Мені було 25, коли я вперше дізналася, що мене удочерили. Це було найбільше потрясіння в моєму житті. Я завжди думала, що мої батьки – це мої справжні батьки. Вони були найкращими батьками, яких тільки можна було мати. Але одного дня все змінилося.

Того дня на кухні лежав лист, і моє ім’я на ньому світіло червоним. Я побачила, як мама, ніби сама злякана, поклала конверт на стіл. В її очах я побачила тривогу, але нічого не сказала. Тато мовчав. Я підійшла, взяла листа й прочитала адресата: “Тобі, моя рідна донько”.

– Люба наша, я не знаю, як це сказати… – тихо вимовила мама. – Але, мабуть, зараз найкращий час для того, щоб ти дізналася правду.

Я відчула, як серце забилося швидше. Мама сіла поряд і взяла мою руку, ніби намагаючись підтримати.

– Ти не народилася в нашій родині, – сказала вона.

Ті слова прозвучали, як грім. Я відсунула її руку і встала. Мозок не міг прийняти те, що я чула. Я була в подиві, не могла зрозуміти, що відбувається. Тато тихо додав:

– В твоєму житті була інша жінка. Вона була твоя справжня мама.

Я заплющила очі, а в голові виникло тисячу питань. Як це так? Чому я не знала? Я жила з людьми, яких вважала рідними, і тут це.

Мама знову заговорила, її голос став тремтячим.

– Твоя мама була молода, і через певні обставини вона не могла доглядати за тобою. Ми знайшли тебе, коли тобі було лише кілька місяців. І повір, я не можу сказати, як мені важко було побачити, як ти ростеш у чужих руках, але я була щаслива, що ти була в нашій родині.

Я тільки мовчки дивилася на них. Не могла зрозуміти, що відбувається. Згодом листи від моєї біологічної матері почали з’являтися на столі. Я не могла зважитися їх прочитати.

– Зараз, коли твої батьки старіють і не можуть бути з тобою, я хочу, щоб ти знала про своє минуле, – сказала мама одного вечора, коли я випадково побачила ще один конверт на столі. – Може, це допоможе тобі зрозуміти, хто ти насправді.

Але я не була готова. Я вирішила відкласти ці листи, бо вони були для мене чимось далеким і страшним.

Минав час. Я продовжувала жити своїм життям, але в глибині душі виникала туга, яку я не могла пояснити. Якось, у травні, моя мама занедужала. Все було досить серйозно. Того вечора, коли вона лежала в клініці, вона попросила мене зробити те, чого я так боялася.

– Ти повинна поїхати і побачити свою біологічну маму, – тремтячим голосом сказала вона. – Я більше не зможу бути поруч з тобою, і я хочу, щоб ти знала, хто ти насправді. Це важливо.

Мене переповнювали емоції, я не знала, що й думати. Але мама просила, і я не могла їй відмовити.

Я взяла ці листи, прочитала їх і дізналася багато. Виявляється, моя біологічна мама, Оксана, була молодою дівчиною з маленького села. Вона приїхала до міста, щоб знайти роботу, і так потрапила до багатої родини, де познайомилася з моїм біологічним батьком, Іваном.

Вони закохалися, але її батьки були категорично проти їхніх стосунків. Іван і Оксана мріяли про спільне майбутнє, але через родинні обставини, у які вони не могли вплинути, їхні стосунки розпалися. Я народилася, і Оксана, зрозумівши, що не зможе дати мені кращого майбутнього, вирішила віддати мене в іншу родину.

Я довго не могла змиритися з тим, що дізналася. Та все ж зрозуміла, що це було зроблено з любов’ю і бажанням дати мені кращий шанс. Моя справжня мама хотіла дати мені те, чого вона не могла дати сама.

Через декілька тижнів я вирушила до Оксани. Коли я зустріла її, то не могла стримати сліз. Вона була зовсім іншою, ніж я уявляла. Мала схожі очі, але старіша і сумна.

– Я завжди тебе любила, – сказала Оксана, коли ми сіли разом на лавку біля її будинку. – Ти завжди була моєю дитиною, навіть якщо я не могла тебе виховувати.

Я не знала, що відповісти. Тільки обійняла її, і це було таким важким, але одночасно таким правильним рішенням.

А ви, чи мали ви коли-небудь труднощі з тим, щоб прийняти правду про своє походження? Чи було у вас таке, що дізналися про щось важливе, і це перевернуло все ваше життя? Як ви ставитеся до подібних історій і чи погодилися б ви на зустріч із біологічними батьками, якби опинилися на моєму місці?

Джерело