Я зараз у процесі розлучення з чоловіком. Він виявився не тільки ніяким чоловіком, але ще й тупим, як рибка, хоч я і не хочу кривдити рибок.

Шлюб у нас тривав близько п’яти років. Усі п’ять років я намагалася вибудувати якісь нормальні стосунки, але виходило відверто погано, бо в цьому була зацікавлена, як виявилося, лише я.

Домогтися від чоловіка якоїсь допомоги було неможливо. Він знайде сотню причин, чому не може щось зробити, або відкладатиме так довго, що я психану і зроблю сама.

І він ще постійно намагався виставити мене дурепою, яка не може “трохи” потерпіти, а біситься на рівному місці. Я якось із принципу терпіла два місяці, щоб чоловік полагодив розетку, але потім зрозуміла, що це безглуздо: викликала майстра, і він зробив це за десять хвилин.

Другою постійною причиною конфлікту були гроші. Фактично сім’я жила на мою зарплату, тому що продукти купувала я, все в будинок купувала я, за рахунки платила я.

Чоловік символічно брав участь тисяч на п’ять максимум, а потім гроші у нього магічно закінчувалися. І скільки ти не питай, куди він подів зарплату, він не міг виразно пояснити.

– Та чого ти кричиш? Туди-сюди машину заправив, от і розійшлися гроші. Ти думаєш, що я мільйони заробляю, чи що? – огризався чоловік.

Спершу я думала, що в нього просто гроші в руках не тримаються. Бувають такі люди, яким скільки не дай, вони за тиждень вже все профукають на якусь дурницю.

Запропонувала чоловіку, щоб він основну частину зарплати віддавав мені, а вже я господарювала б. Так він мені таку істерику влаштував, що згадувати нудно.

– Я себе під каблук загнати не дам! Придумала – зарплату їй віддавай! А пика не трісне?! – Чоловік кричав так, що я побоювалася, як би в нього чогось не тріснуло.

Потім я запропонувала скидатися хоча б на основне навпіл, але і тут не так. Чоловік то забуде, то “потім”, то вже витратив на щось. Загалом так і жили, вважай, тільки на мою зарплату. Хоча у чоловіка, за його словами, зарплата була нормальна.

П’ять років цієї невлаштованості та вічної напруги мене врешті довели. Я вирішила, що більше так жити не готова, тож і подала на розлучення.

Чоловік на моє рішення відреагував дивно. Він помовчав, а потім з якось уїдливо сказав, що не проти розлучення.

– Але зі шлюбу ти підеш із голою ****, як і прийшла! – Заявив мені чоловік.

Нічого собі – з голою ****. Ми взагалі в моїй квартирі живемо, яка мені у спадок ще до шлюбу дісталася. Так що тут ще питання, у кого **** гола.

Мені на той момент чоловік так остогиднув, що я навіть не хотіла розбиратися з ним. Найняла адвоката з розлучень, написала довіреність і він представляв мої інтереси.

Він і з’ясував, що чоловік потай від мене купив гараж та дачу! Машина в нього була до весілля: він усе плакався, що треба було б її оновити, але все грошей немає.

На нову машину немає, а на гараж із дачею знайшов. Це було дуже цікаве відкриття. Отже, ділитимемо майно, яке нажили у шлюбі. Чоловік хоч і продуманий, але тупий. Він усе оформив на себе. Мабуть, не знав, що це можна на раз-два з’ясувати.

Суд став для чоловіка неприємним відкриттям. Він розраховував поділити мою квартиру, хоча не мав до неї жодного відношення: вона дошлюбна, а свої активи вирішив приховати. А тут все вийшло навпаки.

Після засідання чоловік, який був розлючений, одразу ж став мені телефонувати, висловлювати претензії. Кричав, щоб я не сміла гребти під себе гараж і дачу.

– То все на мої гроші куплено: я відкладав! Ти тут ні до чого?! – кричав чоловік, зриваючи голос.

А я вважаю до того, що я чоловіка годувала, напувала, вдягала, взувала, поки він ганявся і купував потай від мене майно. Але я все це пояснювати не стала: нехай адвокат розбирається, йому за це гроші платять.

Не рий іншому яму, як то кажуть. А чоловік жук, хоч і тупий. Почитав би для різноманітності права, перш ніж афери крутити.

КІНЕЦЬ.