Того дня чоловік та дружина чекали онуку та вирішили піти до магазину. Коли вони повернулися, біля будинку стояла дороrа машuна. Але в ній була не їхня онука, а незнайомий хлопець

 

Валентина Михайлівна одразу ж сказала чоловікові, що приїжджає її онука, на що він відповів, мовляв, чому ж тоді вона сидить: нехай готує тісто на пироги, а потім поїдуть зустрічати. Потім чоловік Валентини Михайлівни спитав, коли онука приїде; жінка відповіла, що похапцем вона навіть забула запитати.

І ось так щасливі бабуся з дідусем почали готуватися до зустрічі з онукою, зробили тісто для пирогів, прибрали весь будинок, робота просувалася дуже швидко та дружно. І ось, коли все було готове, бабуся зі своїм чоловіком зібралася в магазин, щоб купити щось до столу. Коли вони йшли до магазину, всі сусіди здивовано дивилися на них і питали, що це за свято намічається; вони щасливі і задоволені відповіли, що її онука приїжджає на три дні.

Бабуся з дідусем дуже любили Олю, вона навчалася у столиці на лікаря, і Валентина зробила все, щоб її онука вступила саме до медичного університету. Можна сказати, що Оля була їхньою єдиною радістю, бо вони втратили свою дитину після жа хливої ава рії. Після цього нещасного випадку Валентина Михайлівна лягла до ліkарні і їй було настільки поrано, що вона не хотіла жити, але коли побачила внучку зі сльо зами на очах, подумала, що вона має жити заради своєї дівчинки.

Валентина зі своїм чоловіком поставили внучку на ноги, потім відправили вчитися до столиці, вона була зразковою дівчинкою і добре вчилася, тільки от не могла частоприїжджати. І ось, після крамниці, вони поїхали зустрічати свою онучку; знали приблизний час і вважали, що онука повинна приїхати цим рейсом, але її все не було.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩