Підтискаючи босі пальчики ніг, маленька Тетянка вибралася зі свого ліжка. Їй не спалося, бо за стінкою дівчинка чула схлипування мами. Мама сильно плакала і Таня знала чому.

Сьогодні ввечері мама сильно посварилася з татом. Тато пішов. Коли вони лаялися, лунали незнайомі для чотирирічної Тані слова. “Розлучення”, “зрада” і ще дещо.

Але те, що у тата скоро з’явиться інша дитина, дівчинка зрозуміла. Дитина – це таке маля. Незрозуміло тільки, як воно може з’явитися у тата без мами. Дівчинці багато було не зрозуміло. І її лякали схлипування мами за стінкою.

Вона тихенько увійшла в темну мамину спальню, і підійшла до ліжка:
– Мамо, – тихо покликала дівчинка.

Жінка рвучко до неї повернулася, поблискуючи мокрими очима:
-Ти чого не спиш, доню, – намагалася взяти себе в руки жінка.

– Я чую, як ти плачеш, мамо.

Таня залізла на ліжко матері, і та посунулася, вкриваючи доньку ковдрою.

– Я не плакатиму, давай спати.

– Мамо, а що таке розлучення?

Таня почула, як мати випустила важке зітхання. Не хотілося пояснювати, але треба, адже Таня питатиме, куди подівся тато.

– Таню, ми з твоїм татом тепер житимемо окремо. Таке буває. Це не означає, що він припинить бути твоїм татом. Він приходитиме, спілкуватиметься з тобою. Просто ми з ним більше не будемо чоловіком та дружиною.

– А інша дитина? Мамо, я чула, у тата буде інша дитина. А як вона може з’явитися у нього без тебе?

Питання було ще складніше. Дівчинка відчула, як під ковдрою мама напружилася, роздумуючи, як таке пояснити маленькій чотирирічній дівчинці.

– Знаєш, так іноді буває, – почала вона здалеку, – чоловік і жінка живуть разом. А потім чоловік може знайти собі іншу тітоньку, і жити вже із нею. Так і в нього вийшло. Твій тато зустрів іншу тітоньку. І це в них тепер буде дитина.

– Ти через це плачеш? – шепотіла Таня. – Не хочеш, щоб у тата з тіткою була дитина?

– Твій тато, він … – Не витримавши, хотіла лаятися, але осіклася. – Я більше не плакатиму, доню. Давай спати. Те, що у нас із татом трапилося, на тобі не позначиться.

Хоч Тані було тоді лише п’ять років, вона запам’ятала цю розмову з мамою. Мама обіцяла, що на неї нічого не вплине. Але, як могло таке не вплинути, коли все життя миттєво перекинулося з ніг на голову?

Батько пішов до іншої жінки, яка була від нього в положенні. Але, хай там що, він був годувальником сім’ї. Непогано заробляв.

Тож, як він пішов, Танетяна почала відчувати гостру нестачу грошей. Аліменти не рятували. Жінці довелося шукати другу роботу.

Дідусь із бабусею, жили дуже далеко у селі, й на їхню допомогу розраховувати не доводилося. Але ж були й інші бабуся з дідусем – батьки тата.

Посмикавшись трохи, й зрозумівши, що не справляється, Ольга звернулася до них, вирішивши дізнатися про їхнє ставлення до того, що відбувається.

У баби Валі та діда Діми була величезна трикімнатна квартира, що здавалася для маленької Тані хоромами.

У цій квартирі для дівчинки було багато цікавого, і вона любила бувати у бабусі з дідусем, не розуміючи, чому вони так довго до них не приходили.

Коли Ольга завела Таню, їй відчинила свекруха:

– Валентино Іванівно, я думаю, ви в курсі того, що трапилося? Олег пішов від нас, і зараз ми в процесі розлучення. Виявилося, що він має іншу, і в неї скоро термін.

– Та знаю я все, – сплеснула руками Валентина. – Якщо ти думаєш, що я його схвалюю, то ти помиляєшся. Але це вже сталося, і Олег – мій син. Я не збираюся переривати з ним спілкуватися. З ним та з його новою жінкою.

– Це я і так зрозуміла, – криво посміхнулася Ольга. – Мене цікавить інший момент. Чи можу я іноді приводити до вас Таню? Я знайшла другу роботу вечорами, а Таню одну залишити не можу. Голову вже зламала, що робити?

– Так не було чого і ламати. Звичайно ж, ти можеш приводити онучку до нас. Так, Діма? – спитала свекруха чоловіка, що виглянув з кімнати.

– Таня наша онука, і ми її любимо. Як би там у вас з Олегом не склалося, у цьому плані нічого не змінилося.

Тані набридло слухати дорослі розмови. Вона стояла в передпокої, задерши голову, і переводила погляд із бабусі на маму, відчуваючи між ними напругу.

А з кімнати посміхався дід Діма, та махав їй рукою. Таня скинула з ніг черевики, та побігла до дідуся. Вона вже встигла скучити за той час, що мама не приводила її сюди.

Після розлучення батьків, Таня стала бувати у баби Валі та діда Діми набагато частіше. Мама приводила її, та залишала, не заходячи до квартири з делікатності.

Не хотіла Ольга зустріти тут колишнього чоловіка. А він у батьків бував. Бував не один, а зі своєю новою пасією з великим животом, яка фиркала на Таню і вдавала, що її не існує. А тато начебто розмовляв, як і раніше.

Потім у тата з тіткою з’явився Стасик. Спочатку Стасик не бував у бабусі з дідусем один, а коли почав підростати, його теж почали залишати у баби Валі.

Стас Таню не любив, мабуть, налаштований був своєю мамою. З віком дівчинка почала це розуміти. За великим рахунком, їй було все одно, адже баба Валя з дідом Дімою поводяться з нею, як і раніше.

Коли Тані було десять років, вона випадково почула розмову бабусі з новою батьковою дружиною.

– Дівчинка вже досить велика для того, щоб залишати її вдома одну. Не розумію, чому Ольга продовжує тягати її до вас? – висловлювала бабі Валі жінка.

– Та що ж тут не зрозумілого? – Зробила круглі очі Валентина. – Таня наша онука, така сама, як Стасик. І ми не хочемо припиняти з нею спілкування.

– Мені завжди за втіху, коли Таня тут буває. Вона росте справжньою помічницею. Вже й підлогу навчилася мити.

– Вам що, підлоги нема кому помити? – Психувала мама Стаса. – Якщо хочете, скажіть, я помию. Але мене дратує присутність дівчинки у цій квартирі. Це якось не правильно.

– Ми з Олегом чоловік та дружина. Стас ваш онук. Він повинен бути вам ближчим. Ось йому незабаром виповнюється шість років. А що ви йому подаруєте? Ви ж витратилися на день народження Тані.

– Не хвилюйся, – заспокоювала жінку Валентина. – Ми з чоловіком відклали гроші, і подарунок Стас отримає гідний.

– А що ми там Тані подарували? Новий портфель до школи. Це навіть не зрівняється з тим сюрпризом, що ми готуємо для онука.

Таня стояла в передпокої, до цього збираючись увійти на кухню, де відбувалася розмова жінок, та так там і завмерла, почувши, що йдеться про неї.

За останніх слів бабусі, їй стало дуже прикро, і дівчинка сіпнулася, щоб піти. Але випадково зачепила вішалку і загриміла.

Баба Валя виглянула з кухні, й змінилася в обличчі. Неприємно їй стало, що внучка все почула. Вона взяла дівчинку за руку і повела у спальню. Там зачинила за собою двері, та зашепотіла:

– Таню, ти не звертай уваги на всі ці розмови. Дружина твого батька з гонором. А я не хочу ні з ким сваритись. Нехай ми Стасу подаруємо більше. Адже не в грошах щастя! Любимо ми вас однаково.

Попри образу, Таня посміхнулася. Бабуся не дурить. Вони з дідусем люблять її не менше, ніж Стаса. Та й нехай йому подарунок краще подарують. Наплювати!

Так Таня думала в десять років, і продовжувала думати далі. Навіть, коли в тринадцять, на день народження, отримала п’ятсот гривень, тоді, як Стасику бабуся з дідусем купили дорогий швидкісний велосипед.

«Не в грошах щастя, а у відношенні», – думала дівчинка.

Вона продовжувала бувати в будинку баби Валі та діда Діми практично щодня, хоча мама вже не працювала на двох роботах. Та і якщо що, Таня могла чудово залишатися вдома сама.

Але бабуся з дідусем завжди їй так раділи. Тим більше їм потрібна була допомога. Підростаючи Таня навчилася прибиратися у великій трикімнатній квартирі. Вона робила це так, що бабуся не могла нахвалитися.

– Яка ж ти молодець, Таню. Ні порошинки, ні смітинки, а підлога, як дзеркало. Я б сама так не змогла. Та й здоров’я вже не те.

До чотирнадцяти років у житті Тані відбулися зміни. Якось увечері, повернувшись від бабусі, вона застала маму не одну. Мама зніяковіла, бо думала, що Таня пішла з ночівлею. Зніяковіла, і представила дочці чоловіка.

– Таню, познайомся, це дядько Слава. Ми з ним зустрічаємось.

У чотирнадцять років Таня чудово розуміла значення слова «зустрічаємося», але дядько Слава їй не сподобався. Субтильний чоловік з похмурим виразом обличчя, непривітно кивнув дівчинці.

Його тьмяні очі явно не виражали радості від її появи. Таня буркнула, щось на кшталт «приємно познайомитися», і пішла у свою кімнату.

Так і пішло. Дядько Слава з того моменту став часто бувати в них, а потім взагалі переїхав. Переїхавши, почав висловлювати претензії. Чоловікові не подобалося, що вони з Ольгою сплять у залі, тоді, як у Тані своя окрема кімната.

– Було б справедливо, якби у нас з тобою була спальня. А от дівчинка може й у залі поспати.

Так він і називав її «дівчинка», дуже рідко звертаючись на ім’я. І розмови ці спеціально починав при Тані. Ольга пирхала на співмешканця, і винно дивилася на дочку.

Але це лише в перший час. Поступово В’ячеслав заклав у її голову несправедливість проживання дівчинки в окремій кімнаті, і вона вже не дивилася на дочку винно, а якось запитливо.

Таня швидко збагнула в чому справа. І якось, коли дядько Слава вкотре завів свою «шарманку», сказала:

– Якщо хочете, займайте мою кімнату. Я можу спати й у залі.

Неприємно було бачити, з якою радістю мама вчепилася за її слова. Було видно, що жінка чекала на них давно, і якби Таня не сказала, рано чи пізно, запропонувала б це їй сама.

Отак, поволі, дядько Слава змушував Таню почуватися зайвою у власному будинку. Ні, мама, звичайно ж, як і раніше, любила свою доньку, і Тані ні в чому не дорікала.

Але, мабуть, покохала вона В’ячеслава, і дуже боялася його втратити. Усі недвозначні нападки чоловіка на свою доньку, Ольга намагалася згладжувати.

Таня все рідше й рідше стала бувати вдома. Ночувала у подружок, бабусі з дідусем. Коли закінчила дев’ять класів, вступила в технікум, та пішла жити в гуртожиток.

Так було простіше, хоч і прикро, що мама не стала її відмовляти від гуртожитку. Дядько Слава сяяв, відчувши себе господарем.

А в моменти візитів Тані додому, давав їй зрозуміти, що вона тепер тут лише гостя. Живучи в гуртожитку, Таня потоваришувала із сусідкою по кімнаті, і часто виливала душу подрузі:

– Розумієш, сім’я в мене начебто є. Є мама, батько, баба Валя з дідом Дімою. І все одно, я постійно відчуваю себе на другому плані.

– Для мами тепер на першому плані дядько Слава, для бабусі з дідусем – Стасик. Начебто й люблять вони нас зі Стасом однаково, а в матеріальних благах це виражається дуже по-різному.

– Я тобі розповідала про подарунки на дні народження? Я вже не говорю про те, що Стасу і крім цього часто підкидають грошей.

– Так, а в тебе на вечерю тільки булочка, – сміялася подруга. – Дуже не справедливо. Хоча, з одного боку, тобі щастить, у тебе цілих дві родини. І без нічого ти точно не залишишся. Не те, що я – у мене одна мамка, і та на орендованій.

– Під мухою постійно, і сидить голодна. Я вже подумую, може влаштуватись вечорами офіціанткою, щоб їй продукти купувати.

– Серйозно? А що так можна, – здивувалася Таня? – Слухай, я б теж працювати пішла, мені потрібні гроші.

Ось так і вийшло, що ще навчаючись у технікумі, Таня почала підробляти, знаючи, що в житті їй доведиться розраховувати тільки на себе.

Вона відучилася, винайняла квартиру, і одразу ж вийшла працювати перукарем у салон краси. У Тані добре виходило, у неї з’явилися постійні клієнти, чайові.

Дівчина мріяла, що колись відкриє свій салон, але для цього потрібно більше працювати, та економити.

На той час не стало дідуся Діми, і баба Валя почала здавати. Все частіше і частіше вона дзвонила внучці з проханнями прийти до неї переночувати, бо вона погано почувається. Таня на прохання завжди відгукувалася і, жаліючи бабусю, бігла до неї з усіх ніг.

Якось баба Валя попросила Таню прийти не у свою квартиру, а у квартиру її двоюрідної сестри. Коли дівчина туди приїхала, баба Валя, дещо збентежено, провела її в невелику кімнати, заставлену сумками з речами.

– Ось, я тепер тут житиму.

Баба Валя весь час відводила погляд, і Таня відчула недобре.

– Що означає – тут житимеш? А твоя квартира? Що сталося з нею?

– Та нічого не трапилося. Я подарувала її Стасу на вісімнадцятиріччя. Це все-таки серйозна дата, тож і подарунок має бути особливим.

Таня проковтнула грудку образи, що миттєво з’явилася в горлі. Коли їй виповнилося вісімнадцять років, бабуся подарувала їй тисячу гривень. Розмовляти не хотілося, але Таня продовжувала запитувати:

– Ну добре, переписала ти свою квартиру на Стаса. А тут ти як опинилася?

– Ти не подумай нічого поганого, Таню, – заметушилася баба Валя. – Мене ніхто не виганяв. Стас захотів жити з дівчинкою, і я сама поїхала. Ну, а що? Мені з сестрою веселіше.

-Не зрозуміла? Стас захотів жити з дівчинкою у величезній трикімнатній квартирі, і для тебе там місця не знайшлося?

– Кажу ж, я сама з’їхала. Вони молоді. Що мені в них під ногами путатися? Таню, ти б поміряла мені тиск. Щось мені зовсім погано, – переклала тему Валентина.

Машинально, як робот, Таня міряла бабусі тиск. Робила іньєкцію, пропускаючи повз вуха улесливі слова:

– Ти у мене така розумниця, Таню. І на перукаря вивчилася, і уколи робити вмієш. Що б я без тебе робила? – лестилася баба Валя, намагаючись загладити неприємний осад у душі дівчини, що залишився після звістки про те, що вона подарувала свою трикімнатну Стасу.

Таня мовчала, і від бабусі намагалася піти якнайшвидше. На вулиці вона набрала повні груди повітря, та різко видихнула. Прикро! Знов дуже прикро, як було багато разів у житті.

Не можна сказати, що Тетяна дуже розраховувала на цю квартиру, але все одно, в глибині душі сподівалася, що вона дістанеться їм зі Стасом порівну. За день Валентина знову зателефонувала своїй онучці.

– Таню, слухай, у мене для тебе новини, – нервово хихикнула вона в слухавку. – Ти знаєш, ми з сестрою таки не уживемося. Забери мене до себе.

– Я знаю, що ти живеш на орендованій квартирі. Нічого страшного. Зрештою, ти ж моя улюблена внучка, тобі мене й доглядати. Доведеться мені решту свого життя доживати з тобою.

– А ось і не доведеться, – гаркнула в слухавку Таня. – Знаєш, бабусю? Я мовчала все життя. Мовчала, коли Стас на дні народження отримував велосипеди та дорогі подарунки, а я дулю з маком.

– Мені було прикро, не приховую. Але ти завжди запевняла, що любиш нас однаково, і я втішалася цією думкою. Але наразі – це вже перебір!

– Про яке однакове кохання може йтися, якщо ти, ні на секунду не задумавшись, віддала всю свою величезну квартиру Стасу?

– Ніколи не думала, що це скажу, але я не збираюся тебе доглядати! Нехай доглядає той, кому ти відписала квартиру!

З серцем, що шалено калатало, Таня поклала слухавку, не ставши вислуховувати, як верещить на тому кінці бабуся. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як Тані зателефонував її батько.

– Тетяно, ти що твориш? Ти чого бабусю довела? Вона там ридає, у неї тиск підскочив. Швидко їдь до неї, і перепроси.

– Бабуся стільки в тебе вклала. Ніколи не подумав би, що ти така меркантильна. Адже вона могла припинити з тобою спілкуватися після того, як ми з твоєю матір’ю розлучилися, але не зробила цього.

– А знаєш що, тату, називай мене меркантильною, називай, як хочеш, але з цього моменту у мене немає бабусі!

– Нехай Стас біжить, і робить їй уколи від тиску! Йдіть ви всі, якомога далі, зі своїм коханням! Хотіли недолугу знайти, та обламалися? І так буває “татусю”! Прощавай!

Таня відключилася і, не роздумуючи, занесла в чорний списку номер бабусі та батька. Як постелишся, так і виспишся – вирішила вона…

КІНЕЦЬ.