Мені 34 роки, маю чоловіка. Все життя я прожила у повній сім’ї, ще в мене є молодший брат.

Мама у мене, як зараз до мене дійшло, жила за принципом — є моя думка та неправильна. З дитинства я свою маму вважала авторитетом і все що вона робить, це, безперечно, правильно.

Мама жінка владна, любить командувати всіма, у тому числі татом. У мене характер більше від батька, я лояльніша, роздавати команди і лізти, куди мене не просять, не люблю.

Я пішла вчитися туди, куди сказала мама, на роботу пішла туди, куди мені порадила мама і в той момент мені здавалося, що це все правильно і мама має рацію! Далі я зустріла свого чоловіка.

Чоловік у мене теж не подарунок і характер дай боже, тому спільну мову з моєю мамою він не знайшов і вони майже не спілкуються. Раніше мені мама постійно казала, що він мені не пара, і я слухала її.

Тільки зараз я розумію, що 80% наших із чоловіком конфліктів було саме через неї. Наприклад, мій чоловік проти того, щоб дружина ходила вечорами до кафе, ресторанів тощо.

А моя мама, навпаки, дуже товариська і завжди любила і ходила на такі заходи. І коли у нас намічалася якась гулянка я лаялася з чоловіком і йшла для того, щоб довести мамі, що я теж так можу, як ти.

Також я дуже багато ділилася з мамою тим, чим не потрібно було, про що знову ж таки дуже шкодую. Років 2-3 тому я почала прислухатися до себе і почала розуміти, що я абсолютно інша людина і жити, як живе моя мама, не хочу.

Я хочу бути жінкою, я не хочу командувати, лаятись, влаштовувати сварки та інше. Але стосунки з чоловіком вже зіпсовані через це, про що я теж шкодую.

Звичайно, не можна у всьому звинувачувати маму, я мала сама поставити кордони, але все вийшло так, як вийшло. Зараз у мені багато що змінилося, я слухаю себе і роблю те, що мені хочеться, а не як подобається мамі.

Налагоджую стосунки з чоловіком, і начебто все йде непогано. Але те, що я ображала чоловіка, мені не дає спокою.
Як залишити все це в минулому та насолоджуватися життям?

КІНЕЦЬ.