Три роки тому моя мама зробила все, щоб я та мій чоловік з’їхали від неї, хоч у тій квартирі мені належить половина

Три роки тому моя мама зробила все, щоб я та мій чоловік з’їхали від неї, хоч у тій квартирі мені належить половина. Але ми тоді вирішили, що мир і спокій у сім’ї важливіші, тому зібрали речі та пішли.

З мамою я не жила з часів університету, бо наша квартира була надто далеко і щодня туди їздити було випробуванням.

Усіма правдами та неправдами вдалося влаштуватися в гуртожиток. Багато хто, коли дізнавався, що я місцева, крутили пальцем біля скроні, але мені так було краще і час я не витрачала на дорогу, і ще тому, що не доводилося підлаштовуватися під маму.

Вона завжди присікала всі мої невдоволення фразою “я за все плачу, тому ти робиш так, як я сказала”. Тут крити було нічим.

Поки я навчалася в універі, у нас з мамою навіть стосунки налагодилися, бачилися ми навіть не кожного тижня, не було чого сваритися.

Потім ми з моїм майбутнім чоловіком стали винаймати квартиру, а потім вирішили одружитися, і тоді я оголосила, що ми житимемо з мамою.

План був простий – ми живемо з мамою, оплачуємо половину рахунків, купуємо продукти та накопичуємо на іпотеку. Розмінювати двокімнатну я не вважала правильним.

Мама спочатку погодилася, але потім почала відверто виживати нас із квартири. Постійні скандали, що ми їй заважаємо, надто гучно себе поводимо, не туди поставили молоко, витрачаємо надто багато електрики та води.

Чіплялася до кожної дрібниці, роздмухуючи скандал на рівному місці. Вдома було неможливо перебувати через постійні суперечки. На тлі загальної напруженості ми з чоловіком почали сваритися.

У результаті мама досягла свого, ми зібрали речі та поїхали, розуміючи, що такими темпами ми з чоловіком просто розлучимося, ну не можна постійно бути в напрузі.

Звісно, ​​накопичувати стало складніше, але ми з чоловіком перестали постійно сваритися. З мамою я після її поведінки просто перестала спілкуватися.

Ми б, мабуть, досі накопичували на перший внесок, але свекри вирішили продати дачу, на яку в них вже не вистачало сил, а отримані гроші віддали нам. Саме вистачило на перший внесок за однокімнатну.

Життя почало налагоджуватися, і тут з’явилася моя мама зі своїми претензіями. Її виперли на пенсію, платити за квартиру стало дорого, тож мама згадала, що тут є і моя половина, а отже я маю платити половину комуналки.

Мені таке не сподобалося, тож я мамі сказала, що нічого платити не буду, бо там не живу. А якщо мама наполягатиме, то виставлю свою половину на продаж.

Стільки мату на свою адресу я не чула ніколи. Але свого рішення не змінила, і мама відчепилася від мене. Щоправда, вона одразу зателефонувала батькам чоловіка і нажалілася. Не знаю, на яку реакцію вона розраховувала, але ті лише пальцем біля скроні покрутили, нашу історію вони знали.

Нещодавно мама подзвонила із черговим скандалом.

– Мені довелося пустити до себе квартирантів, живу, як у комуналці! Сподіваюся, ти задоволена, що мені на старість років доводиться ділити кухню з чужими людьми?!

Я не була задоволена, мені було все одно. Не захотіла жити з нами – тепер крутись як хочеш. Я й так не заводжу тему про продаж своєї частки, за що мама має бути вдячна. Вона на цю квартиру теж не заробляла, нам її тато в рівних частках подарував, тож прав у нас порівну.

А мамі б краще вже сидіти тихенько і мовчати. А то ж моє терпіння не безмежне, просто продам свою частку і забуду про всі свої фінансові негаразди, а мама тоді хай сама виплутується із ситуації.

КІНЕЦЬ.