Павло ростив свою дочку на самоті. Він думав лише про те, щоб вона стала по-справжньому гідною людиною. Заради цього Павло не шкодував жодних ресурсів, працював дуже багато, щоб забезпечити дочку всім необхідним. Їй і так було непросто, адже вона так рано втратила матір.

Настя страждала від того, як їй доводиться жити. Інші діти дражнили дівчинку, змушуючи її плакати та переживати. Павло завжди заспокоював свою дочку, намагаючись донести до неї, що життя часом складається непередбачуваним чином. Він любив свою дочку всім серцем і в такі моменти демонстрував це з особливою старанністю.

Улюбленим святом Насті завжди був Новий рік. Дівчинка чекала на нього, мріючи, щоб усі її бажання справдилися. У їхній школі завжди дарували подарунки на честь цього свята, а школярі перевдягалися у гарні маскарадні костюми чи сукні. У Павла завжди були труднощі з грошима, але він все ж таки намагався, щоб Настя цього дня виглядала добре.

Одного разу він навіть купив для дівчинки таку чудову сукню, що Настя стала справжньою зіркою: всі однокласниці так і крутилися навколо неї, висловлюючи своє захоплення вбранням. Дівчинка була дуже рада, вона розсипалася в нескінченних подяках у бік батька.

Настя подорослішала. Закінчивши школу, вона поїхала до великого міста, щоб вступити до університету. Все вийшло так, як дівчина планувала, адже вона завжди була дуже розумною.

Настя поїхала вчитися. Життя у місті сильно на неї вплинуло. Дівчина відкрила в собі потяг до грошей, перетворилася на розважливу, меркантильну особу. Настя почала знайомитися з чоловіками, які були готові купувати їй щось дороге і витрачати гроші на ресторани.

Коли Настя завагітніла, вона збиралася вийти заміж. Дівчина почувала себе по-справжньому щасливою, адже її обранець був багатим.

Але вона й не подумала про те, щоб покликати на урочистість батька та інших родичів. Натомість Настя написала повідомлення, щоб Павло не приїжджав. Уточнила, що на весіллі зберуться багаті люди. А йому там не місце.

Павло дуже засмутився через таке звернення. Він роками вкладав усе, що в нього було, в доньку, допомагав їй у всьому і завжди підтримував. Хіба він заслужив на подібне ставлення? Подумавши, Павло все ж таки поїхав у місто.

Коли настав час привітань від гостей, батько підійшов до Насті. Він подарував дівчині маленький букет, поцілував і сказав, що хоче їй щастя, після чого просто пішов.

Настя стояла, як укопана. Їй стало дуже соромно, вона лаяла себе за свій негарний вчинок. Як вона могла так поставитися до найдорожчої та близької людини?

Настя побігла за батьком, котрий ще не встиг піти далеко. Вона плакала і благала пробачити її, обіцяючи більше ніколи не чинити так жахливо.

Адже батьки – це найголовніший скарб, який має кожен з нас.

КІНЕЦЬ.