Три тижні тому мені подзвонила дружина мого брата, я ще й слова не встиг сказати, як вона почала розмову. Я зрозумів, що вона помилилася, адже говорила зі своє подругою. Я став мовчати, бо зрозумів, що мова йде саме про мене
Я зі своїм двоюрідним братом завжди були разом ще з самого дитинства.
Коли були малими, то на канікули їздили обох до нашої бабусі й жили там все літо, поки батьки нас в кінці літа не заберуть знову додому, адже нам потрібно ходити в школу і тоді нас такий хороший відпочинок закінчувався.
Я завжди в усьому допомагав Андрію чим міг, підтримував його постійно, коли в того був непростий період в житті, намагався в потрібний момент завжди бути поряд.
Зараз мій брат одружений, має двоє дітей.
А я все ще шукаю дівчину моєї мрії, але поки що не зустрів, тому зараз я сам, на жаль.
На сьогоднішній день весь свій час я присвячую своєму бізнесу, адже маю свою власну справу, тому проблеми в грошах у мене зовсім немає.
Мій брат Андрій працює таксистом, гроші у нього наче й є, але дружині його чомусь їх завжди мало, скільки б не заробляв чоловік.
Коли я приходжу до них в гості, то Світлана, ніби навмисно, починає розказувати, що їй не вистачає ні на що грошей, вони з братом потім довго говорять на цю тему, тому я відразу йду звідти, не хочу слухати, як вона все виказує своєму чоловікові ще й при мені, адже співчуваю Андрію у цьому завжди.
Можливо, дивлячись на їх сімейне життя, мені не дуже хочеться і самому мати сім’ю, адже не хочеться жити поряд з людиною, для якої на першому місці лише гроші і все.
До речі сказати, разом зі мною вони побували на всіх курортах, які мені по кишені, а відпочинок там дорого коштує.
Я ніколи не рахував, скільки коштів витрачаю на їхню сім’ю.
Одного разу у мене задзвонив телефон, дивлюся – Світлана.
Піднімаю слухавку, і не встиг сказати жодного слова, як вона відразу перша почала говорити.
З усього, що я почув, я зрозумів, що говорила вона не зі мною, Світлана думала, що телефонує своїй подрузі, і її розповідь я дослухав до кінця.
Почала говорити про те, що який недобрий і жадібний у Андрія двоюрідний брат, тобто я, стало зрозуміло з її слів ще відразу.
Їм, бідним він, тобто я, не дає й копійки, дітям нічого не купує суттєвого, все шкодує і тримає для себе кожну копійку.
А міг би Юрко допомогти купити їм квартиру хорошу, адже живуть вони у маленькій квартирі, діти ростуть, стає мало місця.
Сам побудував такий будинок, неначе палац, але їх не запрошує пожити в ньому, хоча там живе сам, міг би й запропонувати.
Не одружується, тому, що ціни собі не складе, носе себе, як не знати хто.
Мабуть, довго Світлана ще про мене говорила б, але я вже не став слухати те все далі.
Запитав, — а працювати вона сама не пробувала, роботу не шукала для себе, не чекати гроші від інших людей?
Тиша в слухавці була хвилину цілу, мабуть, побачила вона відразу вже, кому телефонує.
Я не став чекати, що буде далі, а просто вимкнув свій телефон.
Більше я розмовляти ні з нею, ні з братом не хочу.
Прикро усвідомлювати, що рідні люди можуть так недобре щось говорити за спиною.
Адже для них я не шкодував нічого, всі забаганки, які можу виконати, виконував.
Але з якого дива я маю комусь допомагати купувати квартиру, це ж не кухонний комбайн?
Відтоді ми не спілкуємось з сім’єю мого брата, як вони живуть, куди їздять мені не цікаво.
Я став недовіряти людям, після цього.
Та поруч зі мною з’явилася хороша дівчина, про яку мріяв завжди, за це я дуже вдячний долі.
А з родичами я більше не спілкувався і не бачився жодного разу, добра від них я не чекаю.
Андрій вже декілька разів телефонував, починав розмову, хотів вибачатися, видно було, що хоче помиритися, але я був холодний, сказав, що говорити бажання не маю.
Чи варто миритися з сім’єю брата, коли його дружина таке говорить про мене людям?
Невже він не знав про це?
КІНЕЦЬ.