Сестри Дарина і Катерина ні характером, ні зовнішністю не були схожі одна на одну. Старша пішла в маму. Повненька домосідка із задумливим поглядом. Даринка обожнювала малювати й вишивати, не любила галасливих компаній і не прагнула заводити друзів.

Молодша Катруся, навпаки, висока і худа як палиця. Дві косички вічно розпатлані, а футболка в плямах. Вона вважалася у дворі серед дітлахів головною підбурювачкою. Постійно десь пропадала, щось вигадувала, каталася на велосипеді, грала у футбол. Катю складно було змусити прочитати задану книгу або вивчити вірш.

При всьому цьому реготушка Катя навчалася досить непогано, примудряючись підготувати домашнє завдання на перерві, а контрольну роботу просто списати.

Коли дівчатка одна за одною вступили до вишу, то нічого в їхній поведінці не змінилося. Даша так само сиділа під замком, а Катя пропадала на студентських заходах і прогулянках із друзями.

Мати дуже переживала за молодшу і пишалася старшою донькою. Галина Василівна була впевнена, що рано чи пізно Катя щось накоїть. Вона намагалася стежити за нею, періодично бурчала, наполягала, що потрібно вчитися, а не ходити з друзями в походи.

Особливо Галина Василівна злякалася, коли у Катрусі почали з’являтися залицяльники. Згодом з худорлявої дівчинки з двома косичками вона перетворилася на симпатичну дівчину зі стрункою фігурою. Хлопці буквально не давали красуні проходу, але Катю набагато більше цікавило суспільне життя, ніж поцілунки під місяцем.

Даша матері такого клопоту не завдавала. Замкнута, мовчазна вона ходила на пари і, якщо затримувалася, то хіба що в бібліотеці. За неї Галина Василівна була спокійна.

Про те, що ховається за посиденьками «в бібліотеці» знала тільки Катя. І секрет сестри зберігала до останнього. Усе змінилося одного ранку, коли, вийшовши з душу, вона застала Дашу в сльозах.

Сестри Дарина і Катя ні характером, ні зовнішністю не були схожі одна на одну. Старша пішла в маму. Повненька домосідка із задумливим поглядом. Даринка обожнювала малювати й вишивати, не любила галасливих компаній і не прагнула заводити друзів.

Молодша Катруся, навпаки, висока і худа як палиця. Дві косички вічно розпатлані, а футболка в плямах. Вона вважалася у дворі головною заводилою. Постійно десь пропадала, каталася на велосипеді, грала у футбол. Катю складно було змусити прочитати задану книгу або вивчити вірш.

При всьому цьому реготушка Катя ніколи не скочувалася з навчання, примудряючись підготувати домашнє завдання на перерві, а контрольну роботу просто списати.

Коли дівчатка одна за одною вступили до вишу, то нічого в їхній поведінці не змінилося. Даша так само сиділа під замком, а Катя пропадала на студентських заходах і прогулянках із друзями.

Мати дуже переживала за молодшу і пишалася старшою донькою. Галина Василівна була впевнена, що рано чи пізно Катя чогось накоїть. Вона намагалася стежити за нею, періодично бурчала, наполягала, що потрібно вчитися, а не ходити з друзями в походи.

Особливо Галина Василівна злякалася, коли у Катрусі почали з’являтися залицяльники. Згодом з худорлявої дівчинки з двома косичками вона перетворилася на симпатичну дівчину зі стрункою фігурою. Хлопці буквально не давали красуні проходу, але Катю набагато більше цікавило суспільне життя, ніж поцілунки під місяцем.

Даша матері такого клопоту не завдавала. Замкнута, мовчазна вона ходила на пари і, якщо затримувалася, то хіба що в бібліотеці. За неї Галина Василівна була спокійна.

Про те, що ховається за посиденьками «в бібліотеці» знала тільки Катя. І секрет сестри зберігала до останнього. Усе змінилося одного ранку, коли, вийшовши з душу, вона застала Дашу в сльозах.

— Ей, ти чого? – поцікавилася Катя, бачачи, як краплі сліз з обличчя сестри падають у склянку з чаєм.

— Катрусю, що робити…, – розгублено відповіла Даша. – Я не знаю, як мамі сказати.

— Нічого не розумію, – замотала Катя закутаною в рушник головою. – Поясни нормально.

Даша важко зітхнула. Добре, що мати на роботі зранку і не почує неприємну правду.

З першого дня навчання у виші Дарина примудрилася закохатися. Не в аби кого, а в молодого аспіранта Валерія. Худенький непривабливий очкарик безглуздо креслив щось на дошці, а серце дівчини тануло. Вона з нетерпінням чекала його занять, які, на жаль, стояли в розкладі надто далеко одне від одного.

Даша щодня поспішала до вишу не за знаннями, а за випадковою зустріччю. Свого Валеру вона сподівалася хоч мигцем побачити в коридорі або боязко привітатися біля розкладу. Катя про почуття сестри нічого не знала. Коли вона вступила до цього ж університету, але на іншу спеціальність, з Дашею вони практично не перетиналися.

Тим часом у житті старшої сестри розгорталася справжня драма. На другий рік навчання вона дізналася, що коханий завів роман із першокурсницею. Даша довго сумувала, продумуючи план, як прибрати зі шляху суперницю.

Аспірант Валера на той час уже захистився і вже іменувався кандидатом, ні більше ні менше, наук. Він часто сидів у бібліотеці, куди стала ходити і Даша. Вона старанно вдавала, що готується до лабораторної роботи. Насправді стежила за об’єктом кохання.

Іноді Даша бачила, як до нього підсідає та сама першокурсниця. Спочатку просто злилася, а потім… стала підсідати теж. Було помітно, що Валерій задоволений такою увагою. Вони часто подовгу розмовляли з Дашею, а потім разом ішли до трамвайної зупинки.

Одного разу Валерій запросив дівчину до себе додому показати колекцію книжок. Вона із задоволенням погодилася. Кохання всього життя опинилося в її руках. Більше їй не страшна ніяка першокурсниця.

Роман Валерія і Дарини залишався таємницею. Лише іноді вони дозволяли собі разом сидіти в бібліотеці. Цього разу злилася відкинута першокурсниця. Вона скаржилася подружкам, що молодий препод проміняв її на «мишу у спідниці». Їхнє суперництво тривало. Тепер за серце Валери воювала вже ця дівчина. Чоловіка загалом усе влаштовувало.

Катя про роман сестри дізналася випадково. Побачила їх із Валерієм у бібліотеці й за поглядами все зрозуміла. Даша суворо заборонила їй розповідати матері. Не хотілося втрачати образ правильної дочки. Катя знизала плечима і пообіцяла зберегти секрет.

І ось тепер Дарина ридає сидячи за кухонним столом.

— Твій Валерик окрутив чергову першокурсницю? – поцікавилася Катя.

Сестра закрутила головою.

— Повернувся до тієї, яка вже на третьому? – продовжувала перебирати можливі варіанти розвитку подій Катя.

— Ні, – схлипнула Даша. – Я чекаю дитину!

Катя опустилася на стілець навпроти сестри й ошелешено подивилася на неї.

— Так вийшло, – пролепетала Даша.

— Тобі ж диплом писати, – зітхнула Катя. – Що Валера сказав?

— Що не його, – відповіла сестра і знову розревілася.

— А чий? – сплеснула руками Катя.

— Не зна-а-а-а-а-а-аю, – буквально завила Даша. – Він думає, що не його. Але це його. У мене нікого, крім нього, не було ніколи в житті, а він думає, що було…

Катя постукала пальцями по стільниці. Єдине, що спало їй на думку, це піти до Валерія і серйозно поговорити з ним.

— Тільки мамі не говори, – попросила Даша. – Адже вона думає, що я ні-ні.

Катя махнула рукою і пішла у ванну сушити волосся. Вона не розуміла, для чого Даша старанно зображує перед матір’ю взірцеву дівчинку.

Після третьої пари дівчина вирушила на кафедру. У коридорі вона зіткнулася з Валерієм.

— Валерію Миколайовичу, можна вас кілька слів? – запитала вона, перегородивши викладачеві прохід.

— Мені трохи ніколи, – спробував відмовитися він.

— Нічого, хвилинку, думаю, знайдете для майбутньої родички, – не поступилася Катя.

Валерій зашипів на неї.

— Тихіше говори, – попросив чоловік. – Яка ще родичка? Що ти несеш, Соколова?

— Як яка? Дашка дитину чекає. Буде вам син, мені племінник, – відповіла Катя.

— Це не від мене, – прошипів Валерій.

— Вона тільки з вами зустрічалася.

— Не впевнений. Ми кілька разів розходилися.

Катя з викликом подивилася на нього.

— Значить, не будете визнавати дитину? – запитала вона.

— Кажу тобі, не моя це, – буркнув Валерій. – Я не винен.

— Гаразд, – погодилася Катя. – Тоді я сходжу до декана і нехай він розбирається, хто і в чому винен.

Валерій помітно захвилювався. Він чув про жвавий характер Каті. Така може й справді піти. У виші романи між студентками і викладачами – не рідкість, але все це не публічно. Декан по голівці за відмову від дитини і скандал, що послідував за нею, точно не погладить.

Не треба мене лякати, – відповів він.

— Я не лякаю. Я попереджаю, – знайшлася Катя. – Даю три дні на роздуми. Інакше про це дізнаються всі у виші. І в міністерство освіти я теж звернуся. І в ЗМІ. Загалом, влаштую скандал на все місто.

Невідомо, погрози Каті подіяли чи викладач одумався, але за кілька днів вони з Дашею помирилися. Прийшли під ручку до Галини Василівни знайомитися. Вона від щастя мало дар мови не втратила.

Після ввечері ще Каті начитувала, яка в тієї старша сестра розумниця. Якого чоловіка відхопила! Кандидат! Розумний, галантний, вихований! Катя тільки хмикнула. Щодо виховання і розуму вона була не впевнена, але те, що боягузливий, це безперечно!

Даша і Валерій розписалися. Диплом вона захищала вже з животом. За спиною багато хто шепотів, але їй було все одно.

Восени у них зʼявилася донечка. Жили молоді разом із Галиною Василівною та Катею, оскільки у викладача квартира виявилася орендованою. З появою дитини гроші виявилися потрібнішими, ось і перебралися до батьків. Сам чоловік не місцевий.

У якийсь момент Катя навіть пошкодувала, що змусила Валеру помиритися з сестрою. Маленьку племінницю з її криками ще можна винести, але ось Валерій, що вештається квартирою в одних трусах, виводив її з себе.

А ще молоді часто лаялися. Викладач виявився нікчемним батьком. Рідко підходив до малятка, не міг помити й переодягнути, ще й постійно скаржився, що вона заважає йому науковою діяльністю займатися. Що саме наукового Валерій намагався із себе видавити Соколови не знали.

Через півтора року Даша і Валерій викликали Галину Василівну з Катею на серйозну розмову.

— Ми вирішили до столиці податися, – заявив Валерій. – Там перспектив більше і зарплати в хороших вишах високі.

— І тебе прям у хороший виш візьмуть? – підкинула брову Катя.

— Катрусю, ну чого ти?! – обурилася Галина Василівна. – Нехай їдуть. Може й вийде щось.

— Тільки, мам, тут така справа, – розгублено лепетала Даша. – Ми Настусю вам залишити хотіли. Невідомо, що чекає в чужому місті. Як влаштуємося – одразу заберемо.

Мати погодилася. Перехрестила на доріжку і молоді поїхали.

Спочатку часто дзвонили, потім усе рідше. Даша переважно просила грошей у борг. Обіцяла, що скоро віддадуть. Галина Василівна переказувала майже всю пенсію. Жили вони з Катею на зарплату і підробітки дівчини. На ці кошти й ростили Настусю.

Всупереч очікуванням ні через рік, ні через два Даша і Валерій не повернулися. Не приїжджали навіть на свята. Потім Дарина повідомила, що чоловік утік, прихопивши з собою ноутбук і гроші. Тепер жінці ніде жити.

Всупереч вмовлянням повертатися в рідне місто Даша не збиралася. Вона запевняла, що в столиці перспективи кращі, тому вона залишиться тут.

Галина Василівна влізла в борги, перевела доньці велику суму і нагадала, що Настя сумує. Даша обіцяла приїхати, але… так і не приїхала. Вона то пропадала зовсім, то зрідка телефонувала.

Усе це шалено засмучувало Галину Василівну. Їй здавалося, що саме старша донька стане для неї опорою. Відповідальна, тиха, акуратна. Але щось пішло не так. Не могла ж вона, як мати, так помилятися?

Молодша донька тим часом закінчила навчання, влаштувалася на роботу, де зустріла майбутнього чоловіка Андрія.

Маленька Настя пішла до школи. На лінійку її привели бабуся і тітка. Дядько Андрій знімав захід на камеру. Мама Даша так і не приїхала, хоча дочка до останнього чекала її появи.

Настя жила з бабусею, іноді ходила в гості до тітки. Коли в Каті та Андрія зʼявився син, то стала з’являтися в їхній квартирі ще частіше – допомагала з братиком.

А Даші все не було. Вона обмежувалася привітаннями зі святом і посилкою до іменин.

Не приїхала вона навіть коли Галина Василівна захворіла. З’явилася лише на похорон, пообіцяла Насті скоро забрати і знову поїхала.

Катя забрала племінницю до себе. Недовго вони прожили разом. Дарина все-таки вирішила забрати доньку.

Настя всупереч її очікуванням зовсім цій новині не зраділа. Занадто звикла дівчинка до тітки, дядька і брата. Любила свою школу, двір, друзів і тихе містечко без зайвої метушні. Але Дарина доводів не слухала.

— Я твоя мати врешті-решт, – розлютилася жінка.

Настя вирушила збирати речі. Катя пішла за нею. Вона підійшла до дівчинки і, заглянувши в очі, попросила запам’ятати головне.

— Ми завжди чекатимемо на тебе назад. Якщо в мами не сподобається, ти можеш зателефонувати в будь-який час, і ми тебе заберемо. Обіцяю.

Настя кивнула.

Приїхавши в місто, дівчинка познайомилася з маминим «другом». Дядько Іван здався їй занадто гучним. А ще він постійно димів на балконі. Їдкий дим затягувало в кімнату, і Настя починала кашляти.

Утрьох вони жили в комунальній квартирі. Кімната належала дядькові Іванові, тому тут діяли його порядки.

Чоловікові, до речі, Настя теж зовсім не сподобалася. Він вважав дев’ятирічну дівчинку безпорадною, примхливою і такою, що потребує багато уваги. Йому здавалося, що з приїздом дитини Дарина зовсім перестала приділяти йому уваги.

— А якщо свій з’явиться, ми його куди? На голову? – обурювався Іван. – Давай, Дашко, щось вирішувати.

Настя все частіше чула подібні розмови. Їй дуже хотілося забігти й крикнути: “Відвезіть мене додому! Будь ласка!”. Але дівчинка не наважувалася.

Влітку на канікули її відправили до тітки Каті, яка, втім, давно в голові Настусі перетворилася на найріднішу людину – справжню маму. Назад дівчинка звичайно ж не повернулася.

— Нехай у вас поживе ще небагато. Іван з нею не хоче, а в нас малюк скоро буде, – повідомила Дарина сестрі телефоном.

— Не пошкодуй потім, – попередила Катя.

— Я заберу, обіцяю. Іван до нашого звикне і з двома простіше стане, – заспокоїла Даша, насамперед, напевно, себе.

Знову стала Настя жити з тіткою, дядьком і братом. Про маму вона більше не згадувала і в гості не чекала.

— Катрусю, а можна я буду тебе мамою називати? – якось увечері запитала Настя.

— Звичайно, сонечко, – відповіла тітка.

Відтоді для племінниці стала вона «мамою Каті». Від цього жінці було одночасно радісно, приємно, а водночас сумно до болю. Дитина від рідної мами відмовилася. Утім, перша все ж таки мама від неї. І це сумно.

Катя навіть спробувала кілька разів налагодити стосунки між Дариною та донькою. Звала сестру в гості з новою родиною, намагалася згладити кути. Не вийшло. Настя ставилася до матері холодно і її життям не цікавилася. Про рідного батька і зовсім ніколи не питала. Навіщо цікавитися тим, кому на тебе все одно?

Катя з нею не погодилася. На життя Валерія їй було байдуже, а ось від обов’язків бути татом хоча б фінансово, його ніхто не звільняв. Разом з Андрієм вони звернулися в потрібні інстанції. З’ясувалося, що викладач давно повернувся в рідне місто і тепер працює в коледжі.

— Знову ти?! – витріщив очі Валерій, побачивши на ґанку коледжу змужнілу Катю.

— Привіт, татку, – усміхнулася вона. – Від Дашки можеш бігати, а від мене не втечеш. Допомагати доньці будеш добровільно чи мені до директора йти насильно змушувати?

Вона посміхнулася, а Валерій роздратовано зітхнув. Виконавчий лист відправили роботодавцю і, через деякий час, на рахунок, який завели спеціально для Насті, стали капати невеликі суми грошей.

Дарина з’явилася в рідному місті через багато років. Із сином і сумкою речей. Не ужилися вони з Іваном. Йти «взірцевій дівчинці» виявилося нікуди, тому вона приїхала до сестри.

Катя спочатку хотіла виставити з дому, але потім пожаліла. Допомогла з роботою. Життя недбайливої матері якось навіть налагодилося. Тільки ось Настя, за її ж словами, дочка Катрусі. І від цього Дарині ой як тепер не солодко…

КІНЕЦЬ.