Чоловік останнім часом став затримуватися після роботи. Прийде, стандартний «привіт», повечеряє і вляжеться на диван перед телевізором. Потім у ліжко і спати.

Вранці стандартний поцілунок, стандартний «бувай» і на роботу. Жодних розмов, ніякої уваги до неї. І на риболовлю не ходить, як і раніше. Адже їм нема ще й п’ятдесяти.

Донька навчається в іншому місті. Тоня вирішила простежити за Антоном. Офіс покинув своєчасно. Потім дві з лишком години блукав містом. Ноги Тоні з незвички відвалювалися. Додому вона прийшла після нього.

– Ти чому затрималася? – спитав він. – На роботі аврал. Готуємось до перевірки, – відповіла дружина. «Щось він сьогодні розговорився», здивувалася Тоня.

— Ти сідай, відпочинь, а я на стіл накрию, — сказав чоловік. Тоня сіла в крісло, розслабила тіло і не помітила, як заснула. Її розбудив запах свіжозавареної кави.

Тоня пам’ятає, що впала в крісло. Втомлена та виснажена. Але прокинулась у ліжку. «Нічого не розумію», подумала жінка. — Запізнююсь! — підскочила, мов ужалена Тома. — Мила, сьогодні субота. Насолоджуйся кавою в ліжку, — посміхнувся чоловік.

— Ти мені зварив каву? Дякую любий! — Ти так учора вимоталася, що заснула навіть не повечерявши. Не хочеш змінити роботу. – Ні. З роботою нормально. Просто я вчора довго гуляла містом, — ну не казати ж, що стежила за ним. – А я змінив свою роботу. Тепер раніше приходитиму.

І ми разом гулятимемо. Хоча ні, не можна. Ти дуже втомлюєшся. Тоді ми з тобою гулятимемо у вихідні. Але не сьогодні. Сьогодні ти відпочиваєш.

— А чому не на рибалку? Я завжди хотіла піти з тобою на рибалку. А ти тільки з друзями рибалиш. — Ти серйозно?! Хочеш на рибалку? – зрадів чоловік. — Так. — Тоді сьогодні йдемо за гачками, а завтра йдемо рибалити! Тонь, я такі рибні місця знаю.

КІНЕЦЬ.