– Тобто на суші у вас гроші є, на святкування дня народження Андрійка в кафе з друзями — є, на тренера і косметолога для Олени — є, а мені пралку подарувати хоча б за те, що я вам два роки безкоштовно малого няньчила — ні???

Олена сиділа навпроти мене на кухні, нервово стукаючи пальцями по чашці з кавою. Вона явно не очікувала такого від мене.

— Мамо, ну чого ти зараз так заводишся? Ми ж допомагали тобі, коли треба було, — почала вона виправдовуватись.

— Коли саме? — я перепитала.

— Два роки, Олено, я сиділа з Андрійком. Не брала з вас ані копійки, хоча могла б знайти собі якусь роботу. Ви ж обіцяли, що допоможете, коли я потребуватиму. А тепер навіть з такою дрібницею не хочете підтримати!

— Мамо, це не дрібниця, — перебила вона мене.

— Пральна машина — це великі витрати.

— Великі? Для вас? — я не витримала й підвищила голос. — Олено, ти тільки вчора викладала в соцмережі свої суші з ресторану! А про косметолога і тренера я вже мовчу.

Вона скривилась, наче я сказала щось дуже неприємне.

— Це зовсім інше. Суші — це не часто і набагато дешевше, а пралка – це витрати суттєві.

— Суші, значить, важливіше, ніж те, щоб я могла нормально прати речі?!

Вона замовкла. Я бачила, що їй незручно, але замість того, щоб визнати їхнє з чоловіком небажання мене підтримати фінасово, вона лише зітхнула й відвела погляд.

— Мамо, ми не можемо взяти на себе всі твої проблеми. Ти ж знаєш, у нас зараз теж витрат багато.

— Звичайно, не можете, — відрізала я й підвелась.

— Вибач, що потурбувала.

Я взяла сумку й пішла до дверей, не бажаючи більше це обговорювати.

— Мамо, ти куди? — почула я за спиною голос Олени.

— Додому. Прати вручну, — відповіла я, не обертаючись, і зачинила за собою двері.

У маршрутці я їхала, ледве стримуючи сльози. Чому так? Невже я дійсно для них лише безкоштовна нянька? Скільки разів я підтримувала Олену, коли їй було важко.

Скільки ночей сиділа біля ліжка Андрійка, коли він хворів. А тепер, коли мені потрібна допомога, я чую лише виправдання і відмовки.

Дома, сидячи у своїй маленькій кухні, я вирішила діяти. Якщо вони не хочуть допомагати, я сама про себе подбаю. Відкривши ноутбук, який купила ще багато років тому, я почала шукати варіанти підробітку.

Через кілька днів мені вдалося знайти роботу на пів дня в місцевому магазині. Я була рада, хоч і хвилювалася, адже давно не працювала, а за освітою – вчитель. Проте думка про те, що я сама зможу заробити собі на нову пральну машину, додавала сил.

Минув місяць. Робота в магазині була нелегкою, але гроші я вже почала відкладати. І ось одного дня, стоячи за касою, я раптом побачила знайоме обличчя. Це був Андрійко, мій онук, який тримав за руку Олену. Вони явно не очікували мене тут побачити.

— Бабусю! — вигукнув Андрійко й побіг до мене.

Олена підійшла трохи пізніше. Її обличчя видавало здивування й, можливо, навіть трохи сорому.

— Мамо, ти тут працюєш? — запитала вона, ледве приховуючи розгубленість.

— Так, працюю, — відповіла я спокійно, навіть трохи з викликом.

— Чому ти не сказала? Ми ж могли б допомогти, — промовила вона, опускаючи очі.

— Допомогти? — я ледь не засміялась.

— Ти це вже казала. Але я не буду більше чекати обіцянок. Я сама справлюсь.

Олена хотіла щось відповісти, але в цей момент Андрійко міцно обійняв мене.

— Бабусю, я скучив. Ти тепер не приходиш до нас гратися.

Моя душа стислася. Я зрозуміла, що у своїй образі я віддалилась не тільки від Олени, але й від онука.

Того ж вечора Олена зателефонувала мені.

— Мамо, хочу тобі сказати: ми з Тарасом купимо тобі пральну машину. Завтра тобі її привезуть.

— Не треба, — відповіла я твердо. — Я вже майже назбирала.

— Мамо, не впирайся. Ми були не праві, вибач.

Я мовчала. Після кількох секунд паузи вона додала:

— І Андрійко тебе чекає. Ми скучили.

Я не знаю, чи приймати цю допомогу. З одного боку, хотілося гордо відмовитись і довести, що я можу сама. З іншого — я не хочу втрачати зв’язок із родиною.

От і не знаю, що робити: пробачити й прийняти їхню допомогу чи продовжувати будувати своє нове життя самостійно і не розраховувати на дочку і зятя?

От тільки спілкування з онуком мені і самій не вистачає.

Джерело