Це мій дім, навіть якщо твоє ім’я в якихось паперах, — заявила свекруха, переставляючи меблі, поки я була на роботі

Карина провела пальцем по гладкій поверхні ключів від нової квартири. Блискучий метал відбивав вечірнє світло з вікна рієлторського агентства. Через три дні весілля, а вона готувала найголовніший сюрприз у своєму житті.

— Вітаю з покупкою, — усміхнулася рієлторка, простягаючи документи.

— Чудовий вибір для молодої родини.

— Дякую, — Карина уважно прочитала кожен рядок договору. Квартира оформлена на її ім’я. Все правильно.

Додому дівчина їхала з прискореним серцебиттям. Тимофій і не підозрював нічого. Він думав, що після весілля вони знімуть житло, а вона купила їм справжній дім за гроші, які збирала п’ять років.

— Тімо, закрий очі, — попросила Карина, коли вони приїхали до нової квартири після церемонії.

— Які сюрпризи, кохана? — засміявся чоловік, але слухняно закрив очі.

Карина взяла його за руку і повела до під’їзду. Серце билося так голосно, що вона боялася — він почує.

— Відкривай, — прошепотіла Карина, вставляючи ключ у замок.

Тимофій відкрив очі і завмер. Просторий передпокій, паркет, високі стелі — саме таку квартиру він показував їй в інтернеті місяць тому.

— Кариночко, що це? — голос Тимофія тремтів від хвилювання.

— Наш дім, — тихо відповіла жінка. — Я купила його для нас. На свої заощадження.

Тимофій обійняв дружину. В його очах блищали сльози радості.

— Ти неймовірна! Як ти змогла це приховати?

— Хотіла зробити сюрприз, — прижалася Карина до нього. — Тепер у нас є свій справжній дім.

Наступні два тижні пролетіли мов у сні. Вони облаштовували квартиру, вибирали шпалери, будували плани на майбутнє. Чоловік щодня дякував дружині за подарунок, а Карина літала на сьомому небі від щастя.

Одного ранку все змінилося.

— Кариночко, у мене для тебе новина, — сказав Тимофій за сніданком. — Мама вирішила до нас переїхати.

Карина поперхнулась кавою.

— Як переїхати? Зовсім?

— Ну так, — Тимур уникнув прямого погляду. — Їй самій важко. Квартира ж велика, місця всім вистачить.

— Тімо, але ми ж молодята, — почала Карина. — Нам потрібен час наодинці.

— Мама допоможе нам облаштуватися. Вона знає, як правильно вести господарство.

Карина опустила чашку на блюдце. Звук вийшов гучнішим, ніж вона очікувала.

— А ти вже погодився?

— Ну… я не міг їй відмовити, — нарешті подивився чоловік на дружину. — Вона виростила мене сама. Тепер моя черга піклуватися про неї.

— А чому ти не порадився зі мною? — голос жінки став тихішим. — Це ж наш дім.

— Кариночко, не сердись. Все буде добре. Мама добра, ви знайдете спільну мову.

Валентина Сергіївна приїхала з трьома валізами і коробкою кухонного посуду.

— Ой, який похмурий передпокій, — першою справою помітила свекруха. — Тімочка, тут потрібні світлі шпалери.

— Мамо, нам подобається, — намагався заступитися Тимур.

— Що ви розумієте в дизайні? — відмахнулася Валентина Сергіївна. — Я тридцять років облаштовувала квартири.

Карина мовчки допомагала свекрусі розкладати речі по кімнатах. Жінка критично оглядала кожен куточок.

— А навіщо тут ці рослини? — показала Валентина Сергіївна на фікус біля вікна. — Вони псують повітря.

— Це мої улюблені квіти, — тихо відповіла Карина.

— Нісенітниця. Краще поставимо телевізор більший.

За тиждень квартира стала непізнанною. Валентина Сергіївна переставила меблі, замінила штори, викинула половину декору. Тимофій на всі зауваження дружини відповідав однаково:

— Мама краще знає. У неї досвід.

— Тімо, але це мій дім, — сказала Карина одного вечора. — Я купувала його на свої гроші.

— Тепер ми сім’я. Все спільне, — відповів чоловік, не відриваючись від телефону.

— Тоді моє слово нічого не варте?

— Не драматизуй. Мама хоче як краще.

Карина лягла спати з образою. Квартира, яка мала стати їхнім сімейним гніздечком, перетворювалася на чуже місце. А чоловік, здавалось, не помічав її старань.

Вранці на кухні Валентина Сергіївна зустріла невістку з новими претензіями:

— Кариночко, ці каструлі ні на що не годяться. Антипригарне покриття — це суцільна хімія.

— Валентино Сергіївно, я звикла до свого посуду, — спробувала заперечити жінка.

— Звичка — не аргумент, — різко відрізала свекруха. — Тимофій вже погодився купити нормальний посуд.

Карина подивилася на чоловіка. Він винувато знизав плечима. У цей момент дівчина зрозуміла — боротьба лише починається. Вона мовчки вийшла з кухні, залишивши свекруху розмірковувати про шкоду антипригарного покриття. Жінка зачинилася у ванній і подивилася на себе у дзеркало. Відображення показувало втомлену жінку з потьмянілими очима.

— Що відбувається з моїм життям? — прошепотіла вона.

Ввечері вона спробувала поговорити з чоловіком наодинці.

— Тімо, нам потрібно обговорити ситуацію з твоєю мамою, — почала Карина, коли вони залишилися самі.

— Яку ситуацію? — здивувався чоловік. — Мама допомагає нам облаштуватися.

— Вона перекроює мій дім під себе, — тихо сказала Карина. — Все змінює на свій смак.

— Кариночко, не перебільшуй. Кілька дрібниць переставила.

— Дрібниць? — голос жінки став голоснішим. — Вона викинула мої квіти, поміняла штори!

— І що в цьому поганого? Квартира стала затишнішою.

Карина сіла на ліжко і уважно подивилася на чоловіка.

— Тимофій, скажи чесно. Ти питав мою думку, перш ніж погодитися на її переїзд?

— Карина, вона ж не чужа. Це моя мама.

— А я хто? Випадкова сусідка?

— Не вигадуй, — відмахнувся Тимур. — Ти моя дружина.

— Тоді чому думка дружини нічого не значить у її власному домі?

— В нашому домі, — поправив Тимофій.

— Ми тепер сім’я.

Карина лягла, відвернувшись до стіни. Розмова зайшла у глухий кут.

Вранці Карина пішла на роботу раніше, ніж зазвичай. Увесь день вона не могла зосередитися на справах. Колеги помічали її розсіяність, але дівчина мовчала.

— Карина, з тобою все гаразд? — поцікавилася начальниця.

— Ти виглядаєш втомленою.

— Просто проблеми вдома, — зітхнула жінка.

— Нічого серйозного.

Ввечері Карина поверталася додому з тяжким серцем. Відчинивши двері квартири, вона застигла на порозі. Вся вітальня була кардинально перестроєна. Диван переїхав до протилежної стіни. Телевізор повернули під іншим кутом. Журнальний столик змінив місце з тумбою. Навіть картини висіли зовсім в інших місцях.

— Що тут сталося? — не могла повірити своїм очам Карина.

Валентина Сергіївна з’явилася з кухні з задоволеним виглядом.

— Навела лад, як належить у нормальному домі, — спокійно відповіла свекруха. — Раніше все стояло неправильно.

— Валентино Сергіївно, — Карина намагалася говорити спокійно, — це моя квартира. Я сама вирішую, як розставляти меблі.

— Це мій дім, навіть якщо твоє ім’я стоїть у якихось паперах, — заявила свекруха, вказуючи на переставлені меблі. — Мій син тут живе, значить, і я господиня.

— Як ви смієте? — голос жінки здригався від обурення. — Я купувала цю квартиру на свої гроші!

— Гроші гроші, а сім’я важливіша, — різко відповіла Валентина Сергіївна. — Тімочка погодився на перестановку.

— Він погодився? — Карина не вірила своїм вухам. — Не спитавши мене?

— А навіщо питати? Я краще знаю, як має виглядати дім.

Щось перемкнуло у голові Карини. Вона мовчки підійшла до свекрухи, взяла її за руку і повела до виходу.

— Що ти робиш? — обурилася Валентина Сергіївна, намагаючись вирватися.

— Провожу вас з мого дому, — спокійно відповіла Карина.

— Ти не смієш мене виганяти! — кричала свекруха. — Тимур не дозволить!

— Побачимо, — Карина буквально витіснила жінку за двері.

Карина зачинала двері на всі замки і притислася до стіни. Руки тряслися від обурення, але всередині розливалося дивне полегшення.

Валентина Сергіївна гупала у двері і вимагала відчинити. Карина не реагувала. Через пів години шум стих. Свекруха пішла, ймовірно, до сусідів або знайомих. Карина пройшлася по квартирі, повертаючи речі на свої місця. Кожен предмет ставила туди, де він стояв спочатку. Робота зайняла дві години. З меблями довелося почекати.

Чоловік повернувся пізно ввечері. Побачивши переставлені меблі, нахмурився.

— Де мама? — спитав він замість привітання.

— Не знаю, — байдуже відповіла Карина. — Я попросила її піти.

— Що означає “попросила”? — голос Тимофія став суворим.

— Я виставила її за двері, — спокійно сказала Карина. — Вона переступила всі межі.

— Ти вигнала мою маму? — чоловік не міг повірити своїм вухам.

— Я захистила свій дім від вторгнення.

Тимофій пішов до спальні і почав збирати речі у валізу.

— Що ти робиш? — запитала Карина, спостерігаючи за чоловіком.

— Збираюся. Не буду жити з жінкою, яка ображає мою родину.

Карина мовчки дістала зі шафи другу валізу і почала складати туди речі свекрухи.

— За два місяці ти жодного разу мене не підтримав, — сказала жінка, акуратно укладаючи блузи Валентини Сергіївни. — Обирай — вона або я.

— Вона моя мати, — відповів чоловік, застібаючи валізу.

— А я була твоєю дружиною, — поправила Карина.

До ранку валізи стояли біля дверей. Тимофій пішов, не попрощавшись.

За тиждень Карина викликала слюсаря і поміняла замки. Майстер працював швидко й професійно.

— Гарна квартира, — зауважив слюсар, встановлюючи новий замок. — Давно тут живете?

— Починаю жити заново, — усміхнулася Карина, приймаючи нові ключі.

За ці сім днів Тимофій дзвонив кілька разів. Спочатку вимагав пояснень, потім благав повернутися до розмови. Карина відповідала коротко й по суті. На розлучення подала лише через місяць, коли всі емоції вщухли.

— Ти зруйнувала нашу сім’ю, — звинуватив чоловік в останній розмові.

— Я захистила свої межі, — спокійно відповіла Карина. — А сім’ю зруйнував ти, коли обрав маму замість дружини.

Ввечері вона сиділа в улюбленому кріслі, яке тепер стояло саме там, де хотіла вона. У руках парувала чашка кави, а на підвіконні зеленіли нові квіти. Карина дивилася у вікно на вечірнє місто і думала про майбутнє. Квартира знову стала її домом.

Вона не раз згадувала своє весілля і ситуацію, в якій опинилася, коли купила квартиру. Прокручувала у голові, як могло б все скластися, якби цього житла не було. Невже свекруха могла б поселитися з ними в орендованій квартирі? Навіщо? У неї ж своя квартира є.

Ці думки ще довго не давали спокою Карині, але вона вчилася жити сама. У своїх квартирі. І раділа, що змогла відстояти свої межі.

Джерело