Тринадцять років жила, немов у декораціях, але час розставив усе по своїх місцях і продемонстрував, хто і чого вартий з мого оточення. Дуже прикро, що я тринадцять років жила в омані, але я маю ще час, щоб все виправити.

У мене є рідна сестра Світлана. Вона мене старша на чотири роки, але спілкування у нас не виходило, характери занадто різні. У дитинстві ще якось грали, але чим старші ставали, тим кардинальніше розходилися наші дороги. До закінчення нею школи ми з нею мало не в бійkу щодня лізли.

Світлана пішла характером у бабусю – така ж гостра на слова, завжди все говорила в обличчя, дуже любила сперечатися, мала свою думку з будь-якого питання. Я вважала її грубою і дурною пацанкою. Хоч і навчалися в одній школі, але уникали товариства одне одною.

Спільну мову сестра не могла знайти не лише зі мною, а й з батьками. Вони постійно з нею сварилися, ставили мене за приклад, адже я росла милою дівчинкою, яку любили вчителі, а все оточення вважало розумною та спокійною. Так воно й було, до речі. Я була домашньою дитиною, а Світлана більше часу намагалася проводити поза домом.

Коли вона закінчувала школу, батьки наполягали на її вступі до певної спеціальності, яку вважали перспективною. Сестра ж відбивалася щосили, не бачила вона себе у цій сфері. А те, що вона хотіла, не влаштовувало батьків. Внаслідок довгих скандалів, які тривали майже весь рік, тато заявив, що або вона вступає туди, куди вони сказали, або може одразу після іспитів збирати речі та вмотувати, куди очі дивляться.

Сестра обрала другий варіант. Пішла вона зі скандалом, наговоривши всім купу гидот. З того часу ми не бачилися п’ять років. Я з цього приводу зовсім не хвилювалася, близькими ми з нею не були, як я вже говорила. Побачилися за п’ять років при трагічних подіях – у нас не стало мама.
Не знаю, хто сповістив сестру, але вона приїхала. Виглядала вона все також, тільки складки біля рота стали жорсткішими та погляд, як мені здалося, був колючим. Після похорону вона посварилася з батьком. Йому цей захід взагалі давався нелегко, а ще й сестра.

Причину конфлікту я не знаю, але лаялися вони голосно і люто, а потім сестра покинула батьківський дім, грюкнувши дверима. Я тоді її просто ненавиділа. Як можна бути настільки жорстокою та байдужою, татові погано, він потребує підтримки, а вона йому ще сіль на рану сипле. Це тварюка, а не людина. Якщо хотіла зробити скандал, то могла б вибрати інший час, але вона вирішила добити батька.

Я лишилася жити з батьком. Вдома мене майже не було, бо я вже навчалася в університеті. Пари, потім робота студентського активу, зустрічі з друзями загалом додому я приходила тільки спати. Спочатку на батька було боляче дивитися, але зробити я нічого не могла, кожен з нас по-своєму переживав втрату.

А за рік у тата з’явилася жінка. Його давня колега по службі, як він пояснив. Вони почали жити разом, згодом розписалися. Мене нова татова дружина не утискала, просто не звертала уваги. У неї були свої дорослі діти, старші за мене.

У мене теж розвивалося особисте життя. Я закохалася у хлопця, за якого одразу після університету вийшла заміж. Мені здавалося, що я принцеса казок, а він мій принц, і попереду у нас тільки світле майбутнє. Але правда була набагато приземлена.

Вже на третьому році життя я зрозуміла, що вийшла заміж за тирана. Він мене не бив, але постійний контроль, психологічний тиск, розмови, що вимотують душу, погрози. Все це перетворювало моє життя на пекло, але подітися було нікуди. Спочатку я була в положенні, потім із маленькою дитиною на руках. До того ж чоловік завжди був проти того, щоб я працювала, тому ні роботи, ні стажу в мене не було.

І йти було нікуди, бо до квартири батька його нова дружина перетягла свою дочку з чоловіком та дитиною. Мені там не було місця. Я пробувала дзвонити батькові, скаржитися, але йому не до мене. Він казав, що я влаштовую істерику на рівному місці, мене не б’ють, не мучать, сита, в теплі, все в мене добре, просто вигадую.

А я була на межі зриву. Тоді чоловік уперше підняв на мене руку. Він вліпив мені ляпас, та такий, що в очах потемніло, і у вухах дзвеніло. Зробив і сказав, що я сама його до цього довела. Він піде у справах, а я до його повернення маю подумати над своєю поведінкою і просити вибачення.

Чоловік пішов, а я сиділа в коридорі на підлозі, не могла заспокоїтись і чітко усвідомлювала, що треба бігти. Тільки простіше сказати, ніж зробити. Я зателефонувала батькові, але він вислухав мене, а потім сказав, що я сама винна, коли навіть свого спокійного чоловіка змогла довести. Так, мій чоловік для оточення був взагалі ідеальною людиною.

Допомоги від тата не очікувалося, він заявив, що проблеми сім’ї треба вирішувати в сім’ї, порадив мені заспокоїтися та прислухатися до чоловіка. Це напуття тільки підживило істерику.

Я судомно перебирала телефонні номери, з жахом розуміючи, що мені нема кому дзвонити. Усіх подруг чоловік за час шлюбу від мене віднадив. Був тільки номер сестри, який вона давала мені ще на похороні мами. Я жодного разу не телефонувала, алевидалити чомусь не підійматися рука, я переносила її контакт з телефону в телефон. Я навіть не була певна, що він працює, але все одно набрала.

Сестра відповіла після п’ятого гудка, це я точно пам’ятаю, мені здається, я на цей час навіть забула дихати. Почувши її голос, я розплакалася з новою силою. Намагалася пояснити їй, що відбувається, але через схлипування, гикавки та сліз не могла. Вона попросила скинути їй у повідомлення адресу та обіцяла приїхати.

Свєта свою обіцянку виконала – через сорок хвилин вона була на порозі моєї квартири. Подивилася на набряклу щоку, сказала, щоб я збирала свої речі та речі дитини.

Далі був довгий шлях – розлучення, довгі суди через опіку над дитиною, влаштування на роботу, сварка з батьком, який моє рішення розлучитися не підтримав, та й згадувати не хочеться. І протягом усього цього шляху зі мною поряд була сестра.

Вона не стала м’якшою, поступливішою або добрішою. Вона також може вколоти словом, вилити на тебе неприємну правду, натиснути на хворе місце. Але вона зараз для мене один із найближчих людей. По суті, крім неї та доньки в мене нікого немає. Батько своєю поведінкою відвернув мене від себе, а після деяких подробиць, які я мало не пам’ятала, але про які пам’ятала Світлана, я навіть бачити цього лицеміра не хочу.

Життя обов’язково налагодиться, я це точно знаю. Ось тепер прямо точно. Єдине, про що я шкодую, то це про стільки років, які ми з сестрою не спілкувалися. Ось їх уже не повернути. Але добре, що попереду ще ціле життя.

Почалася ця історія з того, що приблизно два роки тому, в самий розпал зими, в моєму будинку стали несподівано і безпричинно з’являться рої величезних чорних мух і так само несподівано

Як тільки я вийшов з магазину – відразу ж почався дощ. Повертатися назад мені не хотілося, продавщиця там була досить груба і дивилася на мене таким засуджучим поглядом, ніби я

Розлучилися ми з чоловіком два роки тому, до цього жили пів року у моїй квартирі, він переїхав до мене з іншого міста. Нам було добре разом, та й з моїми