Я одружена більшу частину свого свідомого життя. Тридцять років разом – серйозний термін! Далеко не всім під силу прожити пліч-о-пліч стільки часу і все ж таки залишатися разом і продовжувати любити свою половинку.

Для цього потрібно багато терпіння. А головне – у будь-якій ситуації потрібно намагатися шукати та знаходити компроміси. Втім, часом це зробити буває ох як непросто!

Ось і зараз між мною та чоловіком виникло серйозне непорозуміння. Круглу дату, річницю нашого весілля кожен із нас хотів би відсвяткувати по-своєму.

Чоловік вважає, що перлове весілля – чудовий привід, щоб зібрати всю нашу родину та друзів та весело провести час разом із найдорожчими та найулюбленішими людьми у хорошому ресторані.

Звичайно, свято обійдеться нам у копієчку, адже навіть за найскромнішими підрахунками запросити доведеться не менше 40 осіб.

Ну, а мені шкода викинути такі гроші на вітер і просто прогуляти їх за один вечір. Я б із задоволенням поїхала з чоловіком відпочити, найкраще кудись на море.

Як-не-як, це наше свято, а востаннє ми їздили на море у весільну подорож рівно тридцять років тому. А потім були справ, турботи, діти підростали, яке тут море!

Звісно, ​​певну суму грошей ми з чоловіком зібрали. Але вистачило б їх тільки на щось одне – або ресторан і гостей, або подорож.

Загалом наше свято стрімко наближалося, а домовитися з чоловіком у нас ніяк не виходило. І якщо спочатку ми розмовляли спокійно, то остання наша розмова на цю тему закінчилася грандіозним скандалом.

Кожен із нас відстоював свою точку зору, домовитися ніяк не могли. У результаті наша суперечка закінчилася тим, що ми стали кричати один на одного.

– Я чоловік, а отже, маю бути головним у сім’ї! – навів чоловік залізобетонний для нього аргумент. – А ти, як жінка, маєш поважати мене та мої рішення. Завтра я йду замовляти ресторан та починаю запрошувати гостей. Все, розмова закінчена! – гаркнув чоловік і пішов спати.

Ну, а мені не спалося. Було дуже прикро. Стільки років поспіль встигала і працювати, і про сім’ю піклуватися. Втомлювалася моторошно. А тепер, виходить, моя думка нікого не цікавить?

Зрештою, я жінка, а не загнаний кінь. І цілком заслужила хоча б раз на тридцять років відпочити так, як мені заманеться.

Проплакала півночі, щиро вважаючи, що мій чоловік тиран, який мене зовсім не любить і не поважає. Зрештою так накрутила себе, що готова була розлучитися з цим егоїстом завтра.

Врешті-решт діти виросли, а я і без нього цілком проживу! Отже, відсвяткуємо ювілей, щоб не ганьбитися перед гостями, а потім одразу пишу заяву на розлучення. Прийнявши таке рішення, нарешті заснула.

Ну а вранці, коли прокинулася, чоловік глянув на моє заплачене обличчя, а потім обійняв мене і сказав:

– Вибач, що накричав на тебе! Ну хочеш, ми підзбираємо грошей і поїдемо на море наступного літа?

– Обіцяєш? – тихенько спитала я.

– Обіцяю! – абсолютно серйозно відповів чоловік.

Якось ми помирилися. Зараз моя нічна образа здавалася мені дурною і дитячою витівкою.

Вчора ми зібралися в ресторані, щоб відзначити наше перлове весілля. Дивлячись на найближчих і улюблених людей – батьків, дітей, онуків та друзів я розуміла, що чоловік мав рацію.

Бог із ними, з грошима. Та й на море можна поїхати за рік. Зате вийшло просто приголомшливе, веселе свято.

Цього вечора нам подарували багато квітів та приємних сюрпризів. Теплі та щирі слова та побажання, добрі посмішки, веселі конкурси зробили цей червневий вечір просто чарівним.

Ну а потім ведуча віддала мікрофон моєму чоловікові, а він спитав, дивлячись на мене:

– Кохана, а тебе не здивувало, чому ніхто з гостей не подарував нам подарунки?

Серйозно? Я навіть не звернула на це уваги. А й справді.

А чоловік продовжив:

– Справа в тому, що я заздалегідь попросив гостей як подарунок скинути будь-яку суму на мою карту. Адже ти мрієш про море, а ці гроші допоможуть стати ближчими до мрії. І озвучив суму, що зараз лежала на рахунку. Ого!

Загалом сьогодні ми з чоловіком йдемо в турфірму, щоб вибрати і купити путівки. А я дивлюся на нього і почуваюся дуже винуватою.

За стільки років чоловік чудово вивчив мій характер. Зрозумів, що я дуже втомилася і так здорово все вигадав. А я з ним розлучатися збиралася і щиро вважала його практично монстром!

Добре ще, що вчасно отямилася. Інакше й не знаю, як би зараз у вічі йому й дітям дивилася б.

КІНЕЦЬ.