За всі 7 років, що я провела на роботі в іншій країні, я ніколи не дозволяла собі якихось негайних витрат. Хоча, зізнатися, іноді хотілося.

Я не купувала собі дорогий одяг, адже мені не було куди в ньому йти. Не балувала себе якоюсь вишуканою їжею, хоча, повірте, всі місцеві були просто повернені на гастрономічних задоволеннях.

Я навіть каву пила, коли треба було поправити тиск. З хворою головою далеко не поїдеш, а каву я вважаю більш природними ліками, ніж таблетки.

Отак, потихеньку, економлячи кожну копійку, я й жила. На мої прикидки все було дуже просто. Час = гроші. І навпаки: що більше грошей я економила, то менше часу мені треба було, щоб заробити заплановану суму. Кошти мені були потрібні для сім’ї. Точніше, для майбутнього доньки.

До поїздки за кордон я покинула чоловіка, який виявився не тією людиною, яка б мені підходила. У ньому зовсім були відсутні твердість і раціоналізм, які я так цінувала в чоловіках.

Батько дочки-школярки, молодий чоловік, він не міг заробляти достатньо грошей і при цьому дозволяв собі затримуватися з друзями після роботи і витрачати свій час на безглузді хобі. Це було вище за мої сили.

Після розлучення мною було ухвалено рішення про те, щоб самій заробити кошти нам на життя. Ну і в ідеалі познайомитися з чоловіком, який впевнено дивиться у майбутнє та поділяє мої життєві принципи. Сумнівно, звісно, ​​ну а раптом?

Дитина залишилася у бабусі, квартиру я здала одній знайомій парі, а сама поїхала втілювати плани у реальність.

Працювати посудомийкою в ресторані – важко. Постійно стоїш на ногах, посуду накопичується неймовірна кількість. Ще ця вологість проклята. Крім того, спочатку дратувало, що я не можу підтримати навіть саму просто розмову: не вистачало знання мови. Згодом я набралася деяких потрібних фраз і навіть зуміла складати з них більш-менш осмислені ресення.

Потім у мене з’явився один чоловік, а потім інший. Але нікого серйозного я не зустріла. Виявилося, що європейці звикли до хорошого життя і в них немає внутрішнього голоду, як це було в мене.

А навіщо мені міняти одного ледащо на іншого? Ні, краще вже продовжуйте самі їсти свої лимонні тістечка. Я вже якось сама протримаюся.

Якоїсь миті у мене зник планшет, яким я зв’язувалася з мамою та донькою. Не знаю, я його загубила чи вкрав хтось. Але минуло аж два тижні, поки я не знайшла відповідну мені дешеву модель з рук.

Як я вже сказала, треба було економити, і незапланована покупка іншого девайсу не мала вибити мене з колії і, тим більше, із запланованих термінів.

Донька та мама, звичайно ж, за мене хвилювалися. І дуже зраділи, коли побачили моє обличчя на екрані. Мені було важливо знати, що їхні емоції щирі і що я недаремно втрачаю на чужині роки та роки свого життя.

Але час минав. Я не використовувала грошей для якихось вкладень, щоб їх потім примножити. Ризики були надто високі. По суті десь третину грошей я відправляла на батьківщину, а більшу частину відкладала у себе. Так було надійніше та зручніше особисто для мене.

Мамі я казала, щоб витрачала гроші з розумом. Тож я сподівалася, що вона зробить хоча б мінімальний ремонт вдома, щоб до мого приїзду було видно хоч якісь зміни.

Мої рідні зустріли мене ще на кордоні. Я була з великою сумкою, де привезла трохи подарунків, їжі та одягу. Нічого такого, я вирішила не купувати ніякі дорогі нісенітниці. Адже вони нікому не потрібні.

Мама під час зустрічі міцно мене обійняла, а потім і донька теж підключилася. Я відразу помітила, що вони були добре одягнені, донька мала новий телефон.

Вже по приїзді додому я запитала в мами, звідки це все. Невже грошей за оренду квартири їм вистачало? На що вона посміхнулася і сказала, що ні, вони живуть тільки за рахунок її пенсії, від однієї і до наступної. Звичайно, за квартиру щось капає, і моя допомога рятує. Але на цьому все.

Внучка, моя дочка, витрачає величезні суми на дрібнички та дорогі покупки. Вона навіть може приїхати до школи на таксі преміум-класу, аби вразити однокласників.

Тоді я вирішила дізнатися від самої дочки, чи правда все те, що мені про неї наговорила мама. Реальність виявилася ще жорсткішою. Дочка всі гроші, які я надсилала їм двом, залишала собі і просаджувала на вечірки, ганчірки тощо. Вдавала, що це стиль у неї такий.

А ще вона була впевнена, що після мого прибуття її життя стане ще яскравішим. Навіщо вчитись, якщо мама грошей привезла?

Так що ні про яку вищу освіту, принаймні безкоштовну, не може навіть йтися. Вона у навчанні повний нуль. І характер у неї за моєї відсутності зіпсувався остаточно. Навіть моя мати не змогла нічим допомогти.

Так я одним своїм рішенням зіпсувала дочку, втратила багато часу і ні до чого не прийшла. Так, якась кількість грошей залишилася. Але що з ними робити, якщо немає знань?

Бізнес, напевно, прогорить без знайомств і практики. Будувати нічого не буду, навіщо, якщо ми живемо в місті? А у банку за рік накопають якісь сльози, а не відсотки. Якщо він сам взагалі не лусне.

У моєму віці пізно шукати чоловіка, який би справді покохав мене з дочкою. А мій колишній уже одружився вдруге. Ще одне переживання на мою сиву голову.

Що робити, я поки що не знаю. Але тепер я прийматиму будь-які рішення тільки після того, як добре їх обміркую. Цьому мене життя добре навчило.

Я поки не зраджую чоловікові, але мені нудно й одноманітно жити. З Ігорем ми дуже рано зустрілися, коли мені було 16, а йому 24 роки. Через рік одружилися, а ще

Мишко був дуже тямущим хлопчиком восьми років. Він був моїм сусідом. З їхньою родиною я подружилася рік тому, коли переїхала з чоловіком в новий будинок. З його мамою Галею ми

Батько хоче щоб я почала зустрічатися з одним із його перспективних знайомих. Справа в тому, що зовсім нещодавно я розлучилася з своїм чоловіком. Я не можу сказати що ми розлучилися