Наталя нервово ходила по подвір’ю, намагаючись виконати одне завдання за іншим, але жодне з них не вдавалося. Руки не слухалися, і вона відчувала непереборне почуття образи. Як вона, завжди така розумна і винахідлива, могла попастися на витівку власного онука? Навіть чоловік приєднався до сміху, коли Наталка дістала  дзеркальце.

“Ти забула, Наталю? Сьогодні День Дурня – 1 квітня.

Антон хотів, щоб ти посміхнулася, тому й вигадав історію про пляму на носі“, – сказав він і щиро розсміявся, як юнак. Але думки Наталі поринули у власну зовнішність: у 56 років вона хотіла виглядати якнайкраще і приховати свій вік від оточення.

З іншого боку, її подрузі Валентині незабаром мало виповнитися 60, і вона, здавалося, кидала виклик старінню своїм модним макіяжем, зачіскою та сучасним вбранням. Подруга жила легшим життям у місті, яке, здавалося, робило її молодшою і красивішою.

Наталка дуже сумувала за Валентиною, і це почуття принесло раптову ідею: чому б не розіграти жінку зараз? Подзвонити і сказати, що в неї вдома пожежа. Хоча в ньому не було нічого цінного, Наталя була впевнена, що подруга злякається і приїде до неї.

Подруги добряче посміялися б над жартом, і Наталя пригостила б Валентину свіжими яблучними та чорничними пирогами, які та обожнювала. Вона також відправляла б її назад з пиріжками й ділилася з нею молоком, слойками, сметаною і шматочком сиру, як вони завжди робили.

Схвильована, Наталя зателефонувала: “Як загорілася хата? Що сталося?” Голос Валентини з недовірою відповів: “Про що ти, Наталю, говориш?”. Але жінка продовжила свою впевнену витівку, написавши на записці те саме повідомлення:  “Приїжджай до села. Біля твоєї хати всі зібралися. Поспішай, поки не приїхав автобус“. Вийшовши з будинку, жінка пройшлася подвір’ям, розглядаючи свій старий будинок з блакитними вікнами. У квітнику красувалися юні стебла нарцисів, а під вишнями в саду зацвіли запізнілі проліски.

Наталка була спантеличена несподіваною появою нарцисів у її дворі. Потім вона згадала, як її подруга Валентина викопала кілька з корінням у лісі і посадила їх там. Поважним кроком обходячи подвір’я Валентини, Наталя готувала все до приїзду подруги. Вона знала, що вони разом посміються над її витівкою.

Приблизно за годину Валентина мала прийти. Наталка вже накрила на стіл і поклала випраний домашній одяг в кошик для Валентини, як вона завжди робила, коли подруга приїжджала в гості. Наталя дорожила цими моментами, коли онуки, Карина та Антончик, дякували їй за смачні частування, а особливо за молоко, яке давала Ласунка – корова, яку вона дуже любила.

Наталка все дивилася у вікно, чекаючи на приїзд Валентини. Вона помітила постать подруги у кінці саду, коли та пішла до неї короткою стежкою. Здавалося, Валентина дуже поспішала, одягнена в старе пальто і недбало зав’язану хустку. Наталка посміхнулася, уявивши реакцію Валентини на її витівку – грайливий ляпас по спині тонким прутиком. Вона навіть брязкала відрами на подвір’ї, щоб Валентина почула і знала, що вона доїть корову.

Але час минав, а Валентина не приходила. Наталка подумала, що вона може образитися або загордитися. Занепокоївшись, вона вирішила провідати сусідку. Тихо постукавши у двері, вона не почула жодної відповіді.

Почекавши хвилину, Наталя натиснула на клямку та увійшла. На свій подив, вона побачила Валентину, яка лежала бліда, як полотно, на ліжку, поруч з серцевими краплями й таблетками валідолу. Здавалося, що Валентина перенесла сильний нервовий шок, який призвів до серцевого нападу.

Панікуючи, Наталя швидко покликала сільську фельдшерку, яка жила неподалік. Фельдшерка прибігла вчасно і встигла зробити Валентині укол, перш ніж викликати швидку допомогу. Поки лікарі лікували Валентину, Наталка відчувала провину за свою необдуману витівку і просила у подруги пробачення.

Валентина з теплою посмішкою пробачила її й дала цінний урок: незалежно від умов життя, свій дім – це найбільший скарб людини. Наталя усвідомила наслідки свого жарту і молилася за швидке одужання Валентини.

Тепер вона знає, що не всі жарти доречні, і треба пам’ятати про свій гумор навіть першого квітня. Цей випадок став нагадуванням про цінність дружби та необхідність бути чуйними у своїх вчинках стосовно інших.

КІНЕЦЬ.