Бувають сироти при живих батьках. Раніше я думала, що це стосується лише дітей в яких батьки мають проблеми з міцними напоями та забороненими речовинами. Але виявилося, що й у нормальних сім’ях батьки можуть добровільно відмовитися від своєї дитини.

Наприклад, якщо дитина ухвалила важливе рішення без їхньої згоди. Ось це якраз мій випадок. Три роки тому я вийшла заміж. Мої мама та тато заочно не прийняли мого нареченого, оскільки він “не з нашого кола”. Ось тільки мої батьки самі увійшли до забезпечених людей якихось 15 років тому.

Коли мої тато та мама одружилися, то у них за душею не було жодних статків. Спочатку вони винаймали кімнату в гуртожитку, потім назбирали на орендовану квартиру. Вони шукали себе та різні способи заробітку: міняли валюту, продавали дублянки, які привозили на собі з-за кордону, намагалися відкрити кафе.

Весь цей час бабусі та дідусі підтримували маму з татом, позичали гроші, сиділи зі мною місяцями. У результаті зусилля батьків дали свої плоди – їхні справи пішли вгору. Вони викупили за безцінь ткацьку фабрику, а потім – консервний завод, який переобладнали та почали здавати як склад в оренду.

Щойно матеріальне становище в сім’ї почало змінюватися, змінилося і моє життя. Мама наполягла на тому, щоб перевести мене до приватної школи з ухилом на іноземні мови. Мені купили дорогих ляльок і обладнали справжню кімнату принцеси.

Потім я вступила до університету на факультет іноземної філології. Після закінчення ВНЗ батьки планували мене відправити до Великобританії, для продовження навчання.

А ще вони постійно говорили про те, що я незабаром зможу взяти активну участь у нашому сімейному бізнесі. Але всі їхні плани зруйнувались, коли я закохалася в Рому. Ні, він не був із багатої родини та навчався на кухаря.

З ним ми познайомилися на вечірці у друзів. Чесно кажучи, коли я вперше побачила Рому, то в мене підкосилися коліна. Я боялася навіть дихати у його присутності. На щастя, він виявився простим і сором’язливим хлопцем. Для нас обох це було кохання з першого погляду.

Ми почали зустрічатися, ходити в кіно, їздити до парку атракціонів. Рома навчався та паралельно працював помічником кухаря в одному з ресторанів. Він просто фанатів від готування, чим одразу ж мене підкорив. А за пів року він зробив мені пропозицію, і я, звичайно ж, погодилася.

До цього дня я не розповідала батькам про Романа, але тут вирішила похвалитися матері своїм скромним кільцем та особистим щастям. Ось тільки у відповідь я почула не привітання, а осуд.

– Хіба ти не розумієш, що цей хлопчик – не твого поля ягода? Хіба мало довкола гідних багатих хлопців? – запитала мама.

– Але я кохаю його, і він – дуже хороший. Ти це відразу зрозумієш, як тільки його побачиш, – заперечила я.

– Ще чого! І бачити його не бажаю. Напевно він зрозумів, що зміг звабити дівчину з хорошої сім’ї та вирішив заробити на цьому. А ти, наївна, повелася, – не вгамувалася мати.

– Неправда! – не витримавши, вигукнула я. – Рома знати не знає, хто – мої батьки. Він любить мене просто за те, що я є.

– Дорогенька, скільки ж дівчаток він уже впіймав на цю вудку? – відповіла мати. – Загалом так: або ти відмовляєшся від свого Роми, або ми обрізаємо тобі всю матеріальну підтримку. І на спадок теж можеш не розраховувати.

– Але це – несправедливо, – схлипнула я. – Адже ви з батьком теж з нуля починали, і ваші батьки вас у всьому підтримували. Чому ж ти не хочеш підтримати мене?

– Я все сказала, і тато мене в цьому повністю підтримує, – жорстоко підсумувала мама.

Я, звісно, розплакалася і того ж дня пішла з дому. Це був перший протест і ночівля поза домом. Я залишилася на орендованій квартирі разом з Ромою. Наступного ранку мені подзвонив тато. У мене закрався сумнів, що хоче помиритися. Але батько лише сухо сказав:

– Привіт, дочко. Ти не передумала з приводу свого заміжжя?

– Ні, не передумала, – відповіла я.

– Я люблю Рому і хочу бути з ним.

– Що ж, це твій вибір. Тільки на нашу з мамою допомогу більше розраховуй, – сказав мені тато і відключився.

Після цього в мене почалася істерика. Я не могла повірити в те, що мої рідні та близькі люди так просто від мене відмовилися. Я виплакалася, а потім вирішила для себе, що рано чи пізно мама з татом пом’якшать своє ставлення, і все буде як раніше.

Незабаром ми з Ромою одружилися. Весілля було скромним: лише батьки нареченого та пара наших друзів. За кілька місяців я закінчила університет і влаштувалася на роботу. Рому підвищили, – він став сушефом.

Життя налагоджувалося. Ось тільки мої батьки, як і раніше, сухо і натягнуто зі мною спілкувалися. У найкращому разі – вони дзвонили на свята, у гіршому – ігнорували навіть мої смс-ки. А через рік я дізналась що чекаю дитину.

Коли мама дізналася про те, що ми матимемо поповнення, то трохи пом’якшилася. Вона почала частіше дзвонити та питати про моє самопочуття. Здавалося, що лід рушив. Батьки навіть приїхали на виписку мене та доньки з лікарні. Але на Рому вони все ще дивилися зверхньо.

Я засіла в декреті, а вже через пів року пролунала пандемія. Чоловік залишився без роботи й почав ходити по різних кафешках у пошуках заробітку. Я зрозуміла, що настав критичний момент і вирішила, заткнувши свою гордість, попросити грошей у своїх батьків. Але мене зустріла різка відмова.

– Тепер ти одружена, дочко, доведеться відповідати за свій вибір, – сказала мені мама.

Я була вбита її відповіддю. Звичайно, я знала, що вона закидатиме мені заміжжя проти них з татом волі, але я не розраховувала на таку байдужість.

Це був другий раз у моєму житті, коли я відчула себе сиротою. Однак ми з Ромою викрутилися того разу. Я почала підробляти вдома. Нині нашій дочці два з половиною роки.

Вона поки що не ходить у садок, а мені нещодавно запропонували дуже гарне місце перекладача. Ось, тільки хто сидітиме з нашою дитиною? Грошей на няню ми не маємо, а Ромки батьки теж цілими днями зайняті на роботі.

Я знову звернулася до матері, попросила її посидіти з онукою кілька днів на тиждень. Але мама знову нагадала мені про мій вибір чоловіка та знову відмовилася допомогти. Після цього я додала обох батьків до “чорного” списку на телефоні.

По суті, я двічі давала батькам шанс помиритись та виправити їхню помилку, але вони ним не скористалися. Я досі не можу зрозуміти, чому вони настільки упереджено ставляться до Роми, якщо самі починали з низів? Але, мабуть, відповіді на це питання я ніколи не дізнаюся.

КІНЕЦЬ.