та за сина. Їжу так не ділили, але зайвого Ігор ніколи не брав.

Прозріння настало влітку, коли чоловік став приносити з ринку 3 персики – кожному по штуці, і вистачить. Я почувала себе обдуреною, відчувала глибоке розчарування, почала пред’являти чоловікові претензії.

Він казав, що грошей у нього зараз не дуже (як потім з’ясувалося, зараз – це все свідоме життя), тому доводиться економити. Ігор постійно роздратовано твердив:

– Ну, ти що не бачиш, що у мене грошей особливо немає? Було б багато, я витрачав би. І взагалі, я ж у тебе на їжу не прошу, сам упораюся.

Я зрозуміла: треба було бути уважнішою до шлюбу, звертати увагу на дзвіночки, проговрювати важливі питання до початку спільного життя.

Що я точно розуміла, то це те, що терпіння на межі, а милих сюрпризів і компліментів для спільного життя зовсім недостатньо. Пропонувала Ігорю різні варіанти вирішення питання – рекомендувала вакансії, хотіла навчити, допомогти, підтримати, але чула:

– Ой не знаю.

– Щось мені тут не подобається.

– Тут вихідних не буде.

– Я подумаю.

Певного моменту усвідомила, що від однієї мами благовірний переїхав до іншої – тобто до мене. У результаті вийшов не повноцінний партнер та дорослий чоловік, а підліток. Загалом непоганий, але регулярно іде на знак протесту в пасивну агресію і не бажає нормально працювати.

Ігор перебивався підробітками, але основну частину часу сидів удома. Грошей, що він заробляв, вистачало хіба що на його їжу та частину оренди.

У черговий скандал сказала, що хочу розлучення. Я кричала:

– Втомилася тягнути все сама, хочу Чоловіка!

Ігор передбачувано образився:

– Це ти мене не мотивувала заробляти більше!

Потім зібрав речі та пішов. Я полегшено зітхнула і вирішила, що це був безцінний досвід.

КІНЕЦЬ.