— Інно, ну ти якась розтяпа! Ти забула карту? Ні? Ну тоді шукай швидше, люди чекають! — вимовляв їй чоловік Артур, поруч з касою… — Інно, звідки руки у тебе ростуть?!

Не бачиш, що штори криво повісила? — чоловік плюнув в пориві емоцій, і пішов на кухню…

Проживши з Артуром в шлюбі три роки, Інна стала вірити, що вона незграбна, розтяпа і т.д., і т.п., їй стало здаватися, що її девіз по життю — «Вибачте, будь ласка, що я наро дилася!».

При цьому вона була відмінним ліkарем-фізіотерапевтом, і взагалі, людиною з енциклопедичним багажем знань.

Але ось у присутності чоловіка, і під його постійною менторською kритикою, вона губилася. І робила одну дурість за одною. — Дівчино, а можна запросити вас на прогулянку.

Це був один з її пацієнтів, Стас. Інна, в свої тридцять шість років і справді виглядала як дівчина: мініатюрна, пропорційно складена, симпатична. І обручку не носила.

Стас вже давно підкочував до неї, не маючи уявлення, що та заміжня. А вчора Артур знову в присутності сторонніх зробив їй зауваження, тому з ранку у Інни був пригнічений настрій.

«А чому б і ні?», подумала Інна і погодилася пройтися зі Стасом.

Вони дійшли до парку. — О! Прокат роликових ковзанів! Давайте покатаємося! — запропонував Стас.

— Давайте, — байдуже відповіла Інна, а потім стрепенулася.

— Які ще ролики?! У вас перелом ноги! Вам ще протипоказані такі навантаження!

— Спокійно, спокійно. — сказав Стас. А потім несподівано обійняв і поцілував Інну в губи. Від цього дотику в Інни закрутилася голова.

— Ну ось, Спляча царівна відійшла від сну, — сказав Стас.

— Дуже добре для початку!

А потім… — Що «потім»? — напружилася Інна. — Дайте подумати. Ну раз на роликах мені не можна, то хоч давай я тебе морозивом пригощу… Інна роз лучилася з Артуром, і вийшла заміж за Стаса. І більше ніколи не чула менторських докорів. Стас, на відміну від Артура, любив дружину таку, якою вона є. І не хотів, щоб вона змінювалася.

КІНЕЦЬ.