Коли я вийшла заміж, то дуже хотіла мати добрі відносини з батьками чоловіка, а особливо з матір’ю його.

Я дуже старалася, щоб ми з нею добре та мирно жили, але, на жаль, моїх старань було дуже мало.

Свекри мої жили окремо, але я постійно навідувалася до них, особливо, коли вони постаріли.

Згодом батько чоловіка захворів, але він багато працював, тому з його батьком сиділа я.

Правда, вони жили в своїй квартиру, але я щодня бігала до них, бо на той час їм було далеко за 60 і вони обоє себе недобре почували.

Мати чоловіка ніколи, особливо, не цікавилася нашим життям, навіть онуками, вже про себе мовчу.

Я довго доглядала свекра, років 5, постійно все робила для них, але, якщо батько чоловіка хоч іноді дякував, то свекруха ніколи й слова доброго не сказала за це.

А коли свекра не стало, то свекруха дуже змінилася в гіршу сторону.

Що вона тільки сусідам і родичам про мене не говорила, що я і така і сяка.

Сусіди, звісно, мало про мене знають, то й мовчать.

Але родина добре знає, скільки я зробила добра для батьків свого чоловіка, лише дивуються, як в мене сил вистачає на це все спокійно реагувати.

А згодом і мого тата не стало. він був дуже доброю людиною, мені дуже його не вистачає, я сумувала, але від матері чоловіка не отримала жодної краплі співчуття.

Вона була холодною, лише телефонувала в ті дні до мене дуже часто, писала список, що я маю купити в магазині і аптеці, коли йтиму до неї.

Прикро було, звісно, але я на інше і не очікувала від неї тоді.

А коли було 40 днів по татові, то я мала їхати до своєї мами з чоловіком, ми хотіли пообідати в сімейному колі, тата згадати та пом’янути.

Та мати чоловіка влаштувала нам суперечку, адже в її двоюрідної сестри був день народження в той день і вона хотіла, щоб мій чоловік відвіз її до сестри.

Свекруха звикла, що ми її возимо скрізь, адже вона вже давно немолода, їй 74 роки, важко самій. Але не в такий же день?

Тоді я не витримала і сказала все, що думаю про неї і її вчинки і сказала, що ноги моєї більше не буде у неї, я більше нічого не робитиму їй.

Відтоді я до неї ходити перестала, і діти мої не хочуть ходити туди.

Свекруха постійно чоловікові телефонує, мовляв, я погана невістка, сама не ходжу не допомагаю їй і дітей намовляю, щоб до неї не ходили.

Але це зовсім неправда.

Чоловік просить, щоб я пробачила її, бо вона стара, сама не знає, що каже, а йому ніколи ходити до мами, бо він постійно на роботі. На доглядальницю грошей у нас не має і це чиста правда.

Та мене ця людина так втомила, і розчарувала своїм ставленням, що дивитися на неї не можу і чоловіка шкода, бо це мати його.

От що тут робити? Як бути?

КІНЕЦЬ.