Кіт спав із дружиною. Він упирався в неї спиною і відштовхував мене всіма чотирма лапами. А вранці дивився нахабно і глузливо.

Я лаявся, але нічого не міг з цим подіяти. Улюбленець, чи бачите. Лапочка та сонечко. Дружина сміялася, а ось мені не було смішно.

Цій ось самій “лапочці” смажилася рибка, потім з неї виймалися кісточки, а хрумка смачна шкірка складалася маленькою акуратною гіркою поряд з теплими, соковитими шматочками, що ще димилися, на його тарілочку.

Кіт дивився на мене зобразивши криву усмішку, що, мабуть, означало:

– Ти невдаха, а справжній улюбленець і господар тут я.

Мені діставалися від рибки ті шматочки, які не йшли паршивцю. Коротко кажучи, знущався з мене як міг.

І я йому мстився відповідно, то відштовхну тихенько від тарілки з рибкою, то скину з дивана. Боротьба, коротше.

Іноді в мої капці та черевики підкладалися міни сповільненої дії. А жінка сміялася і казала:

-А не треба його ображати.

– І притискала своє сонечко.

Сірий кіт дивився на мене поблажливо і зверхньо. Я зітхав. Що вдієш? Дружина в мене була одна і тут говорити не було про що. Тож доводилося терпіти. Але цього ранку…

Того ранку збираючись на роботу я почув з передпокою відчайдушний крик дружини. Кинувшись туди, я побачив таку сцену. Шість кілограмів шерсті, кігтів і жахливого настрою, кидалися на дружину, як бик на червону ганчірку.

Побачивши мене звірюга стрибнув мені на груди та так штовхнув, що я вилетівши з передпокою впав на підлогу. Підвівшись, я схопив стілець і виставив його, як щит, схопив дружину за руку і потяг у спальню. Кіт, стрибнувши, вдарився об одну з ніжок і відчайдушно скрикнув. Та так голосно!

Але це не зупинило його. Він продовжував атакувати нас, поки двері до спальні не зачинилися за нами. Ми стояли та прислухалися до шипіння за нею.

Потім почали замазувати спиртом та йодом з аптечки свої численні подряпини. Стоячи у ванній дружина дзвонила на роботу і пояснювала, що наш кіт розлютився і подряпав нас і що доведеться тепер їхати замість роботи до лікарні.

Після неї зателефонував я і все слово в слово точно повторив начальникові. І тут…

Тут земля здригнулася і хитнула будинок. У кухні тріснули та вилетіли шибки, а у ванній тріснуло скло. Я впустив телефон на підлогу. Настала оглушлива тиша. Забувши про кота, ми вилетіли зі спальні та кинувшись у кухню визирнули надвір.

Перед будинком утворилась величезна яма. Навколо валялися шматки машини. Це була маленька вантажівка сусіда, яка працювала на газу та завантажена кількома балонами.

Мабуть, вони й вибухнули. На стоянці валялися розкидані та перевернуті машини. Вони безпорадно крутили колесами, як черепахи, що перекинулися, а вдалині лунали сирени поліції та швидкої допомоги.

Оглушені, здивовані ми з дружиною повернулися разом до кота.
Він сидів у куточку, притиснувши до грудей зламану передню праву лапку і тихенько плакав.

Дружина скрикнула і, кинувшись до нього, підхопила на руки та притиснула до грудей. Я вихопив з кишені ключі від машини, і ми кинулися вниз, минаючи ліфт і перескакуючи зі сходинки на сходинку. Усі сім поверхів ми бігли не вимовляючи жодного слова.

Нехай вибачать мені постраждалі під час вибуху, але у нас був свій поранений, який врятував нас.

Машина наша на щастя стояла за будинком. Так що, стрибнувши в неї, ми помчали до знайомого ветеринара. У мене на душі шкрябали кішки.

Через годину, вийшовши від лікаря, дружина несла свій скарб, а він… Він показував усім навколо забинтовану лапу. І, дізнавшись, що трапилося, відвідувачі лікаря схопилися зі своїх місць і почали гладити нашого кота.

Повернувшись додому, дружина почала готувати коту його улюблену рибку. І посмаживши її, як він любить, витягла кісточки та склала акуратною гіркою смачну хрустку скоринку. Мені поклала рештки.

Кіт, кульгаючи на трьох лапах, підійшов до своєї тарілки та, морщачись від болю, глянув на мене. Він хотів зобразити зневажливу пику. Але вийшла гримаса болю.

Я був дуже зайнятий, я поспішав. А коли закінчив, то підійшов до його тарілки та опустив у неї частину рибки, очищену від кісточок.

Кіт з німим подивом дивився на мене. Він підібгав праву передню лапу до грудей і тихенько нявкав запитливо.

Я підняв його на руки і піднісши до обличчя, сказав:

-Може, я і невдаха. Але раз у мене є така дружина і такий кіт, то я найщасливіший невдаха на світі. І поцілував його в морду.

Кіт тихенько муркнув і штовхнув своєю великою головою мене в щоку. Я поставив його на підлогу і він морщачись від болю став їсти свою рибку, а ми з дружиною обнявшись дивилися на нього і посміхалися.

З того часу кіт спить тільки зі мною. Він заглядає мені в обличчя і я благаю Бога лише про одне.

Щоб він дав, якнайбільше років мені бачити кота та дружину поряд зі мною.

І більше нічого не треба. Слово честі. Тому що, це і є справжнісіньке щастя.