– Це що таке? – Сергій побачив у коридорі зібрану шафу, повішене дзеркало та прибиту поличку. Він обернувся до Наташі та зсунув брови.

– Нууу … Сергію, ти працюєш, тобі ніколи, а мені …., – Почала говорити Наталя.

– Я ж сказав, що зроблю! Ти що дурна чи що? Чи оглухла?

– Він зміряв Наташу зневажливим поглядом. Наташа зіщулилася, їй відразу захотілося стати маленькою і непомітною …, а потім відчула злість:

– Ти обіцяв це зробити рік тому! – Наталка випросталась і розправила плечі.

– Так жити неможливо.

– Аааа, неможливо! Рік жили та було все нормально, а зараз раптом стало неможливо!

– Сергій одягнув черевики, які щойно зняв і взяв у руки пальто, яке щойно повісив на вішак.

– У цьому будинку мене не цінують. Тож залишайся ти тут сама. А ще краще йди до того, хто тобі цю шафу зібрав. Господи, та тільки ти йому не потрібна. І взагалі нікому не потрібна!

Сергій вийшов із квартири, грюкнувши дверима, а Наталка зітхнула. Він вже кілька років провертає такі перформанси. Раніше все ніяк не міг зібрати ліжко і не дозволяв викликати нікого, хто міг би це зробити. І в результаті Наташа тулилася на розкладачці, а він на дивані.

Потім, звичайно, зібрав, але скільки всього не неприємного Наташа почула про себе! Потім шпалери в дитячій не клеїли довго і ламінат не клав. А дитина вже була великою.

З цим було простіше – Наталя сама з подругою все зробила, але кричав він тоді теж сильно. А зараз повадився до мами своєї їздити та жити там, чекаючи, коли Наталя приповзе до нього і благатиме про те, щоб він повернувся.

– Мамо, – з кімнати визирнув син. – Тато поїхав, так? – спитав він.

– Так, – кивнула Наталка.

– Класно! Мамо, а підемо пограємо! – Запропонував він.

– Звісно, ​​пішли, – Наталка посміхнулася і пішла до сина.

Там вона сіла на крісло, а син почав розставляти машинки. І Наталка спіймала себе на думці, що якихось два роки тому у неї та у Сергія все було не так.

Так, вони сварилися. Так, він теж тягнув усе до останнього. Але вони були сім’єю. І Костик тоді не чекав, коли тато піде, а йшов до нього чи повз, брав за руку і тягнув із собою. А зараз цього немає.

Наталині очі наповнились сльозами.

– Мамо, якою машинкою ти гратимеш? – Запитав Костик.

– Червоною, – сказала Наталка.

– Ага. А ще якою? – знову спитав син.

– Зеленою.

– Добре.

Наталя знала, що зараз синові заважати не треба, що він пограє і за себе, і за неї.

Напевно тому, її думки помчали в минуле і вона згадала, як познайомилася з Сергієм.

***
Наталя стояла біля магазину та посміхалася сонечку. Поруч із нею була її мама.

– Наташа, зайдімо ще туди й все, – запропонувала мама.

– Мамо, я не хочу. Підімо в парк і прогуляємося там, – Наталя правда не хотіла тягатися разом із мамою.

– Але ж треба купити сувеніри! – сказала тоді мама.

– Ну кому вони потрібні, мамо? – Наталка знизала плечима.

– Гаразд, йди до свого парку, а я піду пройдусь магазинчиками. Зустрінемось в автобусі, – сказала мама.

Наталка посміхнулася і помчала до парку і до річки. Це було неймовірно! Вона вмостилася на шезлонг і її охопило умиротворення. Вона дивилася на річку, на пляж, на діточок, які стрибали хвилями та не могла повірити, що знаходиться в місті.

Наташа не знала скільки б так просиділа, як раптом, до неї підійшов хлопець, який був у її екскурсійній групі.

– Дівчино! А що ви сидите? Хіба нам не треба повертатися до автобуса? – спитав він.

Наталка здригнулася, подивилася на годинник і підскочила.

– Зараз треба! Ходімо швидше.

Вона схопила цього хлопця за руку і вони швидко пішли до виходу з парку.

А коли вони підійшли до автобуса, то вже багато знали один про одного і домовилися зустрітися наступного дня у центрі свого міста.

Взагалі Наташа думала, що він не прийде. Але цей хлопець прийшов. Так, то був Сергій. Вони стали зустрічатися, потім побралися, тепер ось у них з’явилася дитина і цій дитині вже 4 роки.

“Треба виходити на роботу, “- промайнуло в голові у Наташі. Вона раптом виразно зрозуміла, що Сергій у якийсь момент може взагалі піти, а їй треба дбати про сина і зробити так, щоб він нічого не потребував.

***
Того дня, рано-вранці, Наталка відвела Костика в сад, а сама поїхала на свою стару роботу. Наскільки вона дізналася, вони шукали бухгалтера, правда, не на її ділянку, але вона сподівалася, що її візьмуть. А якщо не візьмуть, то хоча б порекомендують якусь компанію.

І її очікування виправдалися – їй сказали виходити в понеділок і пообіцяли цілком гарну зарплату.

А потім Наталка поїхала на роботу до Сергія. Вона вирішила, що вони можуть разом пообідати та вона розповість йому про те, що виходить на роботу, та й вибачиться заодно попросить, хоча чому вона повинна першою йти миритися – не зрозуміло.

Наташа підійшла до офісу Сергія та набрала йому. Сергій відповів, але сказав він зовсім не те, що хотіла почути Наташа.

– Мені ніколи, я на нараді! – буркнув він і поклав слухавку.

Наташа зітхнула і вирішила їхати додому і поговорити з Сергієм увечері та спробувати залагодити їхній конфлікт.

Вона поклала телефон у кишеню і повернулася до автобусної зупинки, щоби піти на неї. У цей момент, позаду неї, відчинилися двері. Вона почула сміх та знайомий голос. Голос Сергія! А потім повз неї пройшов він і якась дівчина.

Наташа зблідла і зрозуміла, що не може рушити з місця. Вона проводжала очима цю пару і благала бога, щоб Сергій не обернувся і не побачив її. А потім на неї хтось налетів. Вона повернула голову – виявився якийсь хлопець. Він просив вибачення. Наташа пробурмотіла:

– Буває.

Потім знову подивилась услід своєму чоловіку, але його вже не було. Швидше за все, він із цією дівчиною сіли в машину та поїхали.

Наталя зітхнула і подумала: а чи треба їй це примирення взагалі? Адже останній рік вони мешкають як сусіди. Може й не дзвонити йому?

“Так, не буду. Нехай дзвонить і приїжджає миритися сам!” – Вирішила вона.

***
Минув тиждень, другий, третій. Наталя вийшла на роботу, а Сергій не дзвонив. Звісно, ​​Наталці було прикро. А ще, вона не могла зрозуміти – ось, ти пішов від дружини до матері, то чому ти не залишив гроші їй і сину.

Адже на щось вони мають якось існувати? Хоча … все зрозуміло. Він вважає, що Наталя почне йому дзвонити, коли гроші закінчаться. І вона б почала дзвонити, якби її не взяли на роботу.

“Все-таки мій чоловік – продумана людина” – подумала вона.

І трохи пораділа за себе: адже на її рахунок він прорахувався – тепер вона не благатиме його повернутися і тим більше стелитися перед ним. Зараз, коли має роботу – вони на рівних.

А ще за кілька тижнів, Наталці зателефонував брат Сергія і сказав, що Сергій її більше не любить і що той зустрів іншу жінку.

– Це тобі Сергій сказав подзвонити мені? – Запитала Наталка.

– Ні. Просто він постійно з нею і я подумав, що ти маєш це знати, – сказав він.

– Добре, дякую.

Після цього дзвінка Наташа спробувала зв’язатися з чоловіком, але він не відповів на її дзвінок.

Потім вона дзвонила йому протягом тижня, але він теж не брав слухавки.

“Ні, любий мій, ти таки поговориш зі мною” – подумала Наталка. І подала на розлучення.

***
Розлучення Наташі та Сергія пройшло гладко. Ну, майже. Наталці дісталася половина квартири, в якій вони жили й те, тільки тому, що вони купували її ще до весілля в рівних частках. І все.

Так, у неї була ще бабусина квартира, яку вона спішно привела до ладу, бо Сергій сказав звільнити їхню спільну квартиру для продажу.

А от кілька ділянок землі, плюс кілька будинків, таких капітальних, у яких можна жити взимку, які вони набули у шлюбі, на це все в неї прав не було. Виявилось, що Сергій усе це оформив на свою матір.

– Ти пошкодуєш, що розлучилася зі мною, – прошипів Сергій. – Я хотів зберегти заради сина видимість сім’ї. Я хотів забезпечувати його та тебе. Але тепер усе. Ми з тобою чужі люди, – заявив він.

Наталя посміхнулася:

– Якщо хотів забезпечувати, то чому це не робив? Не бреши, Сергію. Ти пішов і забув про нас. Гаразд мені, але сину не подзвонив жодного разу. А тепер погрожуєш мені… Виявляється все наше майно, в яке і я вкладалася, переписав на матір… Я в тобі розчарована.

– А треба було просто прийти та просити вибачення, – самовдоволено заявив Сергій.

– Вибачення? – Наталка знизала плечима. – Це тобі в мене треба просити вибачення. І чомусь мені здається, що тобі доведеться це зробити, але буде пізно.

Наталя сама не зрозуміла, чому в неї вирвалися останні слова, але, як кажуть, слово – не горобець.

Сергій засміявся.

– Я? У тебе вибачення? Та ти корону зніми.

А потім Сергій пішов, а Наталя стояла і дивилася йому услід.

***
Наталя сумувала. Так, вона сама подала на розлучення, але вони так давно були разом, що їй здавалося, що вона обрубала собі руку. Це було боляче.

У той день, Наташа прийшла на роботу пізніше, ніж зазвичай, сказавши, що заїхала за документами в одну організацію, хоча, звичайно ж, не була там.

– Наташа, ти чула? – зупинила її одна з колег. – У нас тепер новий директор. Кажуть, що він дуже симпатичний і не одружений. Дівчата все вже приготувалися, вбралися, нафарбувалися, всі хочуть йому сподобається.

Колега побігла далі, а Наталка тільки усміхнулася і знизала плечима.

Звісно, ​​новий директор зайшов до них у бухгалтерію. Він був дуже милий, але його очі … Наталя здригалася від його погляду, який він кидав на неї. Від нього віяло небезпекою та жорстокістю. Хоча, ясна річ, якби він був добрим і поступливим, то навряд чи міг би побудувати таку кар’єру.

***
Того дня у Наташі в гостях була подруга. Юля чесно намагалася підняти їй настрій і Наташа вдавала, що в неї все добре. Але очі … її видавали сумні очі.

Тут у двері подзвонили й Наташа попрямувала відчиняти. На порозі стояв кур’єр і тримав у руках букет квітів.

– Наталя? – спитав він.

Наташа зітхнула та кивнула.

– Це вам, – він простяг їй квіти.

Наталя сховала руки за спину.

– Ні. Вибачте. Я не візьму.

А потім зробила крок назад і зачинила двері.

– Що це зараз було? – Запитала Юля.

– Не звертай увагу. У нас прийшов новий директор і тепер не дає мені проходу, – зітхнула Наташа.

– Новий директор? Тобі квіти? Бачиш, я тобі мільйон разів казала, що ти дуже гарна! – Зраділа Юля, а потім запитала:

– Він тобі не подобається, так?

І Наталка кивнула.

– Що ти збираєшся робити? – Запитала Юля.

– Звільнятися, що ще?

– Зараз у відпустку схожу і напишу заяву на звільнення.

– Знаєш, Наталко, я взагалі-то приїхала тебе підтримати, – сказала Юля.

– Але бачу, що ситуація в тебе непроста. Сергій аліменти хоч платить? – Запитала вона.

– Так. Як і обіцяв, найменші, – кивнула Наталка.

– А його мама та брат закидають мене фотографіями його нової дівчини та розписують які подарунки він їй подарував. А я думала, що їм подобаюся, а виявилося, що вони мене терпіти не можуть.

– Мда… обклали з усіх боків…

– Нічого, Юлю, нічого. Все буде добре, – запевнила подругу Наталка.

– А у відпустку ти куди їдеш? – Запитала Юля.

– Та ось, вирішила повторити свою подорож з мамою, коли я зустріла Сергія, – сказала Наталка.

– Навіщо? – Здивувалася Юля. – Ну навіщо ворушити в собі рану? – Юля розвела руки убік.

– Ні. Я не збираюся нічого в собі ворушити. Навпаки, як би завершилося коло. Я поверну туди своє серце і почну все знову.

***
Наталка сиділа в шезлонгу, біля річки в парку і на її очі наверталися сльози. Адже в той раз вона теж сиділа так само і познайомилася з Сергієм і закохалася в нього без пам’яті. А зараз.

– Дівчино, привіт! – Почула Наташа незнайомий чоловічий голос поруч. Вона постаралася непомітно втерти сльози, потім обернулася до чоловіка і посміхнулася.

– Пора вже йти в автобус? – Запитала вона.

– Я не знаю, – чоловік знизав плечима. – А ви мене не пам’ятаєте? – запитав він.

Наталка окинула чоловіка поглядом і похитала головою.

– Ні.

Чоловік розповів їй, де її бачив та покаявся, що налетів на неї. Виявилося, що все це сталося біля роботи Сергія. Вони посміялися з цієї ситуації, а потім пішли гуляти доріжками парку.

За кілька годин Наташа злякалася.

– Ой! Я ж спізнилася на власний автобус! – Вигукнула вона. – Що робити?

А її супутник посміхнувся:

– Особисто я радий, що так сталося, – сказав він. – Залишайся, я покажу тобі місто.

І Наталка залишилася. А через деякий час переїхала сюди із сином і вийшла заміж за цього чоловіка, якого зустріла у парку.

***
– Наталко! Ти не повіриш! – якось уранці їй зателефонувала Юля.

– Що? Що сталося? – Наталка відразу захвилювалася.

– Твій Серьога, виявляється, розтратив гроші компанії. Ось виявляється на які такі… він купував подарунки для своєї жінки! А тепер вона його покинула. Уявляєш? – приголомшила Наташу Юля.

– Він до мене приходив. Шукає тебе. Каже, що тільки ти любила його по-справжньому. Хоче все повернути назад. Я сподіваюся, що ти до нього не повернешся?

– Звісно, ​​ні! – Сказала Наталка і відразу згадала, як казала Сергію, що так і буде. І що коли він захоче повернути Наталю, то буде пізно. І справді, так воно і сталося.

– А ще, уявляєш, він же на матір все своє майно оформлював, так? Навіть те, що ви разом купували. Так ось, він хотів щось продати, щоб відшкодувати частково свою розтрату, а виявилося, що його мати переписала все на його брата. Брат вже давно що міг, то продав, що не міг, то заклав та програв усі ці гроші! Тепер вони мають величезні борги, – продовжила розповідати Юля.

– Зрозуміло, – сказала Наталка.

– Значить, аліментів я взагалі ніколи не побачу. Гаразд, переживу. А Сергія мені шкода. Він напевно думав, що він такий “продуманий”, а в результаті сам себе перехитрив.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.