Я й не очікувала гостей, планувала спокійно собі відпочити в суботу. Аж раптом в 10 ранку в мої двері постукали. Відчиняю, стоїть сваха й невістка.

– Щось трапилось? Де Денис?

– Та все добре, спить він, вдома!

– А ви чого тут?

– Вирішили провідати, подивитися, чи все в тебе добре!

– Ну, тоді заходьте на чай.

Вони увійшли, я заварила чай. Печиво знайшла, шоколадку. Та сваху це не цікавило.

Вона чогось заходилась мою квартиру роздивлятись. Зазирала всюди, навіть у спальню залізла, хоча я досі там не застелила ліжко. 

– Все, нам підходить! – раптом сказала вона.

– Що підходить?

– Квартира, як що! Чи ти не бачиш, як важко молодим в тій малосімейці. Нехай вони в тебе поселяться.

– А я куди тоді?

– Будеш в мене в літній кухні жити!

– З якого дива?

– Ти ж мати, любиш свого сина та онуку, хочеш їм добра? А в мене гарна літня кухня, там все є. Я коли з Італії приїхала все там оновила.

– Це чудово, то нехай молоді в тебе і живуть!

– Їм в мене далеко буде, незручно на роботу їхати.

– А в їхній квартирі хто житиме?

– Ти ж розумієш, ту квартиру я їм подарувала, за зароблені в Італії гроші. Ми її здавати будемо! А ти нічого не дала їм!

– Як нічого? Я на весілля всі заощадження видала, а тоді ще й з ремонтом допомагала.

Далі вони вдвох взялися мене переконувати, що як я не погоджуся, то молодим життя зіпсую. Та я навіть уявити не могла, що переїду в село і житиму в приймах у свахи. В мене простора двокімнатна квартира з великою кухнею у старому фонді. Я її від батьків отримала у спадок. Та багато років жила з ними й доглядала їх до останнього подиху. Я зовсім не проти, щоб молоді до мене переїхали, але не хочу покидати свій дім.

Коли ж я сказала своїм гостям, що не готова до таких змін – вони образилися й пішли.

От скажіть, невже я й справді маю послухатися, як гарна мама? Що б ви робили на моєму місці?