Двадцятисемирічна Катерина нещодавно одружилася з Андрієм, який був успішним бізнесменом.

Батьки дружини теж мали невеликий бізнес – скромну кав’ярню на околиці міста, яка була розрахована на водіїв, та далекобійників.

Якось увечері, коли Катерина була на роботі, тесть, Сергій Петрович, звернувся до зятя:

– Андрію, я розумію, що моє прохання може здатися тобі дивним, але нам терміново потрібні гроші. У нас тут виникли невеликі проблеми з бізнесом, і якщо ми зараз не виплатимо кредиторам, можемо втратити все. Ми звернулися б у банк, але там надто високі відсотки…

Чоловік уважно слухав Сергія Петровича, задумливо примруживши очі:

– Скільки вам потрібно? – спокійно спитав Андрій.

– Ну, нам потрібно близько двохсот тисяч гривень. Але, будь ласка, нікому про це не говори, особливо Каті.

– Вона вже переживає через наш бізнес, їй зовсім не потрібно знати про наші проблеми, – Сергій Петрович нервово потер руки.

Андрій ненадовго задумався, розмірковуючи над тим, чи має він на руках зараз таку суму.

– Добре, я дам вам ці гроші, проте пам’ятайте, що це позика, і ви повинні будете її повернути за три місяці. Домовились? – Діловим тоном промовив чоловік.

– Звичайно! Дякую тобі величезне, Андрію. Ми обов’язково повернемо гроші вчасно, – запевнив чоловік.

– Так, Андрію, дякую. Ми дуже цінуємо твою допомогу, – теща теж приєдналася до розмови.

– Я можу привезти їх до вас тільки завтра, – сказав чоловік.

Тесть та теща погодилися на його умови. Наступного ранку Андрій передав їм гроші, і трійця домовилася тримати позику в секреті від Катерини.

Минуло три місяці. Бізнес Сергія Петровича та Ольги Іванівни трохи стабілізувався, але до відновлення було ще далеко.

Весь цей час тесть і теща, про повернення боргу Андрію, мови не заводили. У призначений день зять прийшов до них додому, щоб обговорити це питання.

– Добридень, Андрію, – сказав Сергій Петрович, відчинивши двері.

По обличчю зятя він зрозумів, що той зараз заговорить про борг. Андрій увійшов у будинок, і одразу перейшов до справи:

– Я гадаю, ви розумієте, чому я тут. Три місяці минуло, і я хотів би одержати свої гроші назад.

Сергій Петрович насупився, і зустрівся очима зі стривоженим поглядом дружини:

– Розумієш, Андрію, річ у тім, що, поки що, ми не маємо можливості повернути всю суму відразу. Може, даси нам ще трохи часу?

Андрій відчув легке роздратування. Відстрочка не входила в його плани. До того ж йому самому потрібно було сплачувати податки, та робити внески.

– Сергію Петровичу, я дав вам достатньо часу. Якщо ви не готові були повернути мені гроші, потрібно було попередити мене заздалегідь, – пробурчав чоловік.

– Будь ласка, Андрію, зрозумій нас правильно. Нам справді складно зараз. Може, ти зможеш зачекати ще місяць-два? – защебетала теща.

Андрій спантеличено зітхнув, розуміючи, що ситуація виникла досить-таки непроста.

– Гаразд, спробуймо знайти компроміс. Чи можете ви почати повертати мені гроші частинами? Скажімо, хоча б по двадцять тисяч щомісяця?

Сергій Петрович та Ольга Іванівна переглянулися. Пропозиція зятя їм не надто сподобалася.

– Це можливо, – відповів Сергій Петрович. – Ми намагатимемося зробити все можливе.

– Добре, тоді домовимось так. Щомісяця я приходитиму до вас, і ви віддаватимете мені частину суми. Сподіваюся, ви виконаєте свою обіцянку? – Андрій запитливо глянув на тестя та тещу.

Минув ще один місяць, через який Андрій знову прийшов до батьків дружини, але цього разу він зустрів лише Ольгу Іванівну.

– Доброго дня, Андрію, – сказала вона, запрошуючи його увійти.

– Ольго Іванівно, як справи з грошима? Місяць минув, настав час платити, – почав говорити чоловік.

Після цих слів Ольга Іванівна винувато опустила голову вниз, і її очі злякано забігали.

– Андрію, вибач, але в нас поки що нічого не змінилося. Гроші, які ми отримали від тебе, пішли на оплату боргів, і тепер ми просто не маємо коштів для повернення…

– Слухайте, Ольга Іванівно, я розумію ваші труднощі, але я теж людина. Мені також потрібні ці гроші. Як довго ви збираєтесь тягнути із поверненням?

Ольга Іванівна мовчала, не знаючи, що відповісти зятю, якому вони ще ні гривні не повернули за ці місяці.

У цей момент в будинок зненацька увійшла Катерина. Побачивши Андрія, вона ніяково посміхнулася.

– Що ти тут робиш? Чому такий серйозний вигляд? Ти нічого не казав про те, що збираєшся до моїх батьків, недовірливо промовила жінка.

Андрій глянув на свою дружину, потім перевів погляд на свекруху, а потім знову – на дружину.

– Катю, я маю розповісти тобі одну річ. Твої батьки взяли в мене в борг двісті тисяч гривень кілька місяців тому. Вони обіцяли повернути їх, але й досі цього не зробили.

– Передбачаю твоє питання про те, чому ти не була в курсі, тому одразу відповім. Сергій Петрович попросив мене мовчати.

Катерина з подивом подивилася на матір, і швидко закліпала віями.

– Мамо, це правда?

– Доню, так, це правда. Ми просили Андрія не розповідати тобі, бо не хотіли тебе засмучувати. Але, чесно кажучи, у нас зараз справді важкі часи, – спробувала пояснити Ольга Іванівна.

– Чому ви мені не сказали? Я б могла допомогти, я могла б поговорити з Андрієм сама!

– Катю, я не хотів, щоб ти дізналася про це таким чином. Але я просто не можу більше чекати. Ці гроші мені теж потрібні, – Андрій підійшов до дружини, та взяв її за руку.

Катерина задумливо подивилася на чоловіка і відвела погляд, ніби збиралася з думками.

– Андрію, знайдімо рішення разом. Батьки дійсно намагаються, і я впевнена, що вони знайдуть спосіб повернути тобі гроші.

– Добре, Катю, але нехай твої батьки складуть план погашення боргу, і ми подивимося, чи зможемо ми домовитися, – пробурчав чоловік, який вже розумів, що може ніколи більше не побачити своїх грошей.

Наступного дня Катерина, Андрій, Сергій Петрович та Ольга Іванівна зібралися за столом, щоб обговорити проблему.

– Тату, мамо, – почала Катерина, – я розумію, що у вас виникли складнощі, але ми маємо розв’язати цю проблему разом. Андрій готовий піти вам назустріч, але йому також потрібні гарантії.

– Ми розуміємо, доню. Ми склали план, згідно з яким повертатимемо гроші поступово. Ось дивіться, він простяг аркуш паперу, де було розписано графік платежів.

Андрій уважно вивчив документ, проте з його недовірливого обличчя було очевидно, що він не вірить родичам дружини.

– На папері, звісно, ​​це має гарний вигляд. Ви впевнені, що зможете дотримуватись графіка?

– Ми зробимо все можливе, – швидше за чоловіка відповіла Ольга Іванівна.

Коли подружжя залишило будинок літніх людей, Андрій невдоволено промовив:

– Не вірю, що вони повернуть гроші. Стільки не повертали, й ще не будуть…

– Ні, ні, – запевнила чоловіка Катерина. – Цього разу вони точно дотримаються свого слова!

Проте за місяць вона зрозуміла, що вірити батькам не варто. Вони знову не віддали Андрію жодної гривні, зваливши все на непередбачені витрати.

Чоловік, у якого урвався терпець, вимагав знайти вихід, і погасити борг.

– Продавайте свою вантажівку, вона вам все одно не потрібна, – Андрій запропонував варіант тестеві.

Замість згоди, Сергій Петрович грубо послав єдиного зятя далеко, та надовго.

Після цього інциденту чоловік вирішив не спілкуватися з тестем та тещею. Катерина, розчарована поведінкою батьків, також скоротила з ними спілкування.

Вона не розуміла, як можна дивитися у вічі, та брехати рідним людям! Не дарма кажуть, що з родичами не потрібно мати будь-яких грошових відносин – це заздалегідь провальна справа! Ви з цим згодні?

КІНЕЦЬ.