Ох, які ж дивні речі часом трапляються у житті. От і з нашою Маринкою сталося щось неймовірне, наче злий жарт долі чи, як кажуть, закон підлості спрацював. У неї ж весілля на носі, через якихось півтора місяця, а тут як посипалося: то одне, то інше!

Спочатку на роботі негаразди спіткали: за партію бракованого товару їх позбавили квартальної премії. А гроші Маринці з Кирилом зараз ой як потрібні! Вони з Кирилом, попри всі сучасні віяння, вирішили хоч і досить скромне, але все ж таки справжнє весілля влаштувати.

Рідня Кирила з села приїде, то ж не ображати їх, та й батьки, і родичі Маринки, і їхні спільні друзі прийдуть.

Загалом, набереться чимало людей. Вирішили відзначити в недорогому кафе поруч з домом, ну не будуть же вони на весіллі економити, як зараз багато хто робить. На розкішне весілля грошей зараз немає, але кредит брати нерозумно, та й ні до чого, їм ось так, як вони вирішили – якраз!

На медовий місяць Кирило і Маринка теж не на якісь острови, а до улюбленої бабусі Кирила в село поїдуть, до Поліни Якимівни, вона їхній задум одразу схвалила.

Треба близьких на весілля кликати, треба! Споконвіку так було заведено. Нехай і сукня біла буде, і коровай буде, і ніжними пелюстками квітів їхній шлях хай обсипають, і дрібними монетками, і зерном, щоб дітки в сім’ї були і ще достаток був. Адже щирі почуття і добрі побажання від близьких – це найкращі дарунки для молодят.

Але проблемами на роботі негаразди не закінчилися.

На вихідних Маринка і Кирило пішли на ковзанку. Грала романтична музика, навколо кольорові ліхтарики, настрій чудовий. Маринка реготала з незграбного Кирила, він як великий добрий ведмідь, ледве-ледве ногами пересуває, боїться на ковзанах кататися, не вміє, він такий смішний і милий. Маринка вирішила показати Кирилу найпростіший варіант ковзання на ковзанах, вона завжди непогано каталася.

Та ось же невдача: лезо ковзана потрапило на горбик, і Маринка впала. У підсумку досить сильний забій, довелося навіть тиждень у лікарні пролежати. Але начебто все вже минулося, Маринку виписують, Кирило її на вулиці чекає.

До палати зайшов її лікуючий лікар із випискою:

– Ось що, Попова Маринко Іванівно, поки все у вас стабільно, але краще буде ще раз на тиждень до нас лягти на реабілітацію, швидше відновитесь. Тож якщо надумаєте, чекаємо з направленням до нас, – молодий лікар Максим Петрович привітно всміхнувся Маринці й віддав виписку. – І краще не затягуйте.

Вдома Марина з мамою порадилася. Вирішили не пускати справу на самоплив. Треба до весілля тиждень полежати, та процедури поробити, щоб на весіллі можна було веселитися й танцювати без побоювань.

Поклали Маринку в одну палату зі старенькою, та виявилася балакучою, вона не вперше вже тут, ноги в неї хворі.

– Ось підлікуюся трішечки, і знову цілий рік буду як огірочок, – ділилася Галина Петрівна з Маринкою. – А ти що ж, молода така, а вся хвора, як же ти так, ой-ой-ой, не береглася, чи що? – вона якось безцеремонно розпитувала Маринку, ну просто-таки свердлила її темними очицями.

Маринка намагалася бути з нею привітною, все ж таки бабуся старенька, самотня, як виявилося. У лікарні лежить, від болю в ногах дуже страждає, не треба її ображати. Хай питає, що хоче, їй, схоже, й поговорити ні з ким.

Вночі Маринка прокинулася від неприємного відчуття, що на неї хтось дивиться. Очі Марина відкрила, і тут же заплющила. Та що ж це таке, прямо над нею схилилася близько-близько Галина Петрівна, і розглядає її!

Маринка кілька секунд почекала й непомітно очі відкрила – та ні, їй привиділося, мабуть. Спить бабуся, спиною до неї лежить, спросоння, видно, здалося.

Лікування Маринки йшло добре, і ось уже перебування дівчини в лікарні добігало кінця, вона почувалася чудово. Шкода, звісно, що Галина Петрівна, напевно, сумуватиме, адже вона з Маринкою з ранку до вечора про все розмовляла, не могла наговоритися.

Увечері перед випискою Маринки Галина Петрівна була особливо балакучою. Видно, їй і справді зовсім не хотілося розлучатися, Марині дуже шкода було бідолашну стареньку. А потім Галина Петрівна почала раптом наче заговорюватися.

Вона Маринці стала незрозумілі й дуже дивні речі пропонувати. Схоже, у бідної самотньої бабусі зовсім з головою негаразд. Марина навіть хотіла покликати медсестру, але Галина Петрівна якось раптом одразу опанувала себе, наче нічого й не було.

На ранок Маринка тільки й думала про Кирила, він її вже чекав!

Вона випурхнула з палати просто в його обійми. – Маринко, кохана, як же я засумував, давай тільки більше без таких ось пригод! Я, звісно, готовий тебе на руках все життя носити, але краще нехай твої ніжки будуть здорові!

Кирило приніс їй букетик живих квітів, це диво серед зими, хоча й весна вже не за горами.

Марина піднесла квіти до обличчя – від них виходив ніжний, ледь вловимий аромат. Маринка мимоволі підняла очі на вікна своєї палати – прощавай. І їй здалося, що жалюзі колихнулися, наче з-за них хтось спостерігав за Маринкою.

Розмови лікарів

– Ну що, Максиме Петровичу, провалилася твоя дивна містична теорія про ту бабусю, – поплескав по плечу Максима його друг і колега з кардіології Лев Вікторович. – Ну просить старенька бабуся з нею літніх не селити до неї в палату. То це їй просто ниття старече слухати не хочеться, а з молоддю вона тут же і свою молодість згадує, ну і що тут поганого?

Бабуська ж раз на рік до нас усього й лягає підлататися, це вони люблять, самотні, для компанії, тож не фантазуй, Максе! Вона звичайна бабця, як тобі така нісенітниця тільки в голову прийшла? Не буває такої дурниці, точно не буває! Запрацювався ти, братику, всіх підозрюєш казна-в-чому, навіть стару бабцю. Розумієш, вигаднику?!

Маринка просто пурхала, як же добре, коли нічого не болить. У день їхнього весілля в кафе зібралися всі найулюбленіші та найрідніші, як вони й хотіли. Сказали добрі та теплі побажання, потім був танець нареченої Маринки з її улюбленим татом, а потім – перший танець з нареченим, ой, ні, не з нареченим, а вже з чоловіком – Кирилом.

Ну а після святкування їхнього весілля в кафе вони разом з улюбленою бабусею Кирила, Поліною Якимівною, сіли в машину, по дорозі накупили гостинців для всієї рідні й помчали до села. На деревах вже починали розпускатися ніжно-зелені листочки, природа оживала після зими.

І серце Маринки співало й наповнювалося радістю – все життя попереду, а головне – поруч з нею її коханий! Поліна Якимівна крадькома милувалася онуком та його молодою дружиною. Добра дівчина Маринка, проста, щира, щедра і не ледарка. І до того ж ще й красуня! Дай їм Боже щастя.

Неочікуване повернення

Через день до палати до Галини Петрівни підселили нову сусідку. Галина Петрівна поки що почувається не дуже, тож цього разу їй доведеться, мабуть, довше в клініці затриматися. Треба ж, уперше їй така дивна молода дівчина трапилася, ця Маринка. Зазвичай Галина Петрівна прикидається немічною старенькою, яка не зовсім розуміє, що вона сама говорить і робить.

Ось і з Маринкою Галина Петрівна просто запропонувала їй невеличку угоду – вона дає їй пристойну суму, а Маринка віддає їй частину своєї… життєвої енергії. Зазвичай ніхто в це не вірить – про життєву енергію, але гроші одразу беруть, прямо одразу.

Ось і того разу мало бути так само. Це ж так просто: вона простягнула Маринці дві пачки великих купюр і вже хотіла взяти її за руку. Молоді дівчата так люблять гроші!

Вона бере їх за руку, а вони жадібно хапають і ховають гроші – адже божевільна бабця сама їм їх віддала. Бабця не при собі, меле щось про угоду, про енергію життя, так же не буває – думають ці дурепи і радіють, радіють, і ховають гроші.

І простягають руку, а Галина Петрівна міцно стискає ніжну ручку жадібної юності своєю сухою зморшкуватою чіпкою старечою рукою – ох як же бурхливо перетікає до неї молода енергія життя цих дурненьких, що радіють чужим, халявним, ненароком, оказією потрапили до них великим грошам! І забувають про все, втрачають пильність, думають, що так не буває…

Ах, як же приємно знову відчувати, що міцніють м’язи, не болять ноги, і світлішає голова!

На рік їй цього точно вистачить, а потім знову знайдеться якась дурна дівчинка, яка схопить з рук Галини Петрівни пачки з купюрами, не бентежачись, думаючи, що бабця з глузду з’їхала, та й не дізнається ніхто, не дізнається! Ну чому ж не взяти їх у дурної баби!

І ніхто з них навіть не згадує про те, що за все в цьому житті доводиться платити! Абсолютно за все.

Ось тільки з Маринкою вона промахнулася, дивно, Маринка засоромилася, вирішила, що деменція у Галини Петрівни, ось смішна дівчина, пожаліла Галину Петрівну, дурепа!

А лікар Максим знову дивуватиметься, що я, бабця стара, на поправку пішла, а чергова дівчина зовсім розкисла. Може він про щось здогадується? Втім, хто ж у таке повірить, та й яка мені до них справа!

І Галина Петрівна жваво блиснула чорними, як вугілля, очицями.

Тільки так вона може жити далі, тільки так її годинничок цокати продовжує. Адже вона не дарма для себе заробила стільки грошей! Для себе, коханої.

Адже за все в цьому житті треба платити.

P.S. У невеликому, але міцному сільському будинку було світло й затишно. Бабуся Поліна Якимівна потай від Маринки в’язала дитячі речі, мовляв, що ті прикмети, в’яжи та й в’яжи. Та на молодих радій.

І ніколи не перерветься зв’язок часів, вони всі йдуть рука об руку. І життя їхнє, ця коротка мить, буде продовжена, багаторазово продовжена, і тому життя нескінченне.

Життя нескінченне.

Що ж виходить, мої дорогі читачі?

Невже існують такі таємниці, які можуть перевернути наше уявлення про світ? Чи вірите ви, що за деякі речі в житті доводиться платити не тільки грошима, а чимось значно ціннішим?

Поділіться своїми думками, можливо, хтось із вас стикався з чимось подібним або має власні міркування щодо цієї дивної історії.