Тільки от не подумайте, що я так до неї упереджено ставлюся через її професію та батьків, якби я бачила в ній якийсь потенціал майбутньої господині, то все було б нормально, але навіть за першого знайомства з нею стало все зрозуміло, вона прийшла знайомитися з батьками, волосся сальне в хвостик, лак на ніrтях 0блуплений, сиділа за столом мовчки, тільки кивала у відповідь

Я завжди була проти майбутньої дружини свого сина. З першої зустрічі з нею я зрозуміла, що ця дівчина до заміжжя не підготовлена, у неї гетm відсутні почуття відповідальності, а господиня вона взагалі ніяка. Познайомився син із нею в інтернеті. Вона його на рік старша (їй тоді було 23).

Вона з неблагополучної родини, батьки пияки, сама закінчила якийсь коледж щось там із дизайну інтер’єру, а фактично професія маляр. Хоча вона й не працювала за цією професією, а десь підробляла продавцем, то на роздачі рекламних листівок.

Тільки от не подумайте, що я так до неї упереджено ставлюся через її професію та батьків. Якби я бачила в ній якийсь потенціал майбутньої господині, то все було б нормально, але навіть за першого знайомства з нею стало все зрозуміло.

Вона прийшла знайомитися з батьками, волосся сальне в хвостик, лак на нігтях облуплений. Сиділа за столом мовчки, тільки кивала у відповідь.

А взагалі, поводилася так, ніби вона взагалі в іншому місці знаходиться, нас тут не існує. Попила чай і одразу пересіла на диван у залі. Підібгала ноги під себе, витягла телефон і почала там щось дивитися, покусуючи нігті.

Гаразд! Я спочатку подумала, що вона соромиться. Вирішила її залучити до спілкування, запропонувала разом прибрати зі столу, помити посуд. Вона сказала: “зараз” і так і не відірвалася від мобільника. Син підійшов до мене і шипить: Ти що! Вона вперше в гостях, а ти одразу посуд мити!». Таку турботу сина я зрозуміла трохи пізніше, виявилося, що дівчина чекає дитинк, і вони вже подали заяву до загсу.

Весілля вони вирішили не справляти, просто посидіти ввечері із друзями у кафе. Вирішили до пологів пожити у нас, а потім винайняти квартиру. Я була здивована, але невістка потроху почала відриватися від свого телефону і допомагати мені. Але все така ж мовчала багато. До речі, я помітила в ній талант смачно готувати і навіть полегшено зітхнула.

Перед самими пологами ми молодим винайняли квартиру поряд з нами і облаштували її. Усі як належить зустріли з пологового будинку, привезли невістку з онуком, злегка відзначили. Син на честь народження дитини подарував дружині планшет! Якийсь дорогий, наворочений. Син сказав, що на ньому буде зручно дізнаватися все про виховання малюка.

Ідучи, ми їм сказали, що нав’язуватись не будемо, а прийдемо, коли їм наша допомога буде потрібна. Але вони не кликали. Минув тиждень, а мені ж хочеться онука побачити. Я прийшла без дзвінка, мовляв, у магазині підгузки по знижці купила, і деякі продукти для їхнього будинку. Невістка мені відкрила, тримаючи в руках не дитину, а телефон!

А малюк заливається у кімнаті криком. Вдома – жах! Скрізь бруд, все валяється, гора посуду, купа не прання білизни, хоч машинка є. Сумки нема куди поставити, все скрізь завалено. Поруч із ліжечком дитини стоїть журнальний столик із планшетом на підставці. Вона відклала телефон і почала щось клацати в планшеті.

Я оглядаю онука, а він весь мокрий і кричить. Помила його, перевдягла в сухе, все одно кричить. Запитую: «Чи давно годувала?». «Година назад» – каже. “А чому тоді дитина кричить?”. «Не знаю, зараз в інтернеті подивлюся, при патронажній медсестрі так не кричав». І знову у планшет. Я взяла дитину на ручки і почала заколисувати. Сама зазирнула у планшет, а там якась гра. Нічого там не дивиться. Дитина заснула, я пішла.

Ішла вулицею, зателефонувала синові на роботу, кажу: «що за безлад в будинку, навчи свою подружку прибирати і за дитиною дивитися, а то господарі виженуть. А у себе я цей бедлам не потерплю». Він такий: «Що ти намовляєш, не знаю як зараз, але вечорами чисто. Нема чого без дзвінка приходити!».

Гаразд, думаю, зайду якось увечері. Без дзвінка. І все-таки для свого візиту я обрала неділю. Спочатку зателефонувала, сказала, що якось зайду і одразу до них. Все те саме, а серед цього остраху ходить син із онуком на руках. І що найцікавіше — невістка, як королева, лежить у ліжку, ноги зігнуті, планшет на колінах – грає! Відірватись не може від гри, захоплююче їй. А час обіду.

Я взялася за ганчірку та швабру, мовчки все вигрібла, невістка навіть не ворухнулася. Я пішла. Подзвонила за два дні, сказала що прийду. А віз і нині там, за два дні все знову в бруді, дитина спить, а вона, не соромлячись одразу до планшета, як тільки двері мені відчинила. Всі! Я не знаю, як із ними вже боротися. Хоч у службу опіки звертайся. Та не можу ж – ворогом буду. Але ж планшет у неї не відібрати.


КІНЕЦЬ.