У 2019 році я поїхала на заробітки до Португалії. Донька Світлана вже навчалася у Львові, була самостійною, і я з легкістю довірила їй нашу квартиру. Тоді я вирішила заробити гроші, щоб забезпечити майбутнє для дитини та відкласти трохи на старість. У нашому містечку майже всі жінки працювали закордоном, і я не була винятком.

Але через рік після мого виїзду мій чоловік Тарас знайшов коханку в нашому містечку. Він не зміг зізнатися в зраді, і я дізналася про це від куми. Коли я приїхала додому на відпустку, вирішила, що ми повинні розлучитися. Оскільки квартира була на ім’я Тараса, я не мала жодних прав на майно.

На щастя, моя донька Світлана мене підтримала. Вона перестала спілкуватися з батьком і навіть не приходила до нього в гості. Моя сестра Зіна також була на моєму боці, підтримувала мене постійно, дзвонила, розповідала смішні історії, і це допомагало мені впоратися з горем.

Згодом, Бог послав мені хорошу людину. В Лісабоні я зустріла Маріо, випадково познайомились під час прогулянки. Він проводив екскурсії, підвозив мене до квартири, дарував квіти, водив в кафе, показував місто. Навіть моїй доньці на свята передавав подарунки. Поступово я переїхала до нього, і ми почали жити разом.

У березні цього року Маріо захотів приїхати до України, познайомитися зі Світланкою і побувати на її весіллі. Донька запросила його з радістю. І я вирішила подарувати молодятам квартиру у Львові, а з ремонтом хай самі розбираються.

Весілля було скромне, оскільки зять Сашко, військовий, мав обмежений час. Він взяв відпустку, і ми розписались, повінчалися і замовили банкет у ресторані. Прийшли мої батьки, сестра Зіна з чоловіком та дітками. І, як завжди, Тарас зі своїми батьками теж з’явився.

Свекруха відразу почала косо дивитись на мене, ніби я їй якусь біду принесла. Свекор ж весь вечір був п’яний, ледь тримався на ногах, і ми викликали йому таксі додому. Подарунок для молодят був бідний — тисяча, шампанське, коробка цукерок і букет квітів.

А потім свекруха почала голосно мене відчитувати:

— Не соромно привела коханця?!

Я відповіла спокійно:

— А за що мені має бути соромно?

Свати уважно слухали нашу розмову.

— Привела іноземця! Стидоба! — продовжувала свекруха.

— А ви згадайте, що ваш син завів коханку, — сказала я їй.

— Так, але якщо б не поїхала на заробітки, то родину б не втратила! — вигукнула свекруха.

Тут моя донька втрутилась:

— Знаєте, мені здається, що вам краще піти. Моя мама — свята людина, а Маріо я люблю більше, ніж тата. Вас я більше не хочу бачити. До побачення!

Мені стало дуже приємно за доньку, і сльози навернулися на очі. Свати зрозуміли, що не варто прислухатися до деяких “родичів”, і весь вечір вони більше мовчали. Я була дуже рада, що у мене є така підтримка від родини, а Маріо чудово вписався в наше життя!

КІНЕЦЬ.