Її звали Ірина, вона була дуже добрим інфекціоністом. Я не бачила її обличчя, бо вона завжди була у масці. Вона приходила, оглядала хво рих, виписувала лік и, якщо треба було. Коли я запитала, як справи у моєї дитини чи почувається вона краще, Іра відповіла медич ними термінами.

Вона ніколи не заспокоювала, не говорила добрих слів, щоб вивести батьків із паніки. А батьки, навпаки, ставили стільки запитань. Через деякий час я помітила, що стан мого сина значно покращав.

Я не ставила Ірині запитань, не турбувала її, бо бачила, що синові стає краще.Якось увечері до лік арні привезли маленького хлопчика. Він був

у дуже тяжкому стані. Я чула, як його мати молилася вголос. Я ще чула, як Ірина сердито дзвонила до центральної лікарні, звідки й відправили дитину.

Вона сказала, що хлопчика потрібно було терміново доставити до центральної ліка рні, але Ірині відмовили. Ті відповіли, що хлопчик теж мав інфекцію.

Ірина швидко почала готувати хлопчика до здачі ана лізів, щоб зрозуміти, у чому пробл ема. Увечері вже закінчилася зміна Ірини, але вона не пішла додому.

Я чула, як їй зателефонував чоловік. Він лаяв її за те, що вона забувала про своїх дітей і думала про чужих. Потім Ірина сказала матері хв орої дитини, що їм потрібно

купити лі ки, бо у лікарні таких немає. Мати малюка почала лаяти Ірину, мовляв, вона повинна все робити сама, це ж лікарня: вона була в розпачі.

Після їхньої розмови я чула, як Ірина зателефонувала чоловікові та попросила його купити лік и, бо треба було рятувати дитині життя. У мене було одне зі згаданих ліків, я віддала його Ірині. Ірина подивилася на мене з вдячністю.

Вона була без маски та була дуже гарною дівчиною. Ірині вдалося врятувати життя малюкові. Вона не поверталася додому 4 дні, виглядала страшенно стомленою. Вранці я побачила Ірину, що ледве йде додому. Я зрозуміла: вона людина, яку Бог послав.

КІНЕЦЬ.