– Оксано, ну що ти в чотирьох стінах сидиш? – у голосі Лідії Сергіївни звучав легкий докір. – Приїжджай до нас на дачу, тут свіже повітря, тиша, краса!

– Дитині корисно, тобі добре, та й мені приємно вас побачити. Скучила я за вами.

Ксенія здивовано застигла. Ось так новина! Її мати ніколи не виявляла особливої ​​ініціативи, коли справа стосувалася молодшого онука.

Усі її турботи завжди були спрямовані на дітей старшої доньки Валентини. А тут раптом запрошення, та ще й таким лагідним голосом!

– А Валя там буде? – обережно спитала Ксенія.

– Ні, у неї свої плани, – впевнено відповіла мати. – Ми з батьком повертаємось у п’ятницю, а вас чекаємо у суботу.

Оксана замислилась. Їй не хотілося знову почуватися на другому плані, спостерігаючи, як мати крутиться навколо Валентини та її дітей, забуваючи про Ксенію та її сина.

Якби сестра теж збиралася на дачу, вона відмовилася б відразу. Але якщо Валі не буде… Чому б не поїхати? Нарешті їй вдасться побути з матір’ю наодинці, поговорити відверто, провести час разом.

Може, Лідія Сергіївна одумалася? Може, Ксенія дочекалася уваги з боку матері?

– Добре, мамо, ми приїдемо, – посміхнувшись, сказала дочка.

Ксенія ще не підозрювала, в яку пастку вона щойно потрапила.

– Все ж таки твоя мама молодець, – чоловік Оксани, Олег, вів машину і з усмішкою поглядав на дружину. – Рідко її пробиває на такі запрошення. Мабуть, вона зрозуміла, що треба поєднувати сім’ю.

Ксенія задумливо дивилася у вікно. Щось не давало їй спокою, але вона не могла зрозуміти, що саме. Може, просто незвично, що мати раптом так охоче йшла на контакт?

– Рано радіти. Подивимося, як воно буде, – пробурмотіла вона, але в душі плекала боязку надію.

Дача зустріла їх яскравим сонцем та співом птахів. Лідія Сергіївна вийшла назустріч, взяла онука на руки, поцокала язиком, розчулюючись.

Ксенія подивилася на це з легким теплом у серці. Невже мама справді хоче проводити з ними час? Здавалося, мрії Ксенії здійснюються.

Вона випила чай, трохи побалакала з батьками, розслабилася. А коли Олег поїхав, поцілувавши дружину в щоку, та пообіцявши заїхати завтра, Ксенія вирішила прилягти, поки є можливість. Внука вона залишила на бабусю, а сама втомлено залізла під ковдру.

Але варто було їй заснути, як у будинку пролунали дитячі голоси. Чужі дитячі голоси. То був не її Микола.

Ксенія різко розплющила очі, серце тривожно стислося. Вона встала, визирнула в коридор, пройшла далі. У цей момент все раптом стало на свої місця.

Посеред вітальні бешкетували діти Валентини, розкидаючи іграшки.

Ксенія відчула, як гаряча хвиля агресії піднялася всередині. Мама, може, й не збрехала, але всієї правди не сказала. Валентина не приїхала, зате її діти тут.

Дівчина почала здогадуватися про причину запрошення, але вирішила підтвердити підозри. Вона пішла на кухню: більшу частину часу мати проводила там.

– Мамо, а що тут роблять мої племінники? – Ксенія насилу стримувала роздратування.

Лідія Сергіївна навіть не звела очей від нарізки овочів.

– Ой, та що ти завелася! – спокійно, але вже без колишньої теплоти сказала вона. – Валентина їх залишила на вихідні, у неї справи.

– Ти мені обіцяла, що її не буде! – голос Ксенії затремтів від обурення.

Мати важко зітхнула, ніби вона мала повне право бути незадоволеною.

– Ну що ти одразу у звинувачення?! – Лідія Сергіївна похитала головою. – Я що, тебе зовсім обдурила? Валі й справді немає! Лише діти.

– Невже вони тобі заважають? У тебе і в самої дитини! Я думала, ти мені допоможеш. Між одним та трьома – особливої ​​різниці немає.

Ксенія відчула, як її всю трясе.

Вона чудово зрозуміла, що трапилося: мати спеціально її заманила, знаючи, що та не приїде, якщо дізнається правду.

Тепер відступати не було куди. Олег поїхав, назад зможе забрати її тільки завтра. Доведеться грати роль безплатної няні.

День минув на нервах. Артем із Сонею гасали подвір’ям, за ними треба було стежити. Лідія Сергіївна готувала і не втручалася, а батько Ксенії взагалі пішов копатися на городі, ніби те, що відбувається, зовсім його не торкалося.

– Мамо, ти можеш хоча б трохи посидіти з ними? – Ксенія тримала на руках свого сина, який почав вередувати. – Мені треба заспокоїти Миколу.

– Ой, ну що ти, Оксано! – Мати махнула рукою. – У мене спина хвора, та й м’ясо згорить, якщо бігатиму туди-сюди. Я ж не молода!

– Ну, зажени їх додому, – Ксенія рипнула зубами. – Нехай під твоїм наглядом сидять поруч.

– Вони бігають, граються, досліджують світ, як усі здорові діти. Навіщо їм сидіти? Вони ж не в казарму приїхали.

– А ось твій поки що лежить, нікуди не дінеться! Поклади його в ліжечко, а сама займайся племінниками, так зручніше буде.

Ксенія остовпіла.

– Тобто ти пропонуєш мені залишити мою дитину, щоб ганятися за чужими дітьми?

– Не чужими! Вони ж твої племінники. Ну, а що? – Лідія Сергіївна невинно знизала плечима. – Артем і Соня вже самостійні, за ними око та око потрібне, а твій нікуди далі ліжечка не повзе.

У цей момент Ксенія зрозуміла, що помилилася у всьому.

Весь день вона розривалася між своїми обов’язками й нав’язаними турботами.

Артем вимазався морозивом – Ксенію послали його вмити. Соня закапризувала – Ксенії наказали її нагодувати.

Довелося ще й умовляти пані. Зате коли Коля почав плакати, а Ксенія спробувала його заколихати, мати лише роздратовано шикнула:

– Та поклади ти його в ліжко, все з ним буде нормально! Поплаче та й заспокоїться, засне. Іди краще подивися, що там Артем робить!

Ксенія подивилася на матір майже з жахом.

– Мамо, ти взагалі чуєш себе? Залишити дитину одну? У такому стані?

– Не перебільшуй, – Лідія Сергіївна скривилася. – Раніше ніхто з дітьми так не гасав. І що? Усі виросли живі та здорові.

Це стало останньою краплею.

Оксана з останніх сил намагалася терпіти. Вона намагалася переконати себе, що все не так погано, що мати просто не помічає, як перекладає на неї відповідальність, що їй справді тяжко одній, бо здоров’я вже не те.

Але з кожною хвилиною доньці ставало все ясніше: її тут не цінують, а просто використовують. На її допомогу дивляться, як на щось належне.

Вона спостерігала, як Лідія Сергіївна дбайливо поправляє кофтинку на Соні, ласкаво гладить по голові Артема, а потім знову обертається до неї з наказом, від якого не можна відмовитися.

Жодного питання про її самопочуття, жодної спроби допомогти з Миколою. Жодної уваги до дочки та її сина.

Усередині розливався біль. Кожна зайва хвилина, проведена тут, здавалася тортурою. Байдужість в очах матері розривала душу Ксенії.

Коли настав вечір, вона вийшла в садок, щоб перевести подих. Небо наливалося багрянцем, повітря було прохолодним, але в душі Ксенії кипів шторм. Вона дістала телефон, набрала номер чоловіка.

Так більше не можна.

– Олеже, забери мене якнайшвидше, – її голос звучав твердо, без вагань.

– Що трапилося? – у слухавці почувся стурбований голос.

Ксенія гірко посміхнулася.

– Як завжди. Мене покликали не відпочити, а безплатно попрацювати нянькою.

– Я виїжджаю, – коротко відповів чоловік. – Тримайтеся.

Дівчина полегшено видихнула.

Рано-вранці, коли Олег заїхав за ними, Ксенія швидко зібрала речі. Мати сиділа на веранді з філіжанкою кави, хмурячись і всім своїм виглядом показуючи невдоволення.

– Ну звичайно! – зітхнула вона, тільки-но Ксенія вийшла з валізою. – Досить мені попросити про допомогу, як ти одразу біжиш! Ось згадаєш про мене, коли тобі щось знадобиться!

Ксенія подивилася на неї спокійно, без колишнього болю. За ніч емоції трохи вщухли. На зміну їм прийшла крига і порожнеча, а ще – усвідомлення того, що всі її надії на прихильність мами, були наївними й дурними.

– Мамо, ти не просила допомоги, – тихо, але твердо сказала вона. – Ти обманом заманила мене сюди, щоб звалити на мене своїх улюбленців.

Лідія Сергіївна підібгала губи.

– Та як ти можеш так казати?! – сплеснула вона руками. – Я ж хотіла, щоб ти відпочила!

– Із чужими дітьми на руках? – Ксенія посміхнулася. – Ні, дякую, я додому.

Вона розвернулась і попрямувала до машини. На душі було спокійно. Страшно спокійно.

Матері довелося самій возитися з онуками. Її хитрий план обернувся проти неї самої. Ксенія остаточно розлучилася зі своїми ілюзіями.

Вона більше не чекатиме від матері те, що та просто не хоче і не здатна їй дати. Хоча, їй ніяк не вдається збагнути, чому в їхній родині так відбувається: одну доньку – люблять, та обожнюють, іншу – завжди принижують, та ображають!

Але для себе вона твердо вирішила, що більше ніякого спілкування – силою, не будеш милою…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях.

КІНЕЦЬ.