Це було важке рішення, але Віра не мала іншого виходу: вона вигнала дочок з дому, разом з їхніми нареченими.

Це було важке рішення, але Віра не мала іншого виходу: вона вигнала дочок з дому, разом з їхніми нареченими.

Віра Іллівна посміхалася, оглядаючи свою тепер уже порожню квартиру, розмірковуючи про той знаменний день, коли їй нарешті вдалося вигнати дочку та її набридливу родину. Вона усвідомлювала потенційну зневагу та критику за сторони за свої дії, але не бачила альтернативи.

Побувавши двічі у шлюбі і розлучившись, вона залишилася одна з двома доньками. Тягар виховання їх без будь-якої допомоги з боку батьків означало довгі години праці та самовіддачі.

Вони жили скромно, але без скарг. Старша дочка вступила на роботу відразу після школи і незабаром після цього привела додому свого нареченого, оголосивши про плани одружитися.

Ситуація ускладнилася, коли дочка завагітніла, і Вірі Іллівні було вже марно ділитися будь-якою мудрістю.

Народження онука перетворило її скромну квартиру з двома спальнями на переповнений простір, наповнений постійними суперечками по господарству та фінансовими негараздами через мізерні заробітки зятя.

Обстановка була хаотичною, що заважало молодшій доньці Олені зосередитися на навчанні.

Рішення Олени здобути вищу освіту після закінчення школи стало предметом розбіжностей, особливо з Надею – старшою сестрою, яка вважала, що Олена має працювати та робити фінансовий внесок у сімейний бюджет.

Тим не менш, Олена була сповнена рішучості вирватися з кола труднощів. Останньою краплею у чаші терпіння Віри стало те, що вже Олена привела додому свого нареченого. Незабаром все це призвело до запеклої суперечки через житлоплощу.

Не витримавши зрештою, Віра Іллівна зажадала, щоб вони негайно знайшли собі житло, внаслідок чого Надя разом зі своєю родиною переїхала в орендовану квартиру.

Відносини Олени тривали недовго: з’ясувалося, що жодної вагітності у неї не було. Виявилося, що це був стратегічний хід, щоб перехитрити сестру. Спочатку мучачись почуттям провини, Віра у результаті знайшла спокій, вигнавши дочок зі своїми нареченими.

У неї покращилося здоров’я, та й життя стало спокійнішим. Вона цінувала компанію Олени, яка розділяла темперамент своєї матері, і іноді думала, що життя могло бути простіше, якби в неї була тільки одна дочка.

Чи правильно вчинила жінка, вирішивши повернути собі спокійне життя? Або ж треба було терпіти та утримувати доньок далі?

КІНЕЦЬ.