– Це що??? — я здивовано скрикнула і подивилася на чоловіка.

Я дістала з гарно запакованого подарунка від його матері стару вишиванку, всю в жовтих плямах.

Сьогодні у мене ювілей, 45 років.

Гості сидять за столом, келихи наповнені, розмови, сміх, дзвін посуду. На мені гарна сукня, у домі свято. А я стою з цією ганчіркою в руках і відчуваю, як у мене починає тремтіти підборіддя.

— Це – мамина вишиванка, здається, — невпевнено пробурмотів чоловік, ніби сам не знав, як до цього ставитися.

— Я бачу! — я ледь не підскакувала від обурення.

— Але чому вона вся в плямах?!

— Вона стара, з бабусиної скрині, — пояснила свекруха, яка сиділа поруч.

— Це ж реліквія!

Реліквія? Я подивилася на цю “реліквію”. Її навіть прати не пробували! І хто взагалі дарує таке на ювілей?!

Я подивилася на чоловіка. Він мовчав. Просто сидів і мовчав, навіть не намагаючись мене підтримати.

І тут мене ніби струмом обдало. Все моє життя з Владиславом, всі роки шлюбу промайнули перед очима.

Я завжди була “своєю”, зручною. Мене не треба вітати коштовностями, достатньо нових кухонних рушничків чи чашки. Я не вимагала нічого особливого. Завжди підтримувала, тягнула, домовлялася.

Де була романтика? Де було тепло? Де були сюрпризи для мене? Та не було їх навіть спочатку, а зараз тим паче.

А тепер ось це. Жовта плямиста вишиванка у подарунковій коробці.

— Тобі не подобається? — з удаваною образою протягнула свекруха.

Я хотіла щось відповісти, але тут подзвонила моя подруга Оксана.

— Вийди на хвилинку, — прошепотіла вона у слухавку.

Я поклала “подарунок” на стіл і вийшла в коридор.

— Я біля твого під’їзду, виходь, — сказала Оксана.

Я не думала. Я просто взяла ключі, накинула пальто і вийшла. Вона стояла біля своєї машини, а в руках тримала коробку.

— Це тобі, — простягнула вона мені.

Я відкрила. Всередині — шикарний парфум, який я давно хотіла, і конверт.

— Це що? Мені? — я не знала, що сказати.

— Квиток на літак, — усміхнулася вона. — Ти полетиш зі мною на тиждень у Стамбул.

Я витріщилася на неї.

— Оксано, Але ж мене не відпустять!

— Не “але”! Ти завжди була для всіх, а тепер побудь для себе!

Я стояла, стискаючи конверт, і в голові пульсувало тільки одне питання: чому моя подруга знає, чого я хочу, а мій чоловік — ні?

І що мені робити далі? Погодитися і їхати? А якщо через це зіпсуються стосунки з Владом остаточно?

Джерело