— У твоєї Юльки квартира вже є, тож не треба тут скиглити, синку, що ми з татом тобі нічого не дали!

Одружися просто з нею, і не треба буде ламати голову над майбутнім! — сказала мати синові, коли він приїхав до батьків і почав скаржитися, що вони йому майбутнє не забезпечили.

— Серйозно? Та її батьки мені там навіть прописатися не дадуть, мамо! — злився Льоша. — Я там меблями якимось себе відчуваю!

— Так іди і сам заробляй собі на квартиру тоді! — втрутився в розмову батько.

— Дуже розумний? А ти цінники на ці квартири знаєш, тату? Та там просто можна скопитися на якійсь роботі раніше, ніж іпотеку виплатиш!

— Щось я не помітив, що ти хоча б намагався це зробити! Знайшов собі дівчину і живеш у неї вдома! У її квартирі!

Скільки ти заробляєш? Дванадцятт тисяч? — примружився батько, згадуючи заробіток свого сина.

— Взагалі-то чотирнадцять! — поправив його Льоша.

— Ой, вибачте! Чотирнадцять тисяч гривень! Та це ж зарплата найвидатнішого бізнесмена! — саркастично зауважив Данило Семенович.

— А ти, можна подумати, більше за мене отримував коли-небудь! — злобно сказав син у відповідь.

— Ні! Я цього й не казав! — заперечно похитав головою Данило Семенович. — Але, однак, я утримував сім’ю.

Мені дали квартиру свого часу, і я не звинувачував ні в чому своїх батьків!

— Та ти у нас святий! Батько року просто! — почав язвити у відповідь Льоша.

— Якщо тобі щось не подобається, тебе тут ніхто не тримає! Біжи випрошувати у своєї дівчини грошей на кишенькові витрати!

— Мамо! Ось чого він знову? Я ж реальну проблему до вас прийшов обговорити…

— Ти прийшов нити і скаржитися про те, як життя до тебе несправедливе, і що ми погані батьки, бо не купили тобі квартиру, як батьки твоєї дівчини їй!

А цей номер в моєму домі не пройде, синку! — вдарив кулаком по столу Данило Семенович.

— Гаразд! Досить! Хлопці, припиніть це все! — злякалася Лідія Андріївна, побоявшись, що чоловік дійсно зараз викине сина з квартири.

– Ти як хочеш, Лідо, а я це все слухати більше не буду!

Якщо йому щось не подобається, чогось хоче досягти, то нехай відірве свою п’яту точку від стільця і йде працювати, а не ниє тут у нас на кухні! – грізно сказав чоловік дружині.

— Та я ж не кажу, що ти неправий, Данило! Але просто…

— Що просто? Я тобі казав, що його ще після дев’ятого класу треба відправляти на роботу, а ти все тряслася над ним! Ось і виріс трутень!

— Ти неправий, Данило! Льоша ж старається! Він просто по-іншому дивиться на життя, та й не тільки він, а все їхнє покоління! Вони ніжніші, не те що ми свого часу!

— Серйозно? А що змінилося? — посміхнувся чоловік, почувши таке виправдання сина з вуст дружини. — Може, їм їжа більше не потрібна?

Дах над головою? Одяг, взуття? Що змінилося?!

— Просто в їхній час занадто багато спокус, не те що в наш!

— Багато спокус? Так нехай заробляє стільки, щоб вистачало і на ці спокуси, і на те, що необхідно! А не біжить щоразу до нас за грошима!

— Дань… — м’яко покликала Лідія Андріївна чоловіка, закликаючи його тим самим заспокоїтися. — Дай ми з Льошею самі поговоримо!

Я зрозуміла, що ти хочеш сказати, та й Льоша теж, я думаю, зрозумів! Правда, синку? — звернулася вона до сина.

А той тільки нервово кивнув у відповідь, зрозумівши, що мати хоче просто спровадити батька з кухні, щоб вони поговорили наодинці.

Адже Льоша ніколи не відрізнявся особливою любов’ю до батька, так само, як і сам батько не розумів свого сина.

Його надмірно любляча мати занадто розпестила своєю опікою і постійно ставила палиці в колеса, коли Данило Семенович намагався розвивати в синові чоловіка, загартовувати характер.

Вона завжди говорила, що їхній Льоша не такий, що їхньому Льоші це не потрібно.

І врешті-решт цей самий їхній Льоша, наслухавшись матері, яка підірвала авторитет батька в очах сина, перестав взагалі сприймати батька серйозно.

Льоша тільки побоювався батька, тому що він був більш жорсткою людиною і завжди робив, що говорив, слів на вітер не кидав.

— Ой, та робіть, що хочете! — різко сказав їм Данило Семенович, виходячи з кухні.

— Не звертай уваги на батька, любий. Він любить тебе, але просто не розуміє, тому й говорить так, — вкрадливо сказала мати синові.

Дочекавшись, поки у вітальні увімкнеться телевізор, вона продовжила:

— Але, якщо повертатися до твоєї проблеми…

— Мамо, мені потрібно своє житло! Щоб я там був господарем, а не Юлька! Вона реально мене за чоловіка не…

– Зачекай, Льоша! – перервала сина Лідія Андріївна. – А ти з нею говорив взагалі про те, щоб тебе хоча б прописати там?

Щоб ти міг спокійно жити там, існувати?

– Та звичайно, ага! Так її батьки і дадуть на це добро! Я ж тобі говорив це якраз, коли тато зайшов на кухню! — відповів він. — Вони взагалі мене терпіти не можуть!

Її батькові б більше сподобалося, якби я був як тато! — додав Льоша після невеликої паузи.

— А яке взагалі відношення там її батьки, якщо квартира Юльки? — не розуміла мати.

— Так, її, але вона оформлена на її матір, а та взагалі відьма сараю! – сумно і одночасно злобно відповів Льоша матері. — Вона ще й проти була.

Кричала там як різана, коли я тільки заїхав до Юльки на хату! Коли ми почали жити разом!

— Ось як? – нахмурилася Лідія Андріївна. – Ну, в такому випадку, вихід у тебе тільки один…

​— Який? – не давши матері договорити, вигукнув він.​

– Якщо заробити ти не можеш, одружися просто з нею!

Одружіться, і квартира автоматично стане твоєю, принаймні ти не на таких вже й пташиних правах там житимеш!

– Ти серйозно? Я навіть не знаю, чи хочу я взагалі цього всього…

– Чого саме? – не зрозуміла мати сина.

— Ну цього, сім’ї там, дружину, дітей…

— Повір мамі, що весілля не завжди означає дітей! Поживіть поки для себе, а там вирішиш, чого хочеш і коли! І чи хочеш взагалі!

А поки просто зроби пропозицію, заяви про свої серйозні наміри! — пояснювала Лідія Андріївна синові.

– Думаєш? – з огидою запитав Льоша.

– Упевнена! Вона у тебе начебто дівчина романтична, тож не тягни гуму!

– Але, мамо!

– Що таке?

– У мене навіть грошей немає на каблучку! Та я й розміру її не знаю…

— Про розмір не переживай, просто подивися її каблучки, у неї їх купа, я пам’ятаю, обведи одну на листочку з внутрішньої сторони і з цим малюнком йди в магазин!

— А гроші де я візьму зараз? — панікував син.

— Отримаєш зарплату і купиш!

— Ага, зарплату! Ти хоч знаєш, скільки ці каблучки коштують зараз?

Лідія Андріївна важко зітхнула. Вона роздумувала над тим, як допомогти єдиній і найдорожчій у світі людині, і тут рішення прийшло їй у голову.

— Так, слухай… Тільки татові не кажи!

Льоша кивнув на знак згоди і дивився на матір, як зачарований, в очікуванні відповіді на свою проблему.

— Сходи в магазин з малюнком кільця, визначся, яке будеш брати, і дізнайся ціну, а потім прийдеш до мене, я дам скільки потрібно!

Там тато відкладає потроху, я у нього візьму, а потім, як вийде – докладу! – змовницьки сказала йому мати.

— Ой, мамо, дякую! Дякую! — мало не закричав він від захвату.

— Тихіше ти! — тупнула вона ногою.

– Вибач…

– Все! План дій у тебе є на даний час – йди роби, потім прийдеш і обговоримо все інше!

– Добре! Ще раз дякую, матусю! – світився від радості Олексій.

Після цієї розмови з матір’ю, Льоші знадобилося близько чотирьох днів, щоб зробити все точно так, як вона сказала.

Його дівчина, Юля, вдома була в основному тільки вечорами, коли поверталася з роботи.

Ітільки в цей час вона тримала свої прикраси на видному місці, решту часу вони були зачинені на замок у туалетному столику.

Не те щоб вона йому не довіряла, просто її до цього привчили батьки. Саме тому Льоші було непросто дістати одне з її кілець.

Але він все ж зміг це зробити в один прекрасний момент, коли вона після роботи пішла в душ.

Далі теж було все не так вже й просто. З розміром йому допомогли визначитися, але сказали, що це не зовсім точно.

А ось вибрати кільце – це було вже завдання.

Він не хотів брати дуже дороге, якийсь бюджетний варіант йому цілком підійшов би, але вони всі коштували від десяти тисяч і більше.

Тільки під кінець четвертого дня Льоші вдалося знайти непогане кільце за дев’ять тисяч, і він відразу ж полетів до матері за грошима.

Зробивши все, купивши каблучку, він вирушив додому, щоб зробити пропозицію, яка могла дати йому квартиру.

Юля була дуже здивована цьому, адже раніше вони ніколи не говорили про весілля, про своє подальше життя і сім’ю, ні про що таке.

Але все ж прийняла пропозицію вийти за Олексія, хоча і залишалися якісь сумніви в цьому.

В першу чергу батьківські сумніви…

Через два тижні, як Льоша з ролі простого хлопця перейшов в роль нареченого, за порадами своєї матері він почав питати Юлю:

— Слухай, а коли ми одружимося, ти зможеш прописати мене тут?

— Це ще навіщо? — здивувалася дівчина.

— Ну як навіщо? Ми ж одружимося, а значить, що ми повинні бути тут потім рівноправними господарями…

А то твої батьки, коли ми бачимося, просто зжерти мене готові… А так у мене хоч буде хоч якийсь захист.

– Льошо, ти ж прописаний у своїх батьків, я не буду тебе тут прописувати, тим більше, що моя мама цього не дасть зробити!

— Чому? Чому вони взагалі мене так не люблять? — не розумів він.

— Тому що ти безініціативний! Не хочеш робити нічого більше, ніж ходити на роботу і потім відпочивати вдома!

— Але я ж працюю! Це вже гідно поваги! Я не сиджу у тебе на шиї!

— Так, вірно, але для мами з татом цього замало.

Та до того ж те, що я заробляю більше, ніж ти, робить тобі ще менше честі! — пояснила Юля.

— Юль, та яка різниця, хто з нас скільки заробляє, просто, коли ми одружимося, у мене має бути рівно стільки ж прав тут, скільки і в тебе!

А інакше який сенс нам одружуватися? Щоб потім твої батьки тикали мене носом тут у мої ж гроші, та ще й могли викинути звідси, коли захочуть самі?

Це ж не справа! Правда?

— Почекай, Льошо… — зупинила його Юля. — Хто і скільки заробляє — це дуже важливе питання!

І я розумію своїх батьків у чомусь, не прямо відкрито підтримую, але розумію!

Я була б дуже рада, якби ти знайшов собі іншу роботу, більш високооплачувану, тому що якщо ми зараз починаємо думати про сім’ю, а це діти…

— Та почекай ти з дітьми, Юль! Зараз питання не в цьому! Мені треба бути впевненим у завтрашньому дні, щоб думати про дітей!

А зараз я ні в чому не впевнений, поки не буде підтверджено, що я тут не просто гість, який ні на що не має права!

— Так зроби щось, щоб перестати бути цим гостем! У чому проблема? — не розуміла Юля.

— А так… Я ж пропозицію тобі зробив…

— Пропозицію? Це ти показав свої наміри щодо весілля, що просто хочеш на мені одружитися! Але щодо всього іншого: ні!

Якщо, наприклад, мене завтра звільнять, ти зможеш нас обох утримувати хоча б якийсь час? Ні!

А як щодо декрету, коли я виношуватиму нашу дитину, ти будеш…

— Я зрозумів! Зрозумів! Можеш не продовжувати! – грубо перебив він свою наречену.

— Якщо ти зрозумів, то я думаю, це питання закрите!

— Зачекай! Яке питання? З квартирою? Я не збираюся його закривати, поки мене тут не пропишуть або не дадуть частку в квартирі! Я що…

— Ось воно, значить, як? А одружитися ти зі мною збираєшся, якщо цього нічого не буде до весілля? — уважно дивлячись на свого нареченого, запитала Юля.

— Ну… Напевно… — невпевнено відповів він.

Юля невтішно зареготала від його відповіді. А потім сказала:

— Ми ще навіть одружитися не встигли, а ти вже мою квартиру вирішив до рук прибрати?

Льоша хотів ще щось сказати, але вона йому не дала цієї можливості і продовжила:

– То це все тільки заради твоєї прописки? Заради квартири?

Тобі фактично і не треба на мені одружуватися, ти не хочеш сім’ї, я все правильно зрозуміла?

– Юль, ні, ти що, я ж люблю тебе! – забелькотів Льоша у відповідь. – Просто сім’я, діти…

Я взагалі не збирався поки замислюватися про це… Це ж відразу ставить хрест на всьому…

А ти ще так про це говориш, ніби…

– То я все-таки права! Тобі не потрібна ні я! Ні життя зі мною! А тільки квартира, тільки впевненість у ТВОЄМУ майбутньому!

А навіщо тоді все це було? – вона підняла руку з каблучкою.

— Як «навіщо»? Щоб ми одружилися…

— І прописали тебе тут!

— Ну… Так… — невпевнено відповів він.

— Ось вже не думаю, Льошо! Після цього ти тут прописаний точно не будеш! І правильно говорили весь цей час мої батьки!

– Що саме?

– Що ти ні на що не здатний егоїст! Що ти не станеш хорошим чоловіком і батьком, тому що думаєш тільки про себе коханого! – висловилася дівчина.

– Так? А як я можу думати про когось іншого, якщо я в своєму майбутньому не впевнений?!

А?! – закричав він на Юлю. – Ти така розумна теж, тебе-то батьки забезпечили житлом!

Потурбувалися, а мої ось ні! І поки у мене не буде свого житла або нашого спільного – я ні про що інше думати і не можу! Це, знаєш, дуже важливо для мене!

– То йди і заробляй собі на житло! У чому проблема?

– А ти заробила на нього, що мене відправляєш?

— Ні, але я не збираюся зупинятися тільки на тому, що мені дали батьки, хоч я їм і безмежно вдячна, я хочу більшого від свого життя!

А ти тільки ниєш, що у тебе немає квартири! Почни щось робити для того, щоб у тебе з’явилася можливість жити, як ти хочеш!

— Ага, подивився б я на тебе, як ти з сім’єю і дітьми будеш домагатися цього свого більшого! — посміхнувся Льоша.

— А це цілком можливо, не повіриш! Тільки ось ти цього вже точно не побачиш!

Юля зняла каблучку, яку їй подарував Олексій, і поклала її на стіл.

— Що це означає?! — злякано запитав він.

— Те, що я не вийду за тебе заміж! А ще ти тут більше не живеш, Льоша!

Іди знайди краще іншу дурепу, яка тебе просто так пропише у себе вдома, а ще й частку в квартирі відпише тобі!

— Але, Юль…

— Без «Юль»! — перервала вона нареченого, що не відбувся. — Якщо ти зараз же не підеш звідси, я подзвоню батькові.

Тоді ти підеш точно, але вже зовсім по-іншому! — суворо додала дівчина.

Льоша побоювався її батька, тому більше сперечатися не став.

Він зібрав свої нечисленні речі по квартирі, які вмістилися в одну сумку, і вже перед виходом сказав дівчині:

— Ти ще пошкодуєш про те, що вигнала мене! Жоден інший нормальний чоловік не стане на тебе витрачати час, якщо ти не будеш робити те, що він…

— Ось зустріну нормального чоловіка і зроблю свої висновки сама!

А ти в цю категорію більше не входиш! — не дала вона йому закінчити. — І ключі залиш, не забудь!

Льоша незадоволено витягнув ключі від квартири, кинув їх від надлишку емоцій об стіну і пішов.

Поїхав назад під тепле крило матері, думати про те, як йому ще знайти квартиру, не заробляючи на неї.

Та й більше йому йти було нікуди…

Але вдома у батьків якраз в цей самий момент розкрилося те, що мати потайки давала Льоші гроші з скарбнички батька.

І хто знає, може, і матері, і синові тепер доведеться на двох шукати нову квартиру…