Мій шлюб аж ніяк не можна назвати щасливим, хоча я заміжня вже як п’ять років. Зараз я все більше і більше думаю про розлучення.

Все діло в тому, що мій чоловік дуже добре влаштувався в житті, нагрівши собі місце на моїй шиї. Як я це все витримую, тим більше в такий час – один Бог знає.

Я працюю багато. Дуже багато. Бо мій благовірний вирішив собі, що вкладатися в сімейний бюджет йому не треба взагалі. Тобто він не платить ні комуналку, ні за продукти, ні за побутові речі, ні за що взагалі.

Чому? Тому що в чоловіка, бачте, є інші турботи. Він виплачує частину зарплати своїй дитині від першого шлюбу в якості аліментів. Проте це всього двадцять відсотків від зарплати, наскільки я знаю.

То де ж інші гроші діваються? Коби ж я знала. Він весь час стверджує, що відкладає на якийсь примарний відпочинок. Який відпочинок? Де? Коли? Скільки вже грошей назбирав? Ні на одне з цим запитань я відповіді так і не отримала.

І мені важко. Я працюю як тягова коняка, щоб прогодувати себе і його. А його ще спробуй прогодувати. Хоч що не буде їсти, треба рибки червоної, сирів дорогих, весь час стейки подавати вимагає.

Як мені такі його забаганки втілювати? Як не зроблю, то влаштовує мені скандали. А коли я починаю тему грошей і що вартувало б і йому вкладатись в сімейний бюджет – тікає жити на декілька днів до своєї матусі. А потім приходить додому із заявами, що я повинна вибачитись, адже провокувала сильний конфлікт між  нами.

Я втомилась від такого. Чесно. Тому вже готуюсь до розлучення. Я просила в нього звичайної підтримки, а отримувала лише критику та крики. Тим більше, час зараз такий, що мені буде легше самостійно жити. Ще й може відкладати екстрені гроші зможу.

КІНЕЦЬ.