-Для мене тільки Катя найрідніша, більше нікого не визнаю і не прийму! – Віра Сергіївна сиділа зі склянкою в руці, в яку накапала заспокійливих крапель.

Вчорашня новина приголомшила її: єдиний син розлучився та обіцяє привести знайомитись іншу дівчину.

-Віра, та не накручуй ти себе, – умовляла її сестра Тетяна. – Дорослий син прийняв рішення: розлучився. І з цим нічого не вдієш.

-Саме так: я з собою нічого вдіяти не можу. Катя така чудова, добра, за шість років натішитися не могла на невістку. А тепер що? Іншу приведе? – Віра скрушно похитала головою. – Нізащо не прийму, тільки Катя назавжди єдина невістка!

-А якщо Катя вийде заміж?

-Нехай, все одно тільки її прийматиму.

Розлучення сина сильно засмутило Віру. Вона довго вмовляла відмовитися від розлучення і сина, і невістку. Син Сашко був непохитний. Катя обіцяла приходити з Максимчиком у гості, кликала до себе Віру. Так і розлучилися з обіцянкою ніколи не втрачати один одного з поля зору.

Минуло кілька місяців і Сашко повідомив про дівчину, яка, можливо, стане новою невісткою. Віра не прийняла це всерйоз. Ну має бути у молодого чоловіка жінка, погуляє і заспокоїться.

У душі вона таїла надію, що син знову зійдеться з Катею.

Але Сашко заявив, що прийде в суботу з Дашею, спеціально приведе дівчину знайомитись.

-Не хочу слухати та бачити якусь там Дашу, для мене невісткою завжди буде Катя, мати мого онука Максима.

-Як хочеш, мамо, я все сказав. Якщо не хочеш знайомитися, ми не будемо до тебе ходити, щоб не ображати твої почуття. З Катею ми не зійдемося, хоч би скільки ти не сподівалася. Максим – мій син, я його люблю, але житиму з іншою жінкою. Крапка.

Віра схрестила пальці, стиснувши їх від напруги.

-Добре, синку, бачу, що ця Даша для тебе – світло у віконці. Мені нічого не залишається, як змиритися з твоїм вибором, – вона різко обернулася, подивившись синові в очі. – Але не наполягай на нашій зустрічі з нею, не бажаю я знайомитися поки що.

-Добре мамо.

Як би не відкладала Віра зустріч із новою невісткою, вона все ж таки відбулася. Худорлява дівчина з великими сірими очима дивилася на неї з милою посмішкою. Віра у відповідь ще сильніше підібгала губи, кивнувши у відповідь і жестом показавши, що можна проходити.
Жодної симпатії виявляти вона не збиралася, та й взагалі намагалася не дивитись на дівчину. Хоч і казав син, що познайомився з Дашею після розлучення, Віра все одно злилася на нову невістку, що та стала на шляху сина.

-Ну, ось бачиш, Віра, дівчисько приємне, скромне, але свій стрижень має. Догодити тобі старається, посуд хотіла помити, а ти не дала, – сказала сестра Тетяна.

-Ще чого, у моїй квартирі господарювати, – ставлення Віри залишилося незмінним. – Ось Катя нехай, що хоче в мене робить, їй я завжди рада. А ця – самозванка. Сподіваюся, Сашко з часом одумається.

Вона дзвонила Каті часто, кликала до себе, просила привести Максима. Поводилася так, ніби й не було ніякого розлучення.

Дашу син довго не приводив, відчуваючи відчуженість матері. Але за два місяці після того, як вони розписалися, дівчина прийшла сама. У руках вона тримала сумочку та тортик.

-Здрастуйте, Віра Сергіївно. Не проганяйте, будь ласка, це для мене важливо.

Віра, вражена таким візитом, пропустила гостю.

-А чому одна? Де Сашко? – насамперед запитала господиня.
-Сашко на роботі. Ви не хвилюйтеся, це я сьогодні по обіді відпросилася. До лікарні ходила, потім до вас вирішила зайти. Можна я руки помию?

-Так, звичайно, проходь у ванну, – вона взяла торт, віднесла на кухню, поставила чай.

Цікавість не відпускала її, незважаючи на неприязнь до Даші.

-Можна чаю? – сміливо запитала Даша.

-Ну, якщо з тортом прийшла, значить без чаю не обійтися, зараз закипʼячу.

-А давайте я сама заварю, – Даша підскочила на допомогу.

В її очах читалося величезне бажання бути корисною.

Віра дозволила, а сама вже обмірковувала, як охолодити запал нав’язливої дівчини.

-Ви, знаєте, ми добре живемо із Сашком… Але, знаєте, так хочеться, щоб і ви до нас приходили. Чесно кажучи, важко, коли така напруга між нами… А я ж вагітна, у нас із Сашком дитина буде, а у вас другий онук чи онука.

-Ну що ж, буде так буде, дітям я рада, – погляд Віри трохи потеплішав. Заготовлену промову вона відклала, новина трохи пом’якшила її, і зустріч із новою невісткою пройшла непогано.
Потім уже, залишившись одна, Віра знову з жалем згадала про Катю, з якою вони були такі дружні. Але й Даша почала її менше дратувати…

Пройшов рік. Віра готувала обід і поглядала у вікно. Прийшла сестра Тетяна.

-Ну що, ще не приїхали?

-Та ось чекаю з хвилини на хвилину, мають з Лізонькою приїхати. Даша молодець, гарна мати буде, зараз уже бачу, як дбає про доньку. А якщо чогось не знає, не соромиться запитати. Та й сваха, Дашина мама, допомагає.

Вона знову глянула у вікно.

-Ой, от вони, приїхали мої хороші.

Тетяна зупинила сестру, схопивши за лікоть.

-Стривай, вони ще не піднялися. Ти скажи краще, як тобі Даша? Ти ж її на дух не переносила.

-Таня, кажу як є: хороша в мене невістка, усією душею до мене. Ну, а я що? Я люблю їх усіх.

-А Катя?

-І Катя, як і раніше, моя невістка, спілкуюся з нею. Та ти сама знаєш, про наші стосунки. Танюша, ось розумій, як хочеш: не знаю, хто кращий. Та й не хочу порівнювати. Вони мені обидві як рідні, сьогодні ось із Катею розмовляла, про Максима говорили, про нову Катіну роботу.

І з Дашею мені теж радісно спілкуватися: серцем бачу, яка вона гарна. Не знаю, може це синові моєму з першою і другою дружиною так пощастило…

Почувся дзвінок у двері. Віра зняла з плеча рушник і квапливо пішла відчиняти.

-Іду, іду, мої хороші…