– Це не “чужі справи”, Артуре! Це моя подруга, і її нахабно виставили з ресторану через дитину, – наголосила я чоловіку. – Ну, може, була якась причина?, – виправдовував цей вчинок Антон. Я роздратовано гепнула чашку на стіл. – Так, причина! Вона прийшла туди з сином, а їм сказали, що дитячих місць у них немає, що заклад не для малих. Хоча за пів години я бачила там цілу сімейку з трьома дітьми, які розкидали картоплю фрі по підлозі!

– Антоніно, ти серйозно? Тобі що, нема чого робити? Влазити в чужі справи, як моя баба в політику!

Артур виглядав знервований. Його голос дзвенів у невеликій кухні, де пахло свіжозавареною кавою і ще не забутим тортом зі вчорашнього дня народження.

– Це не “чужі справи”, Артуре! Це моя подруга, і її нахабно виставили з ресторану через дитину, – наголосила я чоловіку.

– Ну, може, була якась причина?, – виправдовував цей вчинок Антон.

Я роздратовано гепнула чашку на стіл.

– Так, причина! Вона прийшла туди з сином, а їм сказали, що дитячих місць у них немає, що заклад не для малих. Хоча за пів години я бачила там цілу сімейку з трьома дітьми, які розкидали картоплю фрі по підлозі!

Артур важко зітхнув.

– Добре. Але ти ж знаєш, що деякі ресторани орієнтовані на дорослих, може, там просто інша атмосфера?

Я глянула на нього, як на не мудрого.

– Інша атмосфера? Артуре, там інші діти були! Проблема не в правилах, а в тому, що моя подруга мати-одиначка. І це не перший раз, коли її виставляють! Їй не здають квартиру, бо вона “без чоловіка”. Її син “не такий”, бо не має тата. І ось зараз – ресторан, бо, бачте, не відповідає картинці.

Артур закотив очі.

– Ну і що ти хочеш? Судитися з рестораном? Виставити пост у фейсбуці? Люди забудуть за тиждень.

Я глибоко вдихнула.

– А ти знаєш, що це не тільки вона? Я почала питати інших знайомих жінок, які виховують дітей самі. Виявляється, багато хто стикається з таким. Одну не взяли на роботу, бо “а хто сидітиме з дитиною, коли вона хворітиме?” Інша хотіла записати сина на футбол, а тренер сказав, що “без батька хлопець не впорається з дисципліною”.

Артур задумався.

– Ну, це справді виглядає погано…

Я вхопила його за руку.

– А тепер уяви, що це твоя сестра або твоя мама. Що це твій знайомий, твоя двоюрідна сестра. Чому мати-одиначка має доводити, що вона нормальна?

Артур почухав потилицю.

– Добре. І що ти пропонуєш?

– Я не знаю. Але мовчати теж не варіант.

Ми сиділи мовчки, поки кава холонула. Я знала, що ця розмова його зачепила. І мене теж.

Мені цікаво, що ви думаєте? Чи стикаються матері-одиначки з несправедливістю в нашому суспільстві? Чи це просто поодинокі випадки?

Що б ви зробили, опинившись на місці моєї подруги?

Джерело