– Це не “чужі справи”, Артуре! Це моя подруга, і її нахабно виставили з ресторану через дитину, – наголосила я чоловіку. – Ну, може, була якась причина?, – виправдовував цей вчинок Антон. Я роздратовано гепнула чашку на стіл. – Так, причина! Вона прийшла туди з сином, а їм сказали, що дитячих місць у них немає, що заклад не для малих. Хоча за пів години я бачила там цілу сімейку з трьома дітьми, які розкидали картоплю фрі по підлозі!

– Антоніно, ти серйозно? Тобі що, нема чого робити? Влазити в чужі справи, як моя баба в політику!
Артур виглядав знервований. Його голос дзвенів у невеликій кухні, де пахло свіжозавареною кавою і ще не забутим тортом зі вчорашнього дня народження.
– Це не “чужі справи”, Артуре! Це моя подруга, і її нахабно виставили з ресторану через дитину, – наголосила я чоловіку.
– Ну, може, була якась причина?, – виправдовував цей вчинок Антон.
Я роздратовано гепнула чашку на стіл.
– Так, причина! Вона прийшла туди з сином, а їм сказали, що дитячих місць у них немає, що заклад не для малих. Хоча за пів години я бачила там цілу сімейку з трьома дітьми, які розкидали картоплю фрі по підлозі!
Артур важко зітхнув.
– Добре. Але ти ж знаєш, що деякі ресторани орієнтовані на дорослих, може, там просто інша атмосфера?
Я глянула на нього, як на не мудрого.
– Інша атмосфера? Артуре, там інші діти були! Проблема не в правилах, а в тому, що моя подруга мати-одиначка. І це не перший раз, коли її виставляють! Їй не здають квартиру, бо вона “без чоловіка”. Її син “не такий”, бо не має тата. І ось зараз – ресторан, бо, бачте, не відповідає картинці.
Артур закотив очі.
– Ну і що ти хочеш? Судитися з рестораном? Виставити пост у фейсбуці? Люди забудуть за тиждень.
Я глибоко вдихнула.
– А ти знаєш, що це не тільки вона? Я почала питати інших знайомих жінок, які виховують дітей самі. Виявляється, багато хто стикається з таким. Одну не взяли на роботу, бо “а хто сидітиме з дитиною, коли вона хворітиме?” Інша хотіла записати сина на футбол, а тренер сказав, що “без батька хлопець не впорається з дисципліною”.
Артур задумався.
– Ну, це справді виглядає погано…
Я вхопила його за руку.
– А тепер уяви, що це твоя сестра або твоя мама. Що це твій знайомий, твоя двоюрідна сестра. Чому мати-одиначка має доводити, що вона нормальна?
Артур почухав потилицю.
– Добре. І що ти пропонуєш?
– Я не знаю. Але мовчати теж не варіант.
Ми сиділи мовчки, поки кава холонула. Я знала, що ця розмова його зачепила. І мене теж.
Мені цікаво, що ви думаєте? Чи стикаються матері-одиначки з несправедливістю в нашому суспільстві? Чи це просто поодинокі випадки?
Що б ви зробили, опинившись на місці моєї подруги?