– Яка важка у тебе робота, – сказала Ольга, зустрічаючи чоловіка, – люди спати вже лягають, а ти все в працях. Поберіг би себе.

– Та у нас знову аврал, комісія ще наскочила, – бурмотів щось Вадим, не дивлячись дружині в очі, й не вловивши сарказму в її голосі.

– Бідненький! І все на тобі одному тримається. Он Михайлович, як пан, вже й повечеряв, і з собакою погуляв, і у вус не дме, що в нього на роботі аврал і комісія, – продовжувала дружина іронізувати.

– Ти що, знущаєшся з мене? – підвищив чоловік голос, зрозумівши нарешті глузування.

– Ні, це ти знущаєшся з мене, – Ольга зірвалася майже на крик, бо нерви її були натягнуті, як струна. – Щодня чи через день, ти приходиш майже вночі, минулого тижня взагалі ночувати не прийшов, так і не пояснивши нічого зрозумілого.

Чоловік мовчав, замкнувся у собі, як завжди, пішов, ліг у вітальні на дивані, зачинивши за собою двері.

Ольга сиділа на кухні, лаючи себе за те, що знову не втрималася, накричала, розмовляла знущальним тоном, що дає чоловікові привід вважати її скандальною. й уникати розмови.

Хотілося бути спокійною та мудрою, викликати його на одкровення, розібратися разом, що відбувається у їхньому житті.

Але, як тільки він входив, і вона бачила його задоволений і водночас винний вигляд, образа виплескувалась з неї раніше, ніж заготовлені розумні фрази.

Декілька останніх місяців Ольга майже не бачилася з чоловіком. Він приходив, коли вона вже готувалася до сну, чи спала.

Вранці Вадим нашвидкуруч снідав і тікав, хоча раніше вони завжди виходили на роботу разом, розлучалися біля роботи Ольги.

Він цмокав її в щічку, махав рукою, і вона йшла у свою контору до паперів та документів. Нині вже не до поцілунків, розмовляти навіть не хоче.

Спочатку його пояснення виглядали цілком правдоподібно і влаштовували Ольгу, не викликаючи в неї занепокоєння.

То аварія на якійсь дальній підстанції, то трансформатор згорів, то кабель будівельники пошкодили, то треба було терміново виїхати разом із бригадою на невідкладні роботи, то терміновий звіт – одним словом, було багато причин.

Ольга жаліла його, збирала для нього похідний обід у термос, намагалася не шуміти вечорами, оберігаючи відпочинок втомленого чоловіка.

На тлі ускладнення обставин зі стихійними лихами, до Ольги почали доходити якісь дивні чутки про чоловіка.

То хтось бачив його в кафе в обідню перерву в компанії молоденької дівчини, то пізно ввечері висаджував молоду даму з машини у далекому мікрорайоні, то квіти купував.

– Мабуть, двійник у тебе, Вадиме, завівся, – розповідала Оля чоловікові, – то там тебе бачили, то тут. А ти тим часом на роботі був.

– Буває, – казав чоловік, – кажуть, кожна людина має на землі кілька двійників.

– Щось усі двійники з усієї землі зібралися у нас у місті. І що дивно, всі форс-мажори у вас на роботі різко почалися, коли люди почали бачити твоїх двійників.

– Це підступи ворогів, не інакше, Вадику. Просто якась локальна вирва прокляття над вашим підприємством.

– А тут ще двійники плутаються. І що страшно, на тебе подумають. Якраз ти скрізь був на цих аваріях.

Більше криків і скандалів Вадим ненавидів, коли Ольга починала говорити так, що він не відразу розумів, що вона іронізує, і досхочу потішається над ним, поки він не розуміє, що до чого.

Тільки іронія ця була гіркою. Вона була майже впевнена, що він бреше. Не вистачало тільки переконатися в його брехні, побачивши доказ на власні очі.

Але ще було сподівання почути від чоловіка правдиві пояснення.

– Вадиме, тобі не подобається мій іронічний тон, ти вважаєш, що я знущаюся з тебе. Але це лише спроба приховати свої страхи та підозри.

– Подивися сам на ситуацію. Щодня трапляються збої, де тобі належить ключова роль у їхньому усуненні.

– Але чомусь немає ніде інформації про ці аварії. І навіть наш сусід, начальник диспетчерської служби про них нічого не знає.

– Наді мною сміється, напевно, вся контора.

– Так, Олю. Впіймала ти мене. Не хотів тебе кривдити. Розумієш, накопичилася якась втома. Нічого не тішить. Хочеться якось відірватися.

– Ось я і став зустрічатися із друзями. Нічого кримінального, Оля. Іноді збираємось в Івана, дивимось футбол разом.

– Іноді в бар ходимо. Ось і весь мій секрет.

– Ну, і на що я тут могла образитися? Що тут, справді кримінального? Я що, колись забороняла тобі з мужиками посидіти, чому це треба було приховувати? – щиро дивувалася Ольга.

– Ну, пробач, думав, скажеш, що й ти могла б разом зі мною розслабитися. А у нас суто чоловіча компанія, розумієш?

Запитань у дружини залишилося багато. Не зрозуміло було, як не тільки робота, а й дружини могли так набриднути нещасним чоловікам, щоб увесь вільний час проводити в чоловічому суспільстві.

Якось, повертаючись із роботи, Оля зустріла стару знайому, приятельку її батьків.

Тітка Валя була давно пенсіонеркою, але досі підробляла прибиральницею на підприємстві, де працював Вадим.

Обидві зраділи зустрічі, розговорилися.

Тітка Валя запитала Ольгу про сина, про батьків, передала їм привіт. А потім, трохи зам’явшись, запитала:

– А як у вас із Вадимом справи, Олечко?

– Все добре, тітко Валю, – енергійно збрехала Ольга, але не витримала і розплакалася. – Не зрозуміло, що з ним відбувається.

– Стільки років прожили, все було гаразд. Розуміли одне одного з півслова. І ось все звалилося. Нема родини.

Живемо, як сусіди у комунальній квартирі, причому не дружні сусіди. Не лаємося, не з’ясовуємо стосунки, просто мовчимо.

– Я іноді навмисне його провокую, думаю, хоч у серцях щось скаже, щось проясниться.

– Ні, мовчить і йде, уникає розмови. На роботі все якісь неприємності. Усі вихідні працює. Може, через це він такий.

– Тітко Валя, ти не чула, що за обставини там у них?

– Знаю, мила про його обставини. Уся контора знає. Звати її Марина. Молода, висока, чорне волосся фарбоване, як у циганки.

– Як твій нову посаду отримав, так вона його обкрутила і почалося. Та й раніше у нього подружки були. Але ця серйозна хижачка.

– Чоловіка покинула, коли той на машині в дорожню пригоду потрапив, і на візок пересів. От і шукає тепер, куди притулитись.

– Якщо ти все одно здогадуєшся, я подумала, що тобі краще знати.

Ольгу охопило дивне почуття. Було прикро за сина, якого він зрадив разом із нею, за своє життя, яке жінка поклала на вівтар сімейного щастя.

Але водночас стало легше від того, що дізналася правду. Валентина Іванівна – близька до сім’ї людина, це надійне джерело інформації.

Вона могла б давно розповісти Ользі про зради чоловіка, але, мабуть, сподівалася, що це не серйозно, він схаменеться і повернеться в сім’ю.

– Добре, що син в іншому місті вчиться, не почує наших розбірок. Потім скажу йому, що так сталося. Вирішили розлучитися, – подумала Ольга про сина.

– Ну, сьогодні сховатись йому не вдасться, – вирішила вона. – Треба розставити всі крапки.

Вадим прийшов не так пізно, як зазвичай. Тихо роздягнувся, пройшов на кухню.

– Оль, вечеряти будемо? – спитав він.

Його голос був таким, як і раніше. Але Ользі здалося, що щось у ньому змінилося.

Серце її розривалася від бажання повернути щасливе сімейне життя, та неможливості пробачити зраду.

Ось, почула ласкаві нотки в його голосі, і готова почати все спочатку, – злилася Ольга.

Щоб приборкати в собі жалість, вона перемикнулася на провокаційний тон:

– А що, вас сьогодні ніде не погодували? Усі ресторани зачинилися? Чи в тебе гроші скінчились?

– Звичайно, я нагодую по старій пам’яті, а цій твоїй не віднесеш котлетку в контейнері?

– Ти про що? – сердито спитав Вадим. – Я втомився, як чорт, а ти знову зі своїми дурницями, наслухалася всяких пліток.

– Вадиме, не треба більше брехні. Ми знаємо, про що я. Май мужність сказати правду. Будь чоловіком.

Скажи сам, бо чутки донесуть до мене все набагато гірше. Катаклізми відбуваються не в енергетиці, не в тебе безпосередньо на роботі, а у нас в сім’ї, і звуть їх Марина.

– Яка Марина? Що ти несеш?

– Так, Вадиме, годі. Якщо ти полюбив іншу жінку, скажи чесно. Не солідно поводитися, як школяр, що нашкодив.

– Адже ми говоримо не про розбите вікно, а про руйнування сім’ї. Слідкувати за вами, щоб викрити тебе, я не збираюся.

– Мені боляче і гірко, я так любила тебе, розчинилася в тобі. Я розгубила всіх друзів, обірвала зв’язки з рідними.

– Ти замінив мені весь світ. Світ, що тепер розколовся.

– Мені доведеться знову збирати його по шматочках. Але залишатися з тобою ще важче.

– Ольга, ти руйнуєш сім’ю через плітки, – звинувачував дружину невірний чоловік.

– Не намагайся перекласти провину на мене. Зруйнувати сім’ю може одна людина, зберегти лише двоє. Мені самій це не під силу.

– Я буду будувати своє життя, життя без тебе, тобто без брехні та зрад.

Ольга подала на розлучення. Поки що чоловік і вона живуть на одній території. Чоловік не втрачає надії, що дружина вибачить його.

Говорять, що з Мариною вони розбіглися. Чесно кажучи, це приємна звістка, але вже марна. Бо вороття не буде. Ви зі мною згодні?

Пишіть в коментарях свої думки, щодо цього, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.