Тобі, Маріє, байдуже, що мама сама на городі порається, що не встигає все зробити сама, вона ж пенсіонерка вже в нас. Чи ти забула? – якось я таки наважилася дорікнути сестрі. – А ти не приїдеш ніколи до неї, ти зі свекрухою краще ладнаєш, ніж з мамою рідною. Все робиш для матері чоловіка, і для свекра також, а до рідної своєї й дорогу забула давно. Марія довго не мовчала, але відповідь її засмутила мене
Нашій Марії, виходить, взагалі байдуже, що мама весь час одна на городі працює. Тай і зять про тещу немає часу згадати, якщо рідна дочка замість того, щоб поїхати до власної мами і їй допомогти, їде до чужої жінки.
От перед свекрухою своєю вислужитися старається вона добре завжди, хоче показати, яка вона незамінна помічниця й як цінує батьків чоловіка, – обурюється на свою сестру Оксана.
Оксані зараз 37 років, вона давно вже добре влаштувала своє життя в столиці, заміжня, виховує власну дочку, яка вже ходить в школу. На малу батьківщину, до батьківської хати вона навідується таки дуже зрідка: у неї і робота, і справи свої.
– Приїдеш на один день лише до мами, – каже вона, – а вранці вже в дорогу потрібно збиратися назад, часу мало, все маю я й вдома встигнути.
Автомобіль є у нас, але й чоловік постійно бурчить, теж можна зрозуміти його, робота, підробіток теж має. Ми ж житло власне взяли в кредuт, тепер обоє з ранку до вечора працюємо, борг віддаємо.
Виходить, що приїжджали ми до мами своєї всього десь рази 2 за рік, в травні та в листопаді, коли вихідних днів у нас багато було. Взимку не їздимо ми до мами, звісно. Але от Марія ж під боком живе там! Можна було б і відвідувати маму, і допомагати їй раз в тиждень, щоб вона не поралася там завжди і скрізь сама.
Молодша сестра Оксани Марія заміж вийшла в рідному маленькому містечку, їй зараз 31 рік, у неї двоє дітей 5 річний син та однорічна дочка. І зараз жінка поки сидить в декреті.
– Нам батьки чоловіка купують трикімнатну квартиру, – розповідала Марія своїм родичам, коли вийшла заміж, – з умовою, що ми залишимося жити в рідному містечку, нікуди не поїдемо, адже вони поруч живуть і хочуть дітей і онуків часто бачити.
А навіщо нам їхати? У свекра тут хороший власний бізнес, чоловік при справі теж, працює разом з батьком, добре заробляє, а я, я з дітками сиджу, весь свій час присвячую своїй сім’ї. До речі, половина квартири, яку куплять батьки чоловіка буде оформлена і на мене.
Марія якраз тоді чекала першу дитину, тому свекри й купили квартиру молодим навпіл. Вони взагалі за мірками свого містечка вважалися досить таки заможними людьми: квартира в місті з хорошим ремонтом, свій продуктовий магазин, машини у свекра й у свекрухи своя, будинок в селі неподалік, ще й добротний такий, не якась старенька мала хатина.
– Так там не будинок, – каже Оксана, – а здоровенний дім, я, правда, одного разу лише там була. І майже все літо Марія зі своїм чоловіком та дітьми там сидять. У її свекрів ще дочка рідна є, на пару років молодша Марії, вони здружилися добре. І так здружилися, що про маму рідну, сестра зовсім забула, виходить, адже з новою родиною лише має справи.
У Марії дійсно склалися дуже теплі стосунки з батьками чоловіка й з зовицею. Вони із задоволенням проводять час разом, відзначають всі свята великою родиною, а після народження молодшої дочки, сестра Оксани практично переселилася в заміський будинок батьків свого чоловіка.
– Всі зручності є там, – пояснює Оксана, – свекруха часто вдома буває, допомагає мені з дітьми.
Господарства у батьків чоловіка немає. Замість городу – розкішний красивий газон, мангальна зона та величезна літня кухня, та в ній жити можна, вона, як окрема хатина, альтанка, гойдалка для діток, квіти. Марія моя нам часто хвалиться фотографіями з дачі свекрів. А за ділянкою та газоном дивиться односельчанин, якому свекри платять гроші: косить, поливає, сапає.
– Не життя, – усміхається Оксана, – а справжня казка. Тільки от нашій рідній мамі в цій казці місця немає зовсім, виходить.
Мама Оксани та Марії живе на околиці містечка в приватному секторі. У неї добротний будинок та 15 соток городу, які жінка, а їй уже виповнилося 64 роки, навідріз відмовлятися не засаджувати овочами та картоплею: як так, земля пустувати буде, бур’яном заростати, коли в сусідів такі гарні грядки і вони все своє мають постійно? І Марія з чоловіком у мами гості рідкісні.
– Я не можу часто до неї навідуватися, – каже Марія, з сумом у голосі, – у мене двоє дітей та вже власна сім’я, своє життя зараз, турбот мені вистачає. Я сотні разів говорила, щоб мама кинула всі свої грядки, парники, розсаду, насіння та інше. Чоловік? Чоловік працює з батьком своїм, часу у нього немає. І з дітьми треба побути теж. І потім, він у своїх батьків до ділянки приїжджає тільки відпочивати, чому він повинен щось робити на городі у тещі? Я розумію його.
– Я не можу кинути, – вперто каже мама, – Оксана з чоловіком приїдуть до мене, хоч картоплі й огірочків з собою трохи візьмуть, варення на зиму. У них же пучок кропу і той за гроші, там в столиці такі ціни, що хоч плач.
– Оксана приїжджає тільки в травні скопати трохи городу біля межі, куди трактор не може заїхати, – каже Марія, – швидко посадять картоплю в землю та ручкою старенькій мамі помахають. А я повинна ходити підгортати, від жука обробляти, поливати, полоти і збирати, щоб сестра в жовтні чи листопаді багажник продуктами завантажила і спокійно в свою столицю поїхала все це їсти, аж до наступної весни?
А ось сама моя сестра Оксана у відпустку вважає за краще проводити біля моря, десь на півдні, а не на маминих грядках. Їй не треба мамі допомагати? А я зобов’язана, адже живу поруч? Що за логіка, чому я маю все робити, що мені десь за кордон виїхати?
Сім’я Марії продукти для своєї сім’ї бере в магазині свекром, ні маминої картоплі, ні зелені, ні варення – їй даром не треба.
Але, не дивлячись ні на що, мама вперто продовжує обробляти город заради старшої дочки, щоб їй напакувати торби.
– Зовсім совісті в сестри немає, – вважає Оксана, – не мені, а рідний матері своїй могла б допомогти! Ну звикла мама до городу, не може вона, хоч вже й немолода давно, щоб земля просто травою та бур’яном заростала, ну допоможи, ти ж дочка! Так ні, Марія свекрусі своїй лише в очі заглядає.
Як же, квартиру купили, матеріально допомагають їм у всьому, та й робити у свекрів на дачі нічого не треба, спину гнути не потрібно, там батьки чоловіка найняли робітника, який всю роботу в них робить.
– Я не маю совісті ще? – дивується усім докорам сестри Марія. – Цікаво, мій чоловік маму возить, якщо їй кудись треба, мій чоловік час від часу наймає то сантехніка, то електрика, якщо в будинку щось ламається. Мій чоловік везе тещі то олії, то молока, то ковбаси.
На городі не працюємо? Так, не працюємо. Не хочемо. Свекрам в очі заглядаю? Так від них я тільки хороше бачила, вони дуже добре ставляться до мене і моєї сім’ї, а я хочу їм віддячити. А до мами приїдеш, вона на онуків і не гляне ніколи, у неї то розсада переросла, то вона для улюбленої дочки Оксани варення варить. Оксана і розумна, і турботлива, але чомусь за мій рахунок лише!
Ось така ситуація. Як ви думаєте, хто з сестер правий? Невже той, хто живе ближче має допомагати стареньким батькам, а той хто далі, то має лише одне виправдяння, дуже далека дорога?