— Як я зрозуміла, у неї завжди щодо мене якісь ревнощі були, – розповідає Дарина.

– Якось, давно ще, взяла і напряму запитала, за що вона мене так ненавидить.

— І що відповіла?

— Сказала, що вважає мене причиною того, що батьки її розійшлися і батька невдовзі не стало. От скажи, я в цьому винна?

— Ну так, нерозумно, це було рішення твоєї мами, ти тут до чого? Ти про життя її не просила.

— І маму, Лариса, як я зрозуміла, ненавидить теж. Там цілий букет почуттів: ревнощі, ненависть, ну і так, любов теж.

— Та нічого собі, любов теж! – вигукує подруга Дарини.

– Мати лежить, за нею догляд потрібен, а Лариса на відпочинок їде і плювати, що тобі на операцію треба? На дочку свою ти бабусю теж не залишиш, мала ще.

— Так, на доньку не залишиш, намагаюся зараз терміново маму прилаштувати хоча б у лікарню кудись, а за доньку – спасибі тобі, що дати притулок згодна, – відповідає Дарина.

Доньці Даринки 10 років, з чоловіком жінка розійшлася, колишній тепер знову одружений, живе в іншому місті. Самій Дарині зараз 35. Є в неї сестра, старша рівно на 15 років, від іншого батька. Так вийшло, що Даринка зʼявилася у своєї мами в 41 рік, коли та зрадила чоловіка.

Як сама зізнавалася: втомившись від його пияцтва і походів наліво. Дізналася, що носить дитину, яку жінка вирішила залишила. А з чоловіком розлучилася. Батько сестри дуже швидко без сім’ї зовсім опустився і його не стало.

Сестру з маленькою Даринкою мама сидіти не змушувала: бачила, що донька негативно поставилася до її появи на світ. Весь час влаштовувала якісь істерики, звинувачувала в тому, що Даринка для матері – світло у віконці. Хоча, яке світло, просто немовля вимагало більше уваги, ніж майже доросла дівчина.

Через стосунки, образи Лариси та велику різницю у віці сестри подругами не стали. Коли Даринка почала себе усвідомлювати і пішла вже до першого класу, сестра надумала виходити заміж. За рік до цього не стало бабусі по матері, залишилася квартира, двокімнатна майже в центрі. Мама тоді за дарчою передала житло старшій доньці й попередила, що свою двокімнатну вона заповідає вже молодшій доньці.

— Вона поки мала, зі мною, – сказала тоді мама.

А потім їй за мною і доглядати, напевно. Тож я заповіт напишу.

І написала, Лариса тоді знизала плечима: двокімнатна в спальному районі не здавалася їй ласим шматком. Час від часу сестра в мами з’являлася, але на Дарину завжди дивилася з якимось презирством чи що. Так на собаку безпритульну і брудну дивляться: викликає жалість, здивування, гидливість якусь.

Дарина сходила заміж, зʼявилася у неї донька, а потім її шлюб дав тріщину, три роки тому повернулася з дитиною до мами. І вчасно, дуже скоро в мами стався інсульт, потім ще один. Дарина зараз працює з дому, бо потрібен догляд за мамою. Грошей їм начебто вистачає, можна було б і побільше, але… справляються. Сестра допомагати матеріально категорично відмовилася:

— Тобі спадок відписано, – заявила.

– Тобі й догляд за мамою. Ти – молодшенька, найулюбленіша, з тобою мама вічно пестилася. Через тебе вона і сім’ю з моїм батьком зруйнувала, і його самого погубила.

— Начебто доросла жінка, сама мати, а таке каже, – дивується Дарина.

– Так, син у неї один, зараз йому 22 роки. Із чоловіком не живе давно, але не бідує, заробляє дуже навіть пристойно. Але гаразд, грошей я з неї не вимагаю, це вона з мене зажадала їх нещодавно.

— В голові не вкладається просто…

Ситуація така: на жаль, Дарина й сама не дуже здорова. У неї з дитинства проблеми із серцем, уже встановлено стент. Кілька років тому вона тяжко перехворіла на всім відому популярну хворобу, після чого посипалися суглоби. Одну операцію жінка зробила, коли мама ще була здорова, тепер прийшла пора міняти інший суглоб. Підійшла, точніше підходить черга, ходити боляче нестерпно, підйом сходами – це тортури, а на ній ще догляд за мамою.

— Мені потрібен час і на операцію, і на хоч якесь мінімальне відновлення. Щоб хтось приїжджав, купав і переодягав маму. Так, приходитиме соціальний працівник, але це рідко, а на платну доглядальницю в мене грошей немає. І взагалі, поки навіть питання не в доглядальниці, а в тому, що мені треба зробити цю саму операцію.

Абсолютно логічним здався Дарині наступний крок: треба дзвонити сестрі, мама ж у них спільна. Так, мамину квартиру успадковує Даша, але ж Лариса отримала варіант кращий, давно вже і без жодних умов у вигляді догляду за хворою людиною. Зателефонувала, так і так, операцію потрібно робити, назвала дату і почула.

— А в мене путівка на ці дати в теплі краї.

Брехала Лариса чи сказала сестрі правду, хто ж знає. Але через деякий час сестра передзвонила сама і запропонувала такий варіант: вона відмовляється від путівки, але втрачає дуже велику суму.

— З мамою посидіти – не питання. Посиджу, лягай в лікарню, роби свої справи. Але… я гроші втрачаю, треба якось мені їх компенсувати, щоб я потім змогла відпочити. Думай, трохи часу в тебе є.

Коли Дарина обурилася такій постановці питання, Лариса жовчно відповіла, що на доглядальницю сестра витратить більше. І це справді так. Тільки немає в молодшої сестри грошей ні сестрі компенсувати зірваний відпочинок, ні доглядальницю оплатити.

— При цьому Лариса ще й заявила, що це з її боку – жест доброї волі, допомога мені, мама ж мені спадок залишає, – засмучена Дарина.

Зараз жінка залагоджує питання з мамою хоча б на три тижні, у лікарні не цукор, звісно, але там нагляд і догляд. Мама трохи рухається, трохи говорить, почувається стерпно. Від хвилювань, пов’язаних із Ларисою та її вимогами, Дарина маму намагається відгородити, хоча мама й не хоче їхати в лікарню, сама повторює про старшу доньку.

— Лара нехай приїде, вона ж може. І поживе зі мною, – говорить мама.

Але як сказати їй, що на Лару в Дарини грошей немає?

КІНЕЦЬ.