Діти виростають і ви залишаєтесь з чоловіком лише удвох. Якщо пощастить, то у нього лишаться ті якості, які спонукали вас закохатись. Але, зазвичай, мало кому випадає такий щасливий «лотерейний білет». Найчастіше, людина з віком змінюється і не в найкращу сторону. Так трапилось і в моїй сім’ї.

Ми з Ярославом побрались, коли були ще зовсім юними. Тоді ми керувались палкими почуттями одне до одного. Згодом у нас народилася донечка. А через кілька років я народила сина. Потім почався вир життєвих буднів. Ми пройшли усе, через що проходять більшість сімей. Були й миті радості, щастя, а були розчарування та періоди кризи. Але всі труднощі ми подолали разом.

Озираючись назад розумію, що прожили життя не даремно. Донька стала хорошим юристом, а син вивчився на архітектора і зараз мешкає за кордоном. Мої діти мають власні сім’ї. Вони щасливі, а я тішусь їхніми успіхами. Шкода лише, що живуть далеко і бачимося нечасто.

Недавно Ярослав вийшов на пенсію. Лише тепер я зрозуміла наскільки він змінився. З веселого, життєрадісного хлопця, в якого я колись закохалась, перетворився на сварливого старигана, що постійно бурчить та чимось незадоволений. І, я не перебільшую. Складається враження, що тільки й шукає до чого присікатися. То йому суп пересолений, то чай надто солодкий.

Сторонніх людей в домі бачити не бажає. Навіть з подругами не можу за чашечкою чаю посидіти.

Останнім часом він не задоволений абсолютно всім. До телевізора не доступитись, бо дивиться цілодобово новини, у той час, коли я прошу хоча б годинку дати мені на перегляд улюбленого серіалу. Здається, ніби навмисно все робить, аби зачепити. Мене, може, теж дратує, як він хропе, але ж я не дорікаю йому цим постійно, відношусь терпляче.

Не знаю, яке життя чекає на нас попереду, але зараз мов павуки в банці. Не розумію, коли все так змінилось…

КІНЕЦЬ.