Рано-вранці 9 березня у квартирі Пасічних пролунав різкий дзвінок у двері.

— І кого принесло так рано? – крізь сон промимрив Микола, повертаючись на другий бік.

– Та ще й після свята, – відповіла Наталя, не розплющуючи очей і посуваючись ближче до чоловікової спини.

Вставати ніхто з них явно не збирався. Напередодні подружжя бурхливо відзначило 8 Березня у колі друзів і родичів, перебрали трохи та тепер гостро потребували відпочинку.

Дзвінок пролунав вдруге: різкий, неприємний і дуже наполегливий.

Наталя, подумки проклинаючи все на світі, насилу піднялася і пішла відкривати.
На порозі стояла незнайома жінка: ефектна, напідпитку, з пляшкою ігристого в руці.

– Досить спати, – безцеремонно заявила вона і рушила всередину квартири.

– Ви куди? – розгубилася господиня.

– Куди треба, – кинула гостя у відповідь, – де цей пройдисвіт?

– Який пройдисвіт?

– Ще більше розгубилася Наталя.

– Який? Твій! Чоловік де, питаю?!

– Дозвольте, навіщо вам мій чоловік?

– Як навіщо, тому що він обіцяв зі мною 8 Березня відзначити! Зі мною! І не прийшов! А я як дурепа стіл накрила, сиділа, чекала!

– Отже, ви… – здогадалася Наталя.

– Так! Я його кохана жінка! Вже три місяці! А ти не знала?

Наталя дивилася на жінку з подивом:

– То ви прийшли заявити про свої права? – нарешті запитала вона, вклавши у свої слова всю зневагу, на яку була здатна.

– Права? Я прийшла йому в пику плюнути! Таке свято зіпсувалось!

– Ооо, це – будь ласка, – в очах Наталії майнули пустотливі вогники, – дуже хочеться на це подивитися. Він там у спальні.

Жінка впевнено взяла напрямок: явно була тут не вперше…

А в цей час Микола, який, з жахом прислухався до криків своєї «дами серця», гарячково розмірковував, як йому викрутитися.

“Оце вляпався! Приперлася! Що тепер робити? Наташка мене вб’є!”

– Ось ти де! – Двері в спальню відчинилися, і Микола побачив свою Люсі.

Як же вона йому подобалася! Молоденька, статна, розкута! Повна протилежність дружині – повненькою і надто стриманої.

Ні, Микола цінував, що Наталя йому двох дітей народила, будинок веде, заробляє навіть більше, ніж він, але палких почуттів давно не відчував.

Та й навіщо? Вона й так йому належала.

Не те, що Люсі. Він два місяці її добивався! Стільки грошей витратив! Навіть одружитися обіцяв!

– Чого лежимо? – Люсі явно не збиралася церемонитися, – збирайся, їдемо до мене!

– Ти хто така? – Вирвалося у Миколи, який бачив, що дружина уважно за ними спостерігає, – нікуди я з тобою не поїду!

– Хто я така? – Люсі задихнулася від обурення, – я тобі зараз покажу, хто я така!

Вона як кішка стрибнула на ліжко, і почала з усієї сили бити Миколу куди попало. Той тільки встигав прикриватись руками.

Наталя мовчки дивилася на це.

Несподіваний візит Люсі розплющив їй очі. Жінка згадала, як чоловік останнім часом затримувався на роботі, як почастішали його відрядження, як він охолов до неї та перестав цікавитися дітьми.

Декілька разів думки про зраду відвідували Наталю, але вона гнала їх з голови. І ось “привіт”! Коханка чоловіка заявилася сама!

“Добре ще, що вона десь пляшку ігристого поставила, – подумала Наталя, – могла б і вби ти”.

– Гей, подруго, може, досить? – грубо гукнула вона захоплену Люсі, – ти куди ігристе поділа?

Люсі озирнулася, здивовано глянула на дружину Миколу. Її здивував тон господині та її несподіване «ти»:

– Там десь…

– Кинь ти його. Давай по келиху! Вчора свято було… Голова розколюється.

– А давай! – Люсі відразу прийняла правила гри, – а ти, – звернулася вона до ураженої поведінкою дружини чоловіка, – речі збирай.

Микола тільки й зміг вигукнути:

– Забирайся звідси, дурепа!

– Не сподівайся! Давай-давай, я на тебе чекаю, – твердо сказала Люсі та пішла за Наталею на кухню.

Жінки налили по келиху.

– І давно це у вас, – спитала Наталя, наповнюючи фужери.

– Я ж говорю – три місяці! Він навіть одружитися обіцяв.

– Правда?

– І одружився б, то ти ж його не відпускаєш. Вчепилася як кліщ.

– То він тобі так сказав?

– Ні, я сама придумала! Звісно, він.

– Набрехав він тобі, подруго. Я його не тримаю. Якби знала про його велике кохання, давно б до тебе відправила. Тож забирай свій скарб.

Люсі вийшла з кухні. Наталя нарешті видихнула: тільки вона знала, чого їй вартувала ця розмова.

– Наташа, я ж і справді піду, – до кухні зазирнув Микола, – ти так нічого мені й не скажеш?

– Пішов геть, – кинула дружина, навіть не повернувши голови.

Словом, Люсі з гордо піднятою головою «переможниці» повела чужого чоловіка з дому.

А він, опустивши голову і гублячись у здогадах:

«Як ЙОГО Наталя могла ТАК вчинити З НИМ?», слухняно йшов за нею.

За тиждень Люсі виставила Миколу за двері. Вона раптом зрозуміла, що це “не той чоловік, який їй потрібен”:

– Ти обманював мене весь цей час! Олігархом прикидався, а сам за квартиру заплатити не можеш!

Микола особливо не засмутився та одразу подався додому. На душі, звичайно, шкрябали кішки: напевно, доведеться виправдовуватися, підлизуватися, можливо, прощення просити.

Проте, всупереч очікуванням, Наталя подивилася на чоловіка як на порожнє місце.

І не пустила. Причому жорстко та категорично. Навіть із дітьми не дала побачитися.

Куди податися проти ночі? І Микола поїхав до батьків. А там – сюрприз!

Батько відчинив двері, але в дім сина не пустив:

– Негоже, синку, у тата з мамою ночувати, коли маєш свій дім. Іди до дружини. Вмовляй. В ногах валяйся. Що хочеш роби. І ще: якщо думаєш, що зможеш приїжджати до нас з іншими жінками, то дуже помиляєшся. Наталя нам як дочка, не кажучи вже про онуків. Так що ласкаво просимо, але тільки з нинішньою дружиною!

– І батько навмисне голосно зачинив двері.

Ось уже кілька місяців Микола живе один: винайняв квартиру ближче до свого будинку, щоб частіше бачити дружину та дітей.

На розлучення не подавав. Сподівається, що йому вдасться помиритися з Наталією, повернути її кохання та довіру.

Наталя бачить, що чоловік намагається знову завоювати її, і іноді приймає його залицяння. Але надто близько не підпускає.

Мабуть, поки Наталя не забуде смак того самого ігристе.

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!