Оксана сиділа на кухні у подруги, пила чай, пригощалася тістечками і ледве стримувала себе, щоб не розплакатися.

Щастить же ж цій Тоні! Та в усьому! Ось, навіть із цими тістечками – може їсти, скільки хоче, і хоч би кілограм додала. Очі красиві, вії довгі свої, освіта вища.

А вона, Оксана, навіть середню школу закінчити не встигла, завагітніла. Довелося терміново заміж виходити.

Народила доньку красуню. А вона не схожа ні на кого! Ні на неї, ні на Валерія, її хлопця. Свекруха і так скоса на невістку дивилася, хлопця, мовляв, на собі одружила, а після пологів взагалі незлюбила.

– Не твоя дочка! – 15 років щодня повторювала мати синові, замість того, щоб радіти й любити онуку.

Оксана все це терпіла. А що робити? Доводилося. Можна було б звісно зробити тест на батьківство і показати папірця злим родичам. Але спочатку дуже дорого це все було. А потім передумала. Навіщо метушитися й гроші на вітер викидати?

Валерій і так її любив. Завжди любив. Крутила ним, як хотіла всі роки. Він матір свою взагалі не слухав. Ніколи Валерій не звертав уваги на те, що Оксанка погладшала і продовжувала повніти. Жодного разу не дорікнув дружині за те, що вдома сидить, не працює.

Всі ці думки пролітали в голові Оксани, поки вона сиділа в гостях у подруги і пила чай із тістечками.

Начебто все добре в неї, чудово просто. Але чому так бридко на душі?

Адже Тоні заздрити – це не поважати себе. Чоловік її давно покинув, сама доньку виховувала. Щоб дівчинка закінчила навчання, працювала на двох роботах. Підлогу мила! З вищою освітою! Чому заздрити?

Ці тістечка сама приготувала, каже. Точно бреше, не може бути. Смак у них, як у кав’ярні дорогий.

Оксана й Тоня жили в одному під’їзді й дружили. Здебільшого Оксанка до Тоні у гості ходила. Тоня в неї вдома була за всі роки три рази. А Оксана забігала щовечора майже. Побалакати, новини обговорити.

– Тоню, ти казала, сукню купила на новорічний корпоратив? Покажи!

– Ходімо, подивишся, вона у шафі, у спальні.

– Ні, ти краще її одягни.

– Не хочеться щось, Оксанко. Потім якось приміряю.

– Ні, так діло не піде! Давай зараз!

– Ну добре.

Тоня пішла перевдягатися. Оксана сиділа на кухні. Незважаючи на те, що грудень тільки почався, по радіо вже крутили популярні пісеньки про Різдво. Але настрій був ще не дуже. Може, ближче до свят поліпшиться?

Оксанка задумливо крутила в руках чайну ложку. Красива маленька ложечка блищала, ніби щойно начищена.

От же ж Тоня! Як їй тільки й вдається тримати в ідеальному стані посуд? Адже ці столові набори вони разом купували років сім тому. У Оксани всі ложки й виделки вже давно потерлися і потемніли.

Хоча… Чого це вона? Тоня не має чоловіка, чоловіка в домі. Ось і нема кому цим посудом користуватися.

Лежать як нові. Незатребувані. Як і сама господиня.

Оксана зітхнула з полегшенням. Нема чому заздрити!

І раптом, сама від себе такого не очікуючи, Оксана поклала ложечку, яку крутила в руках, в кишеню домашнього халата.

– А ось і я! – пролунав зовсім поряд голос Тоні.

Оксана сиділа спиною до дверей і не бачила, як подруга з’явилася на порозі кухні. Оксанка здригнулася і обернулася.

Тоня стояла в дверях у новій сукні. Вона була дивовижно гарна в ньому. Їй воно дуже личило. Навіть туфлі на високих підборах одягла і волосся гарно підібрала догори. Хоч зараз на бал!

– Гарно. Я піду, Тоню. Гаразд?

– Та ти ж навіть не глянула на мене! Я навіщо переодягалася?

– Я згадала… Мені додому треба, терміново. Там курка на плиті вариться…

– Подзвони Валерію, нехай подивиться.

– Ні, я піду. Добраніч.

Оксана вийшла з квартири. А Тоня, здивовано знизавши плечима, пішла в спальню переодягатися.

Пропажу вона помітила не одразу, десь через тиждень.

Тоня з донькою довго думали, куди ложечка могла подітися. Посуд руками вони не мили, тільки в посудомийці. Склали туди, потім вийняли. Завжди все на місці у них, ніде нічого не валяється.

Значить, хтось узяв? Не могла ж сама ложка піти? Та й не голка в копиці сіна, помітна річ.

До них ніхто останнім часом у гості не приходив. Дочка із подругами завжди спілкувалася в інших місцях, дівчата ходили туди, де весело. Чого вдома сидіти?

У Тоні були інші подруги, окрім Оксани, але в гостях у неї вже два місяці нікого не було. Окрім Оксани…

Згадавши раптом, як дивно поводилася Оксана в останній свій візит, Тоня почала здогадуватися, хто взяв ложку. Пазли склалися.

Жінка дуже засмутилася. Чому Оксанка так вчинила? Це ж безглуздо!

Сама Оксана була засмучена не менше за Тоню. Навіщо вона це зробила? Все вийшло якось само собою, несподівано.

Певно від якоїсь внутрішньої заздрості, чи що вона такий дивний вчинок зробила. Зробила, а назад не повернеш тепер…

Тепер вона не могла дивитися у вічі подрузі. Переживала, що та одразу все зрозуміє. Бо ж, напевно, вони помітять, що ложок стало на одну менше. А набір дорогий, кожна ложечка коштує чимало.

Оксана перестала ходити в гості до Тоні. Різко перестала їй дзвонити. І сама на дзвінки не відповідала. Якщо вони випадково зустрічалися у під’їзді, ховала очі.

Тоня все зрозуміла, але говорити колишній подругі нічого не стала. Як звинувачувати її? Вона ж не бачила. Хоча, коли вона в новій сукні зайшла на кухню, то помітила, як смикнулася рука Оксани. Вона поклала її в кишеню домашнього халата і так і тримала, доки не пішла.

Але тоді Тоня не звернула на це особливо уваги. Згадала вже потім, згодом.

Дружба закінчилась. Оксанка сама перестала спілкуватися з нею. А Тоня й не наполягала.

Так сталося, що невдовзі після випадку з ложкою Валерій, чоловік Оксанки, почав звертати увагу на Тоню.

Із чим це було пов’язано, взагалі незрозуміло. Адже жили по сусідству багато років, і він ніколи на Тоню не дивився.

Чоловік знав, що його дружина посварилася зі своєю подругою. Але через що так і не зрозумів. Оксана щось пояснювала, але він уже забув. Та це й не було важливо. Хто їх, цих жінок, зрозуміє?!

Тоня й Валерій продовжували вітатись, коли зустрічалися у під’їзді або разом їхали в ліфті. І щоразу він розглядав сусідку.

А вона гарненька така, раніше не помічав чомусь. Чоловік почав говорити під час зустрічі якісь загальні фрази. Про погоду – кілька слів. Потім – більше. Анекдот короткий розповість, доки ліфтом їдуть.

Тоня відповідала з ввічливості. Але якоїсь миті зрозуміла, що чоловік колишньої подруги зовсім не такий, яким вона його завжди собі уявляла. Він виявився, на її величезне здивування, розумною освіченою людиною!

Чому раніше він здавався їй зовсім іншим, було для неї загадкою.

Може тому, що вона знала його тільки зі слів Оксанки. І взагалі, чоловіка й дружину якось завжди сприймаєш разом, не окремо.

Оксанка була дуже товариською, веселою, але інтелектом зовсім не виблискувала і освіченістю не відрізнялася.

І що в неї виявиться такий приємний у спілкуванні чоловік, Тоня взагалі не очікувала.

Ішов час, і з кожним днем Тоня подобалася Валерію все більше і більше. І мимоволі він почав порівнювати її з дружиною.

Валерій одружився рано. Так вийшло. Пішов проти батьків, взяв на себе відповідальність за дівчину. Оксанка завжди була веселою дівчиною, з нею було не нудно. Були вони тоді ще зовсім юними. Першим коханням вона була в нього.

Валерій одружився з Оксаною, народилася дочка. І все було більш-менш добре у них. Оксанка, як дружина, його повністю влаштовувала. До того моменту, як він звернув увагу на Тоню.

Валерія здивувала ця жінка. Вона була трохи старша за нього, на три роки. Але з нею було дуже цікаво спілкуватися.

Якось вони зустрілися в супермаркеті біля будинку, дорогою додому з роботи. І розговорилися. Простояли біля входу, мабуть, цілу годину.

Більше Тоня не виходила у Валерія з голови. Він думав про неї. Кожну вільну хвилину на роботі. Увечері, коли засинав. А дружина несподівано почала його дратувати.

Тоня розуміла, що, спілкуючись з чоловіком подруги, вчиняє все ж таки якось не дуже добре. Хоча нічого поганого вони не робили. Їй насправді було просто приємно розмовляти із цим чоловіком.

Жодних планів на нього у Тоні не було. Вона не збиралася відводити чоловіка в Оксани. Незважаючи на те, що вона вже багато років не мала стосунків.

З Оксанкою вона не сварилася, але все їхнє спілкування зводилося до короткого «Привіт» при зустрічі. Тепер Тоні було ніяково дивитися в очі сусідці. Наче вона в неї щось взяла. Але ж не взяла! І не збирається робити цього.

Щоразу Тоня казала собі, що треба закінчувати спілкування з Валерієм. І щоразу відкладала це рішення на потім.

І сталося те, що мало рано, чи пізно статися…

…Наприкінці грудня почалися морози. У вихідний Тоня зібралася походити по магазинах, треба було багато чого купити до свят.

Вона викликала таксі й стояла у під’їзді на першому поверсі з телефоном в руках, чекала, коли приїде машина.

З ліфта вийшов Валерій.

– О! Привіт! – зрадів він.

– Привіт! – усміхнулася у відповідь Тоня.

– Чого ти тут стоїш?

– Таксі чекаю. А надворі холодно.

– Куди поїдеш?

– У торговельний центр.

– Давай я тебе підвезу! Все одно в той бік їду.

– Ні не треба. Я на таксі. Дякую, що запропонував.

– Так. Скасуй замовлення! І поїхали!

– Ні! Валерію, не треба. Я сама доберуся…

Валерій взяв Тоню за руку й повів до виходу. Це був перший раз, коли вони взялися за руки…

У цей момент відчинилися двері ліфта і з нього вийшла Оксана.

У руках вона тримала пакет зі сміттям. Очі її здивовано округлилися.

– Що це таке тут відбувається?! – ахнула вона.

А далі сталося несподіване.

Валерій відпустив руку Тоні. А Оксана почала галасувати. І кинулась до колишньої подруги.

– А-а-а! Чоловіка у мене відвести хочеш?! Так?! Я тобі покажу зараз!

Валерій зреагував миттю, взяв дружину і не відпускав. Та ж відчайдушно опиралася. При цьому вона говорила нехороші слова на адресу розлучниці.

Тоня вибігла з під’їзду. Їй пощастило – саме під’їхало таксі.

Вона сіла в машину й поїхала. А Валерій ніяк не міг заспокоїти дружину. Вона все галасувала й галасувала.

Йому ледь вдалося відвести її назад додому.

– Ти розлюбив мене? Вона наговорила про мене поганого? Та хто вона така?! – продовжувала галасувати Оксана.

– Оксанко, заспокойся! Та що з тобою!

– Вона тобі все розповіла, так? Звісно! Вона тобі розповіла!

– Про що? – не розумів Валерій.

– Не прикидайся! Ти все знаєш! – Оксана розплакалася.

– Та про що?! – здивувався чоловік.

І тут його осяяло… Тоня щось знає про його дружину. Чого не знає він.

Коли Оксана трохи заспокоїлася, він пояснив їй, що між ним та сусідкою нічого немає. Що вони просто спілкуються іноді.

– А за руки ти її чомусь ведеш? Що за спілкування таке!

– Та я взагалі вперше її за руку взяв! Просто запропонував підвезти. А ти влаштувала казна-що. На порожньому місці.

Поступово Оксанка заспокоїлася. Вона повірила чоловікові, що між ним і Тонею нічого немає.

А ось Валерій замислився. Він вирішив з’ясувати, що знає про його дружину Тоня. Але спочатку треба прямо запитати Оксанку. Тому що не факт, що Тоня розповість йому про все.

– Оксанко, що таке могла розповісти мені про тебе Тоня?

– Та нісенітниці, не бери в голову.

Оксана вже остаточно заспокоїлася і не збиралася тепер відкривати чоловікові свої таємниці. Але Валерій наполягав.

– Нісенітниці? Та ти була сама не своя!

– Ось саме так, ти правильно сказав, я була сама не своя від ревнощів. І наплела казна-що.

Валерій уважно глянув на дружину.

– У тебе хтось є? – раптом спитав він.

– Зовсім вже?!

– А що я маю думати?

Оксані було дуже неприємно, але вона вирішила все ж зізнатися. Тому що, схоже, справа зайшла надто далеко.

– Гаразд, Валерію, я скажу тобі. Я зробила дурість. Взяла у Тоні дещо.

– Взяла? У Тоні? Дещо?

Валерій не вірив своїм вухам.

– Що взяла? Можеш нарешті пояснити мені все до ладу?

– Ложку…

– Яку ложку? – чоловік дивився на дружину нічого не розуміючи.

– Чайну.

– Смієшся?! – рознервувався Валерій.

Він вийшов з кімнати і почав швидко одягатися у коридорі. Через хвилину Оксана почула, як гримнули вхідні двері.

Через пів години він приїхав до батьків. Злий і нервовий. Попросився переночувати. Щоб ще більше не посваритися з дружиною. Охолоне, завтра додому повернеться.

Увечері мати Валерія почала потихеньку випитувати в нього, що сталося.

– Та Оксанка нісенітниці якісь верзе. Зовсім вже. До подруги приревнувала.

І розповів коротко, що сталося. Але мати не погодилася з ним, що це тільки непорозуміння.

– Ось, а я казала тобі! Не така вже й проста твоя Оксанка! Приховує щось від тебе! А з подругою поділилася. Точно дочка не рідна тобі!

– Ну, починається стара пісня! Мамо, годі вже!

Усі роки свого шлюбу з Оксаною Валерій ніколи не слухав, що говорила йому мати. Але цього разу замислився.

Далі події почали розгортатись дуже швидко. Валерій все ж таки вирішив дізнатися напевно, рідна йому дочка, чи ні…

І виявилось, що ні!

Це стало громом серед ясного неба. Причому не тільки для Валерія. Для Оксани у тому числі.

Адже вона навіть не надала значення єдиній зустрічі з іншим хлопцем.

Якось дуже вони посварилися з Валерієм.

Потім помирилися, і далі все було добре. Вона дізналася, що завагітніла, побралися. Їй і на думку не могло спасти, що дитина не від Валерія. А виявилось, що дочка йому не рідна…

Валерій не повірив, що Оксанка й сама про це нічого не знала. Він звинуватив її у всіх гріхах і розлучився з нею. Залишивши квартиру Оксані й дочці, переїхав до батьків.

Дочку він любив, як рідну, не відмовився від неї, продовжував спілкуватися. А Оксанку так і не зміг вибачити…

Тоня спочатку дуже переживала. Вона була впевнена, що сусіди розлучилися через неї. Ну, або вона просто ненароком посприяла цьому.

– Погано вийшло, думала вона…

Дивним було те, що Оксана після того випадку у під’їзді її більше не чіпала. Щоправда, вітатись перестала. Але й не звинувачувала ні в чому. Притихла.

Згодом усе забулося. А через рік Тоня зустріла чоловіка, якого покохала, вийшла заміж.

І поїхала жити до коханого в інший район міста.

КІНЕЦЬ.