Ми з Валею були найкращими подругами все життя. Разом до школи ходили, разом до університету вступили й жили в гуртожитку. Згодом саме вона була дружкою на моєму весіллі, а тоді й хрещеною мого сина. Я не мала сумніву, що ці відносини надзвичайно міцні і ми пронесемо їх крізь роки.

Зараз ми живемо в різних містах. Я у Франківську, а Валя – в Тернополі. Так склалося життя. Та нещодавно вона мені подзвонила і щасливим голосом повідомила, що коханий зробив їй пропозицію і вона її прийняла. А тоді ще й запитала:

– Ти ж на моє весілля приїдеш?

– Та звісно, як без мене! Щоб я й на твоєму весіллі не погуляла.

Я повідомила, що будемо ми всі втрьох, з чоловіком і сином.

Чесно цієї події надзвичайно чекала, адже зараз так рідко трапляються гарні свята. За тиждень до цієї неймовірної події Валя мені зателефонувала.

– Уявляєш, мого брата з дружиною не буде. Що за люди, хіба ж так можна.

– Але ж він військовий, там не все так просто. Не пускають, мабуть.

– Хотів би – відпросився б. Він просто не старався!

Мені дивно було, що вона робить такі висновки. А тоді, всього за два дні до весілля сталося непередбачуване. Наш син потрапив до лікарні з апендиксом. Йому робили термінову операцію. Це було жахливо. Щойно я змогла – відразу повідомила Валі. Та її реакція була неочікувана:

– І ви? Ти що? Хіба ж так можна? Це ж моє весілля.

– Але ж ми цього не хотіли. Ніхто не думав, що таке може статися. Чи тобі похресника не шкода?

– Його ж вже прооперували. То нехай з ним бабуся залишиться, а ви приїжджайте!

– Валя, я так не можу!

– То он яка ти, я на всіх твоїх святкуваннях була! От і видно, як ти мене поважаєш!

Вона кинула трубку. А наступного дня написала, що я мушу вислати їй 3 тисячі гривень за ресторан. Це мене шокувало. В мене така ситуація, гроші на лікування сина потрібні, а вона ще гроші вимагає.

Ми з чоловіком порадились і надіслали Валі 3 тисячі.

Та скажу чесно, спілкуватися з нею надалі я вже не зможу. А ви після такого змогли?