Зараз так вийшло, що в нашої бабусі тільки й родичів залишилося, що я та сестра: тата нашого, її рідного сина, вже немає, а з невісткою відносини у них відразу не склалися!

Старенькій бабусі зараз виповнилося 76 років, ну, важко вже їй одній, зрозуміло це.

Ми з чоловіком допомогти особливо не можемо їй нічим – у нас маленька дитина, великий кредит, та й живемо ми далеко від неї.

Грошей, особливо, немає, і фізично теж не наїздишся у таку далеку дорогу: дорого і часу багато йде.

А ось моя сестра орендує квартиру на окраїні столиці, недалеко від нашої бабусі живе, можливо, хвилин 15 йти пішки, а транспортом, то й в рази швидше.

У свій час все поруч з нею крутилася, допомагати навіть спочатку бралася, а потім вони посперечалися чомусь з нею і сестра, таке враження склалося, що забула дорогу до старенької.

Бабуся тепер дзвонить мені постійно, плаче, каже, що важко їй самій.

Не справляюся вже я зараз одна, каже мені щоразу при розмові.

З молодшою ​​сестрою Тетяною у мене добрих немає зараз, і що там сталося між нею і бабусею, достеменно невідомо, адже й бабуся добре нічого пояснити не може, нічого не зрозуміло.

Бабуся, треба сказати, теж не ангел за своїм характером у мене, правду кажучи, вона має дуже непростий характер.

Особливо зараз, на старості років, і чим далі, тим гірше, виходить якось так.

Швидко дратується вже вона останнім часом, нового нічого не сприймає, обожнює повчати усіх кого не лінь, навіть якщо не розбирається в усьому.

Усім каже, як треба жити і хто що має робити.

Мабуть, і до Тетяни стала лізти з порадами своїми, як завжди вона робить з усіма.

Їй не подобається, що вона в 29 років живе з хлопцем, заміж не виходить й досі та дітей у неї немає.

Ось, мабуть, щоб це не слухати таких набридливих повчань, Тетяна і перестала ходити до бабусі, хоча до цього вони добре наче з нею спілкувалися.

Зі здоров’ям у бабусі моєї, на жаль, останнім часом справи не дуже хороші.

Статура у неї велика, ходити їй важко.

До старих проблем з самопочуттям, тепер додалися і нові, вже з віком на покращення очікувати важко.

Звичайно, їй потрібна допомога, а найголовніше – грошей побільше б.

Ліки коштують недешево, а в наш час то зовсім ціни виросли геть.

Продукти дорожчають з кожним днем, і за пенсію бабуся може придбати далеко не все, що їй потрібно.

Я чоловікові своєму кажу останнім часом, їй би тисяч 2-3 тисячі гривень ще щомісяця додати, на харчування та ліки, було б дуже добре.

Але де їх взяти? Самі ледве собі на життя заробляємо зараз.

А чоловік мені відповідає: так ваша бабуся – не бідна людина далеко.

У неї, каже, хороша трикімнатна квартира в хорошому районі столиці знаходиться.

І тоді чоловік мій, Тарас, запропонував дуже гарне рішення.

Він сказав, що нехай моя бабуся продасть свою велику трикімнатну квартиру і купить дві менші.

В одній квартирі вона буде жити, іншу здасть в оренду, ось і вийде надбавка до пенсії хороша, за ці гроші вона й буде.

Ідея, звичайно, хороша: маленьку квартиру і прибирати легше, і пересуватися по ній, комунальні менші будуть приходити.

Трикімнатна велика квартира моєї бабусі, звичайно, вже давно не потрібна.

У дальній кімнаті вона не буває тижнями.

Але як піднести таку ідею бабусі, адже вона виросла в цій квартирі і жила в ній все своє життя, скільки себе пам’ятає?

– Так просто так і сказати їй! – знизував плечима чоловік. – Мовляв, є ось такий дуже хороший варіант, який вирішить усі ваші питання, він дасть хороші плюси. Ні, так ні, господар – пан. Так – ну і добре, з продажем-купівлею ми допоможемо, у мене друг – ріелтор хороший дуже та порядний чоловік, та ти його знаєш. Чого сумніватися їй, адже ми ж собі нічого не просимо, влаштовуємо все, як краще для бабусі. Нашої вигоди в цьому розміні немає. Ну хочеш, я сам з нею поговорю?

І згодом, не побачивши іншого виходу, я все-таки взяла цю непросту розмову на себе, вирішила сама поговорити з бабусею.

Щиро кажучи, я думала, що бабуся буде відмовлятися, але та несподівано відразу погодилася на мою пропозицію.

Ми зайшли з нею разом в інтернет, показали, скільки така квартира, як у неї, коштує, що за ці гроші можна купити.

Виявилося – дві дуже хороші однокімнатні квартири можна придбати за гроші, які можна отримати за бабусину квартиру, адже вона у неї велика і знаходиться в гарному районі столиці.

Вона мовчить, погоджується.

Чоловік каже, я тоді Юрка, ріелтора, покличу на понеділок, нехай подивиться все, допоможе зорієнтуватися в цінах. Бабуся киває – так, клич!

У найближчий понеділок в квартиру до бабусі прийшов ріелтор, все скрізь уважно оглянув, узгодили усі разом ціну, за яку квартиру виставлять на продаж.

– А можу я подивитися документи на квартиру? – раптом запитав ріелтор Юрко бабусю мою.

– Так там все в порядку! – махнув рукою чоловік. – Бабуся – єдиний власник цієї квартири, прописана в квартирі одна, неповнолітніх немає.

– І все-таки, хотілося б поглянути на документи на квартиру, щоб бути спокійному, адже це моя робота! – Не зупинявся Юрко. – Хіба мало, раптом щось втрачено, відновлювати доведеться. Підготуємо зараз, поки час є, без поспіху, щоб все було добре.

– Бабусю, а де у вас документи на квартиру? – запитав чоловік.

І та стала говорити щось незрозуміле, щось пояснювати.

Відправила їх шукати папку з документами спочатку в одне місце, потім в інше.

І так по-справжньому дивується – і що, мовляв, в комоді теж немає? А ви усі гарно дивилися, в першому ящику?

А потім каже так по дитячому спокійно – ну, може, це їх Тетяна взяла документи на квартиру.

Я їй – бабусю, ну не вигадуй, навіщо моїй сестрі документи на твою квартиру?

Згадуй, де вони можуть бути.

А вона – ні, точно вона брала, коли ми з нею дарчу оформляти їздили.

Я навіть не зрозуміла спочатку нічого – яку ще дарчу?

А ріелтор Юрко каже – так, ось з цього місця докладніше.

Ви квартиру другий внучці подарували? А вона – так, подарувала, і що? У Наталки, тобто в мене, є квартира!

А у Тетяни – нічого немає!

Їй заміж виходити треба, дитинку народжувати!

Юрко каже – ну ось, а що ж ви мені голову морочите тоді? Я до вас їхав, витрачав свій день – про життя поговорити, чи що?

Я з чоловіком, треба сказати, в нітрохи не меншому обуренні, ніж знайомий ріелтор.

Прекрасно виходить: Тетяна забрала квартиру собі і зникла з життя своєї бабусі.

А бабуся взагалі щось незрозуміле розповідає, типу вона нічого не розуміє, чому ми всі незадоволені.

Нам ні слова, ні пів слова, якби не затіяли з цим обміном, так і не знали б нічого про їх вчинок. Чоловік каже, так може, бабуся не зрозуміла, що зробила?

Я кажу – все вона зрозуміла!

Хотіла квартиру молодшої внучці подарувати, щоб та діток народила, у нас же з тобою житло є, кредит взяли, ну і що!

Ну, раз так, нехай тепер, якщо що, Тетяні своїй і дзвонить.

Я вирішила, що “після такого” допомагати бабусі своїй більше не буду.

Нехай допомагає той, хто квартиру бабусі собі забрав!

Незрозумілий тільки спектакль із запрошенням ріелтора.

Юрко, мабуть, не звикати, це його робота.

А ми якось переживемо це і забудемо. А бабусі своїй я допомагати більше ніколи не буду, нехай до Тетяни лише звертається.

Після того бабуся на мене ще й образилася, усім знайомим розповідає, яка я невдячна онучка, ось так просто відвернулася від неї на старості років, бо мені лише квартира була потрібна, а не вона.

Тепер усім говорить, що я егоїстка.

То нехай тепер на Тетяну розраховує, раз квартиру віддала їй. Хіба це не вірно?

КІНЕЦЬ.