Того ранку Ользі шалено кортіло поїхати за кермом до лісу, тому вона швиденько шукала ключі у куртці чоловіка й випадково з ними вийняла якийсь дивний зім’ятий папірець. Чомусь серце її пропустило удар і вона вирішила, що збереже її, але приховає від чоловіка.

Того ранку Ользі шалено кортіло поїхати за кермом до лісу, тому вона швиденько шукала ключі у куртці чоловіка й випадково з ними вийняла якийсь дивний зім’ятий папірець. Чомусь серце її пропустило удар і вона вирішила, що збереже її, але приховає від чоловіка.

– Котику, а можна я сьогодні буду за кермом?

– Звісно, тим паче я зможу нормально відпочити.

– Ну й чудово. Ти відпочинеш, а я зможу покращити свої уміння водіння!

Доки чоловік складав речі для пікніка у багажник, жінка швиденько розгорнула папірець і побачила виведений надпис красивим почерком: «Зустрінемось сьогодні о 20 вечора. Код домофона: 1545»

Від тої записки Ольга не могла прийти в себе. Здавалось, що весь світ втрачає фарби. Їй почали їсти думки про те, що після 10 років щасливого шлюбу чоловік наважився на зраду. Хоча, чи могла вона бути певна, що для нього вони щасливі, чи що раніше він її не зраджував.

Коли чоловік хотів сісти на пасажирське сидіння, то жінка його зупинила.

– Знаєш, мабуть, краще ти сядь за кермо, мені щось погано.

– Що трапилось? – злякано перепитав чоловік.

– Нічого, просто у голові паморочиться, не думаю, що варто у такому стані сідати за кермо.

– Ну, добре, відпочивай тоді…

Під час дороги Ольга вирішила піти на відчайдушний крок і попросила повернутися від друзів з пікніка сьогодні раніше, щоб весь вечір провести вдвох.

– Ой, чудово, що ти це запропонувала, я хотів те саме! Але я ще на годинку відлучуся, десь о 8, але весь інший час буду з тобою, кохана!

Після того, як здогадки жінки ще більше підтвердилися, весь пікнік вона просиділа сама не своя, навіть подруги почали розпитувати у чоловіка, чи нічого у них не трапилось.

Поверталися додому мовчки, Ольга сказала, що не хоче говорити, бо болить голова, а сама ледь стримувала сльози. Коли чоловік її висадив біля дому, а сам поїхав «у справах», то всі сили закінчилися. Жінка впала на асфальт й почала плакати. Сама не знає, як дійшла до квартири, бо за сльозами нічого не бачила. Не могла думати ні про що, окрім як думки про те, що цю людину її чоловік буде з іншою…

Пів 9 вечора чоловік повернувся додому, але не сам… А з великим букетом квітів та картиною олійними фарбами, намальованими з фотографії їхнього весілля. Побачивши дружину заплакану, він на хвилину остовпів, проте вирішив говорити.

– Кохана, я знаю, що сьогодні у нас з тобою річниця. Нехай 9 років це ще невелика дата, попереду більше! А зараз я хочу вручити тобі ці невеличкі подарунки, які нагадуватимуть нам про той щасливий момент, коли ми отримали один одного у подарунок!

Голову Ольги мов осяяло! Як вона могла забути про їхню річницю? Її чоловік завжди був закоханим романтиком, а вона вигадувала на нього всілякі нісенітниці!

Вона кинулась в його обійми, обціловувала кожен сантиметр його обличчя, нарешті її серце стало на місце.
І чого вона так поспішала думати про зради та невірність? Раніше ж завжди довіряла йому!

КІНЕЦЬ.